Так-то, панове-товариші. Так-так, я маю на увазі саме й панів, і товаришів — усі одним миром мазані. Смію стверджувати це, оскільки пересвідчився: й перші, й другі кимось зі сторони заангажовані — або «Міжнародним валютним фондом», або «Московськими збирачами земель» усіх кольорів і відтінків.
Із «товаришами» все зрозуміло — це не переконання, а діагноз. А ось панове що собі думають, поки сидять кожний у своєму схроні? А тим часом «старшина» в черговий раз розкрадає й розпродує Україну...
Ще недавно Рух гостроязикі землячки розшифровували як «Рятуйте Україну, хлопці». Де тепер Рух, де ті спасителі? Загрузли у внутрішніх розбірках і співпраці з розпорядниками залишків вмісту «засіків Батьківщини», втратили здатність зрозуміти, що безкоштовний сир тільки в мишоловці. Й кожна «рука допомоги» аж ніяк не та Євангельська рука, що не убожітиме. Але всім нам у західний «вирій» не відлетіти. Та й, по совісті, нічого там немає особливого, крім тривіальної бюргерської ситості. Смію вас запевнити: нас однаково не розуміють, не люблять і зневажають як розлюб'язні московські «старші брати», так і «європейські родичі», в чиї сім'ї нас так старанно тягнуть. Суєта з приводу нашої інтеграції як у СНД, так і в Європу, нагадує давню байку про цигана, якого «так прохали та так не пускали!» Нагадаю, що «прохали» його з хати, а не «пускали» не кудись, а в хату...
Зате тягнуть нас на виборчу дільницю. В черговій передвиборній президентській кампанії хоровод осіб, імен і обіцянок, обіцянок, обіцянок... І хоча життя, як і історія, не терпить умовного способу, так і хочеться сказати: ось якби зрозуміли ці люди, що саме в єдності державника Марчука й підприємців сьогодні застава не лише перемоги на виборах, але й вирішення всіх завдань, що стоять перед українцями й Україною!
А, можливо, вони прочитають ці мої нотатки? Я не рвуся в «рятівники Вітчизни» — просто кажучи, погони не ті. Але зараз, коли я пишу ці рядки, в душі звучать рефреном слова Мартіна Лютера Кінга: «В мене є мрія...»
В мене також. Щоб розумні, тямущі, ділові люди зрозуміли: вони — надія й опора один одного. Вони — уособлення справедливої демократичної держави, що захищає й прогресивного підприємця, й усіх підприємців, на яких спирається будь-яка держава, що прагне зайняти гідне місце в світі.
А поки «все думаю: чому не йде Апостол правди і науки?» І з цим живу, в цій дивній і прекрасній країні, з цим дивовижним, ненависним і улюбленим народом...
