Учора прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк виступив у Верховній Раді з доповіддю про перебіг газових переговрів з Російською Федерацією. Якщо відкинути вже традиційні для Арсенія Петровича сміливі лексеми, якими він щедро приправляє свої оцінки дій Кремля та «Газпрому» («Україна — не дійна корова, і ми не платитимемо 500 доларів за газ», «Росія краде газ», тощо) і які так люблять цитувати українські ЗМІ, у доповіді глави уряду є два ключових сигнали, на які «День» звернув увагу. Перший — в уряду немає чіткого плану забезпечення енергетичної безпеки країни: не знають що робити з вугільною промисловістю, як реорганізовувати електроенергетику, і зрештою як вирішувати питання тарифоутворення та захисту вразливих соціальних груп населення від зростання ціни. Другий — попри демонстративну відкритість урядової команди в питанні газових переговорів з РФ, останні все ж таки проходять в уже традиційній, на жаль, манері кулуарщини... Підтвердженням цьому є декілька моментів, на які в коментарях нижче звернули увагу, опитані «Днем» експерти.
ЄВРОПА НЕ ВИМАГАЄ РОЗДІЛИТИ «НАФТОГАЗ» НА ТРУБУ І ПІДЗЕМНІ СХОВИЩА
Юрій КОРОЛЬЧУК, член Наглядової ради Інституту енергетичних досліджень:
— Я частково розумію позицію українського Уряду. Але в мене немає пояснення, як можна спочатку казати, що ми подамо в Стокгольмський арбітраж,а потім задкувати.
Учора ж вони насправді нічого не прийняли. Про все було домовлено ще 26 травня: Україна оплачує борги, і тільки після того починаються конкретні переговори про ціну на газ.
Відступати зараз від Стокгольму Україні не можна. Контракт на постачання газу діє до 2019 року. І невідомо, що за ці п’ять років станеться. Чи будуть дострокові парламентські вибори, чи буде новий президент, чи буде новий Майдан? Що робити, якщо станеться халепа і у нас знову будуть борги за газ? Потяг з «вигідною ціною на газ» уже пішов. Ще 2011 року був крайній строк, щоб почати судитись з «Газпромом» за ціну на газ. За ці два роки ми вже б сьогодні вийшли на результат. А так знову товчемся на місці. Але якщо ми й зараз в суд не подамо, а будемо гратися в переговори з РФ, то усе це «танго» затягнеться, як мінімум, на рік, і далі взагалі не буде сенсу подавати до арбітражу. Росія цього, власне, й добивається. Але Україні не треба йти на повідку.
У принципі, я розумію, чому уряд зараз пригальмував. Росія справді припинила б постачання газу. Адже щоб цього не сталось, нам потрібно було повністю погасити всі борги, почати платити по ціні 485 доларів. А для цього потрібні гроші. Європа, очевидно, порахувала скільки (більше 5 мільярдів доларів США) і дала червоне світло: мовляв домовляйтесь так, щоб у нас не було проблем.
Мені, до слова, не подобається, як Яценюк, Продан, Коболєв легко розкидаються заявами. Мені розповідали друзі в Польщі, які теж подавали позов до Стокгольму. Що це не вдала практика. Коли вже почався арбітраж, то вони їм сказали подавати всі публічні заяви, всі, які стосуються ціни на газ. Вони відправили туди всі інтерв’ю. Я не юрист, але часто спілкуюсь з юристами, і вони кажуть, що це особливий суд. Він звертає на різні докази, свідчення зокрема. Коли поляки судились, то навіть хотіли залучити європейські компанії свідчити. Вони, звичайно, відмовились, але їм можна було прийти. Який їм сенс сваритись з «Газпромом»? А щоб за нас вступилися, нам потрібно демонструвати не емоції і популістичні заяви, а чітку послідовну виважену позицію.
Що ж до реструктуризації НАК «Нафтогаз», то мене, чесно кажучи, здивувала заява прем’єра про розподіл на газові сховища і газотранспортну систему як вимогу Європейського енергетичного співтовариства. Нема такого. Вони вимагали розмежування не видобування газу і його транзит. Бо є принцип, що компанією не може володіти суб’єкт, який є власником ресурсу та компанії. Тому у випадку того, про що сказав Яценюк, я роблю невтішні висновки для чого проводиться реструктуризація НАК «Нафтогаз». Одним — вершки, іншим — корінці. А хто буде той «перший», а хто «інший» — буде видно. Але однозначно, з цього виходить, що вони планують розділити компанію між Європою та Росією. Вони це ховатимуть в гарну обгортку, але суть від того не зміниться.
ЦІНУ В 370 ДОЛЛАРІВ МИ СПОКІЙНО ВИГРАЄМО В СТОКГОЛЬМІ, НЕ ПОТРІБНО ЦЕ ПОДАВАТИ, ЯК ВИГРАШ ПЕРЕГОВОРІВ
Станіслав БАТРИН, юрист, директор юридичної компанії Lions Litigate:
— Як мені відомо остаточного рішення, що ми не будемо подавати позов до Стокгольмського арбітражного суду в Україні нема. Це наша право, і ми скористаємось ним, якщо не буде досягнуто домовленостей з РФ. Я б відзначив, що сьогодні ми вже досягли певного результату: якщо вчора в Росії говорили про 485 доларів за тисячу кубометрів, то сьогодні вже спокійно говорять про 350—380 доларів. Та важливо те, що Україні потрібно і надалі відстоювати державну тверду позицію щодо ціни в 268,5 доларів. Для чого? Ми бачимо, що Європа сьогодні підтакує Росії. Вони говорять про цей коридор 350—380 доларів як перемогу. Але ця ціна, яка сьогодні пропонується, на рівні 370 доларів, нам невигідна. Ми її в Стокгольмі відвоюємо.
Путіну не потрібна поразка в Стокгольмі, він втратить тоді обличчя, тому вони будуть намагатись домовитися без суду. А от Україні дуже потрібна перемога в у суді. У суді ми стаємо окремим суб’єктом переговорного процесу і сильною державою на континенті. Європа цього не хоче. Вона хоче за один день владнати ситуацію. Але нас не повинні обходити такі інтереси Європи, а тим більше, комерційні інтереси деяких структур. Якщо ми рік чи два «тягатимемося» в Стокгольмі, це означатиме, що ми — сильна держава, яка відстоює свої права та інтереси, а не та, в якій політики ведуть кулуарні перемовини.
Якщо підемо в Стокгольм, ми матимемо великий політичний виграш на роки. І я як юрист вас запевняю, у нас вже в процесі арбітражу ще буде сотні вікон для мирової, якщо це справді буде потрібно. Не поспішаймо до 9 червня тиснути одне одному руки.
