Але поки акцизи не введено, в Україні спека, і досить зайти в будь-який магазин, щоб пересвідчитися: гасло «Купуємо українське» має під собою реальний зміст, хоча розвиток галузі часто відбувається, як- то кажуть, не завдяки, а всупереч. Держава, всіляко декларуючи любов до власного виробника, душить його своїми обіймами.
Та все ж він живий і навіть має досить амбітні плани на майбутнє. Це підтвердила і наша бесіда з головою правління ЗАТ «Чернігівський пивзавод «Десна» Валентином МЕЛЬНИЧУКОМ.
— Що таке сьогодні торгівля пивом в Україні?
— Для повної відповіді на це запитання не вистачило б і всього обсягу газети. Це — ціла наука, а також практика, яка засновується на ній і на досвіді передових країн світу. Давно минули часи, коли нам спускали рознарядку — куди, кому і скільки відпускати продукції. Сьогодні все це ми визначаємо самі і, природно, несемо відповідальність за прорахунки. Тому маркетинг, реклама, сервіс стали невід'ємними складовими виробничого процесу. Більш того, ми й самі продаємо свою продукцію, що дозволяє наблизитися до покупця, краще реагувати на зміни попиту. Наприклад, у Чернігові відкрили пивний ресторан «Брюссель», де ми проводимо навчання співробітників сучасному сервісу продажу пива, оскільки маємо намір відкрити подібні ресторани в багатьох містах країни.
— Що треба зробити, щоб пиво купувалося?
— Якщо пиво недостатньо високої якості і не стабільне, то будь-який маркетинг не дасть результатів. Сервіс ми також розуміємо як високу якість обслуговування замовників. Для нашого підприємства — це важливий аспект, оскільки воно знаходиться на самій півночі країни і несе досить високі витрати на доставку продукції. Ми ставимо завдання оптимізувати ці витрати, щоб споживач не платив зайві гроші і, природно, щоб наша продукція була конкурентоспроможною.
— Як сприяє виконанню цього завдання держава?
— Нерідко, як-то кажуть, з точністю до навпаки. Наприклад, збільшення ставок акцизного збору 1998 р. зіграло злий жарт і з пивоварами, і з бюджетом України. Фактично недоотримано сотні мільйонів гривень тільки через те, що підняли акцизні збори. Через 4 місяці це рішення скасували, і знову почався сплеск зростання продукції. І не дай Бог, знову збільшать акцизний збір, про що зараз ідуть розмови в Кабміні...
Наше податкове законодавство підштовхує нас до підвищення цін. За рівнем якості ми спокійно конкуруємо з імпортною продукцією, якість у нас європейська, але ціновий чинник, зумовлений податковою політикою держави, вибиває нас з нормального суперництва. Кому це вигідно? Може, Верховній Раді і Кабінету Міністрів? Але принаймні не народу України.
— А самі ви підтримуєте вітчизняного товаровиробника?
— Хотілося б, але за нашої системи з цього нічого не виходить. Наприклад, ми відраховуємо гроші на розвиток хмелярства. Куди вони йдуть і як використовуються насправді — невідомо. Факт той, що хміль ми, всупереч усім своїм патріотичним намірам, змушені купувати за кордоном, оскільки той, що виробляється у нас, не відповідає елементарним вимогам. Я ж не буду розказувати покупцям, що мені дають поганий хміль. Ми зараз, наприклад, залучаємо інвестором голландську фірму, щоб налагодити у нас виробництво (вирощування) пивного ячменю, але вони запитують: а ви впевнені, що наші гроші підуть саме на ячмінь? І ніхто не може дати в цьому плані гарантії. Так само і з нашими грошима: ми відрахували 2% на хмелярство — Мінфін їх отримав, Мінекономіки — розподілило. А куди вони реально пішли — ніхто не знає.
— Чи вдається вам прориватися на ринки далекого і ближнього зарубіжжя?
— Раніше ми вели експансію на ринку Росії. Оборот був $350—400 тис. за місяць. А потім були рішення нашого уряду, у відповідь — російського, потім знову українського. У результаті наше пиво там уже не конкурує навіть з продукцією далекого зарубіжжя. Торік наш оборот склав аж $2000.
Що стосується далекого зарубіжжя, то туди ми прагнемо, але спочатку хочемо добитися високої та стабільної якості. Зараз це завдання виконано. Наше пиво має утричі більше контрольованих і прогнозованих параметрів, аніж передбачено стандартами України. Європейські експерти виставили нам за якість шістку (шість балів) — наше пиво вважається лідером у Центральній Європі. Але працювати собі на збиток ми не можемо. Такі умови створив нам уряд. Нас виштовхують з вітчизняного ринку і не дають вийти на зовнішній.
— Як можна захистити вітчизняного виробника?
— У цивілізованих країнах є єдиний податок на виробництво. Зокрема, податок на пиво залежить від кількості продукції, що випускається. Він вирішує всі проблеми у взаємовідносинах підприємства і держави. Наприклад, випускаєш пива на $7 млн. і відразу ж платиш з цієї суми один-єдиний податок.
— От ви говорите про нерозумну державну політику, що душить виробників, та все ж ваше підприємство далеке від банкрутства...
— Ми зробили ставку на якість продукції і нормальні ціни з точки зору рентабельності виробництва. Ми вважаємо, що за якість треба платити. Одночасно ми домагаємося присутності на кожному з територіальних секторів ринку України: в Центрі, на Сході і Заході, на Півдні, проводячи при цьому стабільну комерційну політику. Ми не випускаємо і не викидаємо на ринок явно нерентабельне пиво, що коштує нижче від межі окупності.
Окрім того, виробники пива створили свою асоціацію, куди входять, окрім нас, ще й підприємства Миколаєва, Запоріжжя, Донецька, Харкова, київська «Оболонь». Її завдання — лобіювати наші інтереси, роз'яснювати уряду, Мінекономіки, Мінфіну можливі наслідки їхніх дій.
У своїй внутрішній політиці ми робимо ставку на реструктуризацію виробництва. Я гадаю, цікава і наша командна система прийняття стратегічних рішень. Ми відправили групу молодих людей на навчання в академію міжнародного бізнесу, а коли вони повернулися на підприємство, то складали вже міцну команду. Саме вони розробили стратегічну програму розвитку комбінату до 2005 року.
— Який практичний результат цих новацій?
— Сьогодні ми бачимо себе в шістці лідерів пивної промисловості, більш того — в першій половині цієї групи. Нарівні з турботою про якість домагаємося зростання виробництва і, природно, реалізації пива. Цього року хочемо перестрибнути 7 млн. декалітрів, а 2000 року — за 10 млн. декалітрів. Поки ми треті на ринку. Але який солдат не хоче бути генералом, хоч випереджати суперників нам нелегко. Адже ми набагато ближчі до ринку Білорусі та Росії, аніж до українського. Це впливає на транспортні витрати. І єдине, на чому ми можемо виграти — це якість. Я гадаю, що в найближчі 10 років ми будемо знаходитися в першій трійці пивних лідерів. Але приціл у нас на те, щоб бути першими. І сподіваємося досягнути цього 2005 року. Сьогодні ми до цього ще не дотягуємо, але після 2000 року, коли будемо мати 15% ринку, — можемо претендувати. До 2005 року плануємо мати 20% ринку. Але не це головне. Нам дуже не хотілося б бути за обсягом першими, а за якістю — останніми.
— Не секрет, що успіхи та плани на майбутнє ЗАТ «Чернігівський пивзавод «Десна» пов'язані з вашими інвесторами та партнерами з фірми Interbrew. Але чи не прагнуть бельгійці до монополізму на українському ринку?
— У монополізму є один негатив, який не дозволяє нашим партнерам на нього орієнтуватися: у цьому випадку не залишається гідних конкурентів і пропадають стимули працювати краще. І в Interbrew це добре знають. Коли є здорова конкуренція, то всі у виграші, бо вдосконалюється якість продукції, зростають прибутки і залишаються стабільними ціни. А без конкуренції немає руху, немає зростання. Тому залучення інвесторів у економіку України є позитивним чинником. Вони несуть нам не тільки гроші, технології, обладнання, які за будь-яких обставин залишаться в Україні, а й дух здорової конкуренції.
