Голова Рахункової палати Валентин Симоненко завжди був цікавим співрозмовником для журналістів «Дня». Багаторічний досвід аудиту соціально-економічних процесів у державі дозволяє йому впевнено та зі знанням предмета провести аудит не тільки економічної політики, а й причин нинішньої політичної кризи, кадрових призначень, їх «моральних і матеріальних» наслідків. Власне, з цих причин і наслідків і розпочалася розмова в редакції «Дня».
— Які, на вашу думку, причини нинішньої кризи в політиці й економіці? У чому причина того, що це сталося в перші місяці нової влади? Чи справа лише в персоналіях?
— На мій погляд, найголовніше полягає в тому, що, прийшовши до влади, нова команда не мала ні стратегії, ні тактики змін у жодній із сфер. Не було також вирішене головне питання демократичних перетворень, а звідси — і перетворень в економіці: бізнес не був відокремлений від влади. Третя проблема — кадрові призначення, які, власне, і мали створити механізм реалізації всіх передвиборних обіцянок і висловлених стратегічних напрямів під час подій, які ми називаємо помаранчевою революцією. Незрозуміло, за яким принципом формувалися Кабмін та інші владні структури. За політичною ознакою? Начебто вона була і начебто її й не було. За професійною ознакою? Абсолютно точно — ні. Отже, за ознакою того, хто був поряд, щоб відзначити галочкою: «Я йому винен і борг віддав». Щоправда, виникає запитання: за чий рахунок?!
У результаті люди прийшли на свої місця, не маючи чіткої стратегії, і зайнялися тим, що вони знали. Прем’єр- міністр — чудовий боєць, і вона розпочала війну в усіх напрямах. Інший чиновник — лобіст, і він лобіював свої, а не державні інтереси також у всіх напрямах. І так далі. Не було задекларовано єдиної мети і, — найголовніше, — не визначили навіть механізму вирішення тих тактичних завдань, які ставило перед урядом конкретне життя. Звідси та ситуація, що сталася.
— Як ви оцінюєте кадрову політику в державі? Чи буде другий етап помаранчевої революції?
— Безумовно, вся кадрова політика зазнала цілковитого краху. Більше того, ми повернулися до найнегативніших явищ недалекого нашого минулого: підбору кадрів за партійними ознаками, забуваючи про те, що за основу треба все ж таки брати професіоналізм.
Крах кадрової політики — це ще більша трагедія, ніж втрата темпів промислового виробництва та зростання ВВП. Ми втратили через непрофесіоналізм кадрів у багатьох напрямах систему управління соціально-економічними процесами. Ось вдумайтеся, понад 20 тисяч управлінців були звільнені в одну мить. Це практично той «підлісок», ті менеджери, які зростали протягом останніх 14 років. Це вже нове покоління. І їм, перепрошую, до лампочки і синьо-білий колір, і помаранчевий. Вони були управлінцями, які щодня вирішували конкретні питання та проблеми, думаючи про батьківщину, й працювали за мізерну заробітну плату. Їх звільнили. І навіть якщо їх відновлять, то гіркота від того, як держава їх оцінює, однаково залишиться. Усе те, що напрацьовувалося протягом багатьох років, ми зрізали. Це — біда. Зате прийшли люди, більшість із яких не уявляють, що таке система державного управління.
— Виступаючи 22 вересня в парламенті, ви оприлюднили безпрецедентні факти зниження темпів зростання, зниження позитивного сальдо зовнішньої торгівлі. Яким повинен бути «первинний пакет» уряду Єханурова в економічній політиці?
— Ми публікували ці дані й раніше. Але почули нас саме тепер. Ще за підсумками першого кварталу, потім за підсумками півріччя ми провели аналіз й експертизу виконання бюджету. У серпні ми дали Кабміну, Верховній Раді та Президенту чітку картину подій і процесів, що відбувалися в країні й в економіці. Це був наш інформаційний бюлетень, який ми роздали депутатам 5 вересня, а Президенту — 20 серпня. До речі, і Президент України, і Юрій Єхануров, виступаючи в парламенті, використовували й дані Рахункової палати.
Юрій Іванович повинен насамперед реально оцінити, що призвело до нинішньої ситуації в усіх напрямах економічної діяльності держави. Це — з одного боку. З іншого — відійти від ілюзій, створення надхмарних замків, які нам споруджував колишній уряд. Наприклад, один із них: створимо 5 млн. робочих місць. Але, по-перше, ми вже маємо 1,5 млн. робочих місць, які існують, але не задіяні. По-друге, звідки ці місця з’являться? Кожне знову створене робоче місце коштує 50—60 тисяч гривень, де взяти гроші? Слід поставити першочергові та довгострокові завдання в системі наших можливостей. А в наведеному прикладі головне — не втрачати тих робочих місць, які вже існують.
Інший приклад. Усі ви знаєте ситуацію на цукровому ринку. Рахункова палата спробувала розібратися. Ми споживаємо 1 мільйон 800 тонн цукру на рік, із них близько 10% споживаємо вроздріб, а решта йде на виробництво. У нас є Держрезерв, куди було закладено 85 тисяч тонн цукру. Коли почалися «проблеми» з цукром, ціна зростала. Звісна річ, треба було викинути цукор із Держрезерву на ринок, щоб погасити зростання цін. Але від середини червня до кінця серпня цього цукру ніхто не чіпав. Як лежали ці 85 тисяч тонн, так і лежать. А ціна зростала. Хіба це система управління? Коли таке відбувається, просто дивуєшся. Адже якщо люди зайняли високі посади, вони повинні знати, що таке система матеріальних балансів. Для них це не повинно бути чимось новим. Замість вирішення проблеми прийняли три постанови Кабміну, що легалізували всю цю аферу з цукром-сирцем. Не можу сказати, хто, але точно знаю, що на цій афері нажилися щонайменше на 200 мільйонів доларів. Схему ми намалювали, і ті «відводи», через які можна відкачувати гроші, відомі.
— Як, на вашу думку, можна оцінити бюджетний процес і ризики наступного року? Якщо не вдасться перепродати НЗФ і «Криворіжсталь», за рахунок чого виконуватимуть соціальні зобов’язання?
— На мій погляд, проблема набагато складніша, ніж надання характеристик тому чи іншому державному бюджету. Суть справи перебуває в інституційній площині розвитку всіх соціально-економічних процесів країни, у тому числі й бюджетного. Уже 14 років приймають бюджет незалежної держави. Усі бюджети всі прем’єр-міністри характеризували як збалансовані та реальні. Але жоден бюджет не був виконаний. Чому? Є, звісно, й суб’єктивні причини: деякі уряди просто не встигали виконати бюджет, йдучи у відставку. Але основна проблема в тому, що система прийняття бюджету, сам процес напрацювання правильних рішень у конкретному бюджеті переносили з площини суто економічної в політичну, і про економіку геть-зовсім забували.
Пригадаймо, що було з прийняттям бюджету-2005: його в грудні 2004 року прийняли в цілому, без обговорення, потім так само у березні 2005 року прийняли поправки до бюджету, хоча це вже, по суті, був новий бюджет. Бюджет приймали з політичних міркувань, економіка залишилася осторонь.
А що в нас відбувається сьогодні? У Верховній Раді було представлення бюджету на 2006 рік. Кожен із промовців говорив про недоліки бюджету, але в результаті переміг такий підхід: бюджет нікуди не годиться, це не бюджет, але візьмімо його до розгляду, а Верховна Рада хай його допрацює. Прийняли, а що далі? Згідно з бюджетним кодексом, Бюджетний комітет до першого читання може підготувати тільки таблицю з пропозиціями. Ця таблиця, як правило, містить систему проштовхування та лобіювання за деякими галузями, перерозподіл запланованих бюджетом коштів щодо галузей. А треба змінювати ідеологію бюджету, макроекономічні показники, закладені до бюджету. А комітет робити цього не має права — це прерогатива уряду.
І ось що маємо. Сьогодні ВВП уже не втрачає темпів зростання, а знижує самі показники, досягнуті раніше. У серпні поточного року вперше за останні п’ять років країна досягла зниження фізичного обсягу ВВП на 1,6%. Але в макроекономічних показниках наступного року реальне зростання ВВП закладене на 7%. Надзвичайно оптимістичний прогноз! А досягнення його номінального обсягу в сумі 512,5 млн. гривень можливе тільки за рахунок інфляційного чинника. Хіба це не питання для обговорення та вироблення узгодженого рішення, адже це основний бюджетоутворюючий показник. Це — економічна політика уряду, а ми кажемо: «Верховна Рада допрацює».
Крім того, ми постійно говоримо про соціальну спрямованість бюджету: мовляв, це «бюджет проїдання», але це «бюджет соціальний». Та він аж ніяк не соціальний! Адже коли говорять про соціальний бюджет, мають на увазі зовсім іншу структуру бюджету, що спрямована насамперед на збільшення показників споживання населення.
А що в нас? Реальні доходи населення за вісім місяців зросли на 24%. Так свідчить статистика. Але подивімось на індекс споживання за вісім місяців. Рівень споживання населення становить 92% — за тих самих вісім місяців. Продукти рослинництва — 96%, м’ясні продукти — 88%, навіть молочні продукти, які завжди зростали, скотилися на рівень 81%. Тут не треба бути великим економістом, щоб побачити «реальне зростання» добробуту населення.
— Яке має продовження оприлюднення висновків Рахункової палати: фактично і яким мало би бути?
— Треба зрозуміти, що суть Рахункової палати, створення її — це насамперед один із основних показників розвитку демократичного суспільства. Саме тому в більшості країн світу цей орган характеризується як вищий незалежний орган фінансово- економічного контролю.
Ми створені для того, щоб говорити правду через проведення державного аудиту, використання нормативно- правової бази, ефективного використання бюджетних коштів і ефективності управлінської діяльності.
Матеріали «за фактом» повинні розбирати правоохоронні органи. Цього року ми отримали гігантський спалах інтересу до наших матеріалів. Далі рішення має приймати Кабмін і реалізовувати висновки та пропозиції наших аудиторів із нейтралізації недоліків. А законодавче поле повинна удосконалити Верховна Рада.
Що спостерігається в нас? Цього року правоохоронні органи посилено працюють за нашими матеріалами, а Кабмін мовчить. Ми спрямували Уряду понад 30 висновків і пропозицій із покращання бюджетної системи й ефективного використання бюджетних коштів. У результаті або руки не доходили, або просто не звертали на це уваги, але від Кабінету Міністрів ми не отримали практично жодної відповіді — переважно відповідали міністри. Таким чином, сьогодні відсутня чітка система реагування на результати нашого аудиту. А відсутність «стороннього погляду» знищує уряд. Він не має того «болю», що попереджав би про небезпеку. Хотілося б, щоб Юрій Іванович уникав практики допущення колишніх помилок і, просто кажучи, не «наступав двічі на ті самі граблі».
— Швидше за все, конституційна реформа все-таки набуде чинності. Як зміняться повноваження Рахункової палати? Адже зміниться весь баланс повноважень Кабміну, Верховної Ради та Президента.
— У змінах Конституції існує 98 астаття в новій редакції, яка суттєво змінює правове поле діяльності нашої інституції та дає можливість здійснювати контроль як за прибутковою, так і за витратною частиною державного бюджету, що є нормою діяльності Рахункових палат провідних демократичних країн. І ми матимемо весь необхідний законодавчий інструментарій. Сьогодні будь-який парламентський розгляд готується на основі інформації Кабміну, що не завжди буває об’єктивною, оскільки вони пишуть самі для себе. Це — з одного боку. З іншого — Верховна Рада не в змозі підготувати необхідні матеріали внаслідок відсутності тих професіоналів, які знають предмет питання. На сьогодні відсутні системоутворюючі структури, які видавали б результати експертизи й аналізу бюджетного процесу. Для цього існує Рахункова палата, що протягом кількох років відстежує всі соціально-економічні процеси, робить відповідні висновки та пропозиції, вказує необхідний напрям.
Тобто тут треба внести зміни й до регламенту прийняття бюджету, що дозволив би вислухати думки незалежних аудиторів, і на цій базі ухвалювати конструктивні рішення. Цього ми й чекаємо. Крім того, функції Верховної Ради поділяються на законодавчу та контрольну. Так ось, основа останньої — це насамперед Рахункова палата, через яку парламент здійснює функцію контролю у фінансово-бюджетній сфері економічної політики уряду. Тому ми сподіваємося, що роль Рахункової палати зросте, і вона буде запитана всіма гілками влади.
— Дуже великі надії нова влада покладала на адміністративну реформу. Принаймні, з погляду оптимізації бюджету, передачі повноважень місцевим громадам. Але проект Безсмертного провалився зі скандалом. На вашу думку, в чому суть проблеми? Чому провалилася адміністративна реформа?
— У тому варіанті, в якому її подали і спрямування якої активно обговорювали в палаці «Україна» з ініціативи Безсмертного, вона нікому не потрібна. Мізерні місцеві бюджети, якими були того року, такими залишаються і цьогоріч. І ситуація, кажучи щиро, ще й погіршилася в проекті бюджету на 2006 рік.
Сьогодні місцеві бюджети є нічим іншим, як касою з виплати заробітної плати. Більше нічим. Жодних коштів на оплату та вирішення тих чи інших соціальних проблем. Ось вдумайтеся: щоб прокласти 150 метрів труби в Дніпропетровську, вони повинні за транспортом звертатися до Кабміну. Як було 40% (зараз 42%) доходів у державному бюджеті закладено у вигляді трансфертів, щоб додавати до місцевих бюджетів, так і залишилося. Була частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті 37,4%, а зараз ще поменшала — 36%. Хай як би ми змінювали межі районів, як би ми змінювали посади, це нічого не дасть.
На мій погляд, треба починати з областей, із проведення регіональної політики. Якщо ви зауважили, в документах адміністративної реформи жодного разу не було вжите слово «регіон». Віктор Андрійович буквально нещодавно видав указ про створення робочої групи з розробки регіональної політики. А будь-яка регіональна політика має бути спрямована на те, щоб насамперед за рахунок особливостей регіону, за рахунок його матеріальних ресурсів, за рахунок проведення власної економічної політики наповнити касу регіону грошима, наповнити бюджет регіону. А потім уже на базі регіонів провести розподіл на місцеві ради: селищні, міські тощо. Адміністративна реформа — один з небагатьох напрямів або процесів у державі, що є останнім «сухим патроном» у системі реформування суспільства. І тут треба підійти до питання дуже грамотно, надійно. Такі процеси, як адміністративна реформа, повинні здійснюватися не за півроку і не за рік: їх повинні вирішувати щонайменше п’ять-шість років. Спокійно, продумано, з підведеною великою економічною та науковою базою. А цієї бази в нас напрацьовано більш ніж достатньо. На жаль, усі напрацювання ми відкинули убік і почали з чистої сторінки.
— Дуже багато зламали списів об ревальвацію гривні...
— Ми про наслідки ревальвації гривні й говорили, й писали дуже багато. Увесь процес, що зачіпає всіх без винятку людей, повинен перебувати в рамках кредитно-грошової політики, що її затверджує Національний банк. І вона закладається як одна з основних документів при складанні бюджету. А коли починається різке або підвищення, або пониження курсу, то треба шукати, хто в цьому зацікавлений. Безперечно, варіаціями з ревальвацією курсу гривні певною мірою як інструментом монетарної політики можна стримати процес інфляції. Але це не може бути панацеєю від інфляції. Мовляв, дурниці, що немає м’яса, що бракує продуктів харчування, дурниці, що немає товарного ринку — регулюймо валютним курсом. Я переконаний, що під тиском уряду була проведена ця одномоментна ревальвація гривні, що дала можливість нажитися одній групі. Той, хто бачив рух валюти і знав, що це станеться, нажився на цьому. З іншого боку, ті люди, які тримали по 300 — 500 доларів у «банках», зазнали відчутних втрат. За різними підрахунками, заощадження громадян поменшали на два мільярди гривень.
— Вступ України до СОТ: Президент, будучи нещодавно в США, заявляв, що до кінця року ми станемо повноправними членами цієї організації, проведемо всі необхідні зміни, перетворення, узгодимо законодавство, лібералізуємо фінансовий ринок...
— Те, що до СОТ вступати треба, ні в кого сумнівів не викликає, оскільки ми активні учасники міжнародних відносин і міжнародного ринку. Але на яких умовах — ось питання.
...Я цього року святкував свій ювілей у Грузії. Зібралися ми вшістьох і зійшли на Казбек — 5038 метрів. Потім спустилися з гір і потрапили до рук наших гостинних друзів-грузинів. Сіли за стіл, почали їсти хачапурі. Друг каже: «Валентине, не їж». — «Чому?» — «Приїдемо додому до мами, там поїмо». Через кілька годин поїхали, почати їсти картоплю. Він знову наказує: «Не їж». Приїхали до нього в Кахетію додому. Їмо хачапурі, їмо картоплю, кавун. Я в нього запитую: «То все-таки, чому?» Він відповідає: «Розумієш, хачапурі з борошна канадського, картопля і кавуни турецькі. У наших продуктів абсолютно інший смак». У них там навіть магазин, де всі продукти грузинські, щоправда, на кілька ларів дорожче. Але це — якісна їжа. Завезені продукти практично придушили власного товаровиробника. Три дні тому я повернувся з Молдови. Там у кафе їли мамалигу. Я сам одесит, знаю, що таке мамалига, та ще й зі шкварками та бринзою. Смачна мамалига. Я кажу, молодці, що зуміли зробити її такою пишною. Вони відповідають: «Так, але борошно румунське». Але хіба Молдова може жити без власної кукурудзи, без власної мамалиги? Це член СОТ...
А якщо серйозно, то такі речі, як земельна реформа, як вступ до СОТ — тобто глобальні питання економічного розвитку — слід вирішувати за одним принципом: не за будь-яку ціну, не «до дати», а — вперед на малому гальмі. Ми повинні дуже чітко та ясно зважувати всі наслідки та входити до тих чи інших структур тільки з вигодою для себе. А не хай би там що і тільки тому, що ми обіцяли, що до 1 вересня або 1 грудня ми ввійдемо до СОТ. Як тепер буде, я не знаю. Треба ще прийняти 12 або 13 законів. На мій погляд, я би скасував ті, які ми вже прийняли.
— Президент обіцяє сім мільярдів додаткового прибутку для українських компаній від вступу до СОТ.
— Де ці розрахунки? Без розрахунків це — «примарно-присмеркові» передбачення.
— Зниження темпів зростання ВВП: про які його розміри можна буде говорити наприкінці року?
— Припускаю, через дев’ять місяців ми говоритимемо не про зниження темпів, а про реальне зниження обсягів ВВП.
— Тобто ви не згодні з Мінфіном і Мінекономіки, які прогнозували 2— 4% зростання?
— Що ближче кінець року, то цифра стає реальнішою. Серпень показав, що йдеться не про темпи зростання, а про темпи падіння обсягів ВВП. Що може підняти його у вересні, незрозуміло. Тим паче, якщо в нас зростатимуть ціни на енергетичні ресурси. Відсутні стимули, які піднімуть ВВП.
— Чим це загрожує в довгостроковій перспективі економіці країни?
— Економіка може увійти в стадію глибокої стагнації...
— Програма приватизації-2005 вже не буде виконана...
— Сьогодні вона виконана на рівні 10%...
— Приватизація «від Тимошенко» не вдалася. Чи вдасться приватизація «від Єханурова»?
— Поняття «приватизація від Тимошенко» не існує. Адже весь процес приватизації при Тимошенко можна назвати спробою переділу власності, а не приватизацією. Для того, щоб усе це увійшло в законне русло, щоб ми не виглядали опудалом перед світовою спільнотою, треба дотримуватися закону. Ось дивіться: ми говоримо — «Криворіжсталь» повертаємо в державну власність. Гаразд, повернули. А тепер поверніть гроші Пінчуку й компанії, а тоді вже продавайте. Але цих грошей у бюджеті немає. Те саме щодо будь-якого об’єкту. Я думаю, що Юрій Іванович як людина досвідчена повинен цей процес повернути в рамки закону.
— Сьогодні в новому проекті бюджету всі гроші від приватизації планують витратити на погашення боргів бюджету. Чому всі поспішають?
— По-перше, щоб вхопити щось для себе, а з іншого боку, щоб закрити ті бюджетні діри, які існують. Часовий лаг сьогодні вирішує все.
— Просто сьогодні дуже багато говорять про прихід на наш фінансовий ринок філіалів західних банків. Одні — за, інші — проти, Нацбанк пробиває законопроект...
— Що я вам можу сказати? Безумовно, прихід філіалів на наш фінансовий ринок дасть позитивний результат. Але знову ж таки все залежить від того, в якому варіанті, в якому обсязі, як це буде відрегульоване, щоб не зникли зі списку фінустанов українські банки. Нам також треба створювати і великі корпорації, і великі вітчизняні банки. У таких країнах, як Японія, Китай, уряд займається селекцією та вирощуванням великих національних компаній. І ми про це повинні думати.
Ми недооцінюємо минуле, адже коли Євген Марчук був прем’єром, через нього відбувалося і створення національних фінансово-промислових груп, і створення наших вітчизняних банків. Оскільки сьогодні, якщо ми говоримо про інноваційний розвиток держави, то ми повинні розуміти, що через дрібне підприємництво інновації не підуть. Інноваційний розвиток піде через великі структури — як промислові, так і фінансові.
— Єхануров — приємна хороша людина. Але коли говорять про його компромісність, то виникає запитання: чи вистачить йому твердості, щоб провести адекватну політику? Після Юлії Володимирівни, яка й надалі гратиме свою гру на електоральному полі, треба уперто сформувати кабінет і запропонувати хоч би до виборів стабілізуючий політичний пакет.
— Ви розумієте, людина, яка зібралася і йде на вибори, — це одиниця. Коли вона перемогла, це вже не одиниця. Щонайбільше від неї залишається 0,5. Друга половина роздана на обіцянки, на ті чи інші компроміси. Зараз Юрій Іванович прийшов, а йому скажуть: я тобі дав 50 голосів, дай мені за це два місця в уряді тощо. Ось у чому біда.
Найголовніше зараз — відрегулювати бюджет-2006. Буде популізм — буде біда. Нам фінансова стабілізація та зростання економіки останніх років дісталися набагато важче, ніж іншим країнам СНД. Ми втратили найбільше. І це попри те, що ми не воювали.
