Несамовитий галас проти реструктуризації валютних кредитів, які видані населенню, аж ніяк не відповідає їхньому скромному обсягу — 4 мільярди 797 мільйонів доларів. Це набагато менше від проблеми тих валютних кредитів, які свого часу самі банки понабирали за кордоном, і які сягали 32 мільярди. А якщо повернутися до сьогодення, то від втечі валютних депозитів банки вже втратили 15 мільярдів доларів (крім того гривневих депозитів втрачено 75 мільярдів гривень). Противники закону № 1558 не соромляться одночасно вимагати, щоб Україні повністю списали 20 мільярдів доларів. І все це є цілком справедливим, ніякого відношення до корупції не має, протестів не викликає і банківську систему не обвалює. А от від реструктуризації, щоб сотні тисяч людей не були позбавлені житла — повний кінець.
Згадаємо, як активно свого часу банки спекулювали на різниці процентних ставок між Заходом і Україною. Дешево брали за кордоном і дорого давали вдома. Зрозуміло, що маючи зобов’язання у валюті, банки не залишали людям вибору і призначали кредити теж лише у валюті. При цьому банки крутили перекредитування: коли надходив час платити одному закордонному банку — легко брали кредит в іншого. Коли ж через глобальну кризу «брати в іншого» стало неможливим, то виявилось що станом на жовтень 2008 року валютні кредити, взяті банками, склали 32 мільярдів 570 мільйонів доларів, і нависла загроза банкрутства. Це був кінець трирічної лихоманки, коли з 2006 року валютні кредити, взяті банками, підвищилися в 10 разів. За тієї кризи НБУ не розказував казок про «заборону втручання держави» у відносини між позичальниками і кредиторами, а натомість збільшив емісійну підтримку банків у 20 разів. І якщо влітку 2008 року емісійні кредити комбанкам від НБУ складали 4 мільярди гривень, то навесні 2009-го вони вже зашкалювали за 80 мільярдів. Це врятувало капітали власників банків за рахунок добробуту всіх громадян, яким залишилась що загальна інфляція, то й інфляція від тодішнього обвалу курсу. І це було справедливо.
Прикро, але факт: наступний стрибок емісії відбувся після Майдану, і вже у квітні 2014 року емісійні кредити комбанкам від НБУ зросли у півтора рази. Таким чином нова влада намагалася компенсувати брак депозитів населення. Результатом став ще більший відтік депозитів, про який вже згадувалося вище. Натомість, сам НБУ визнає, що в Україні поза банками обертається 85 мільярдів доларів, які набагато перевищують фінансування МВФ. На жаль, замість копіткої роботи щодо залучення цих коштів для зміцнення гривні, дії влади ще більше відштовхнули їх. Додайте ще, що ніхто й пальцем не поворушив, щоб повернути незаконно вивезені капітали, і стане зрозумілим, що сьогоднішній надвисокий валютний курс ніякого відношення до так званої ринкової рівноваги не має. Це наслідок несприятливого середовища, створеного егоїстичними діями влади, і такі форс-мажори має розв’язуватися не лише на користь мажорів.
Страшні цифри збитків банківської системи накручено через їхню суму на багато років уперед. Але, по-перше, це не збитки, а позбавлення нездорового спекулятивного прибутку. По-друге, останнім часом фактичні платежі по споживчих валютних кредитах суттєво скоротилися через форс-мажорну ситуацію. Отже, закон №1558 сприятиме відновленню регулярних платежів, і в початковий період його дії надходження до банків можуть навіть зрости. А щодо втрати спекулятивного прибутку від курсу, то ці втрати зруйнують не банківську систему, а сподівання банкірів переїхати у квартири, що задешево відібрано у людей, яких позбавили будь-якої можливості платити вчетверо більше.
Коли глобальна криза призвела до схожої проблеми у США, Барак Обама зробив просто і сказав: «Ми маємо зупинити втрату народом свого житла» (to stop people from losing their homes).
А у нас махрові корупціонери кричать: тримай корупціонерів.
