Затяжне політичне протистояння в парламенті зайвий раз продемонструвало всю глибину відриву політичних процесів від справ у національній економіці і реальних інтересів вітчизняного бізнесу. Учасники «помаранчевої» коаліції так довго і болісно, залучаючи ресурси ЗМІ й увагу масової публіки, боролися за розподіл між собою крісел, що наївне питання про пріоритетні цілі сил, що намагалися опанувати владу, відпадало само собою. Задекларовані в «помаранчевій» коаліційній угоді праволіберальні позиції так і залишилися поза полем зору переважної більшості населення. На запитання про те, чого ж хотіла «помаранчева» коаліція, пересічний обиватель навряд чи зможе відповісти щось інше, ніж сакраментальне «Юлю на царство».
Практично відкритим текстом вже було заявлено і про те, що «антикризова» коаліція, яка прийшла на зміну «помаранчевiй», озброюється практично тією ж коаліційною угодою (в частині економічної політики, викладеній в ній, але за винятком, зрозуміло, виведеної помаранчевою «математикою» «формули влади» — тобто розподілу горезвісних владних портфелів). Зміст угоди про створення антикризової коаліції, яку 7 липня підписали Партія регіонів, СПУ і КПУ, не тільки не має радикальних відмінностей від попереднього документа, але повністю перебуває в руслі положень послання Президента Віктора Ющенка Верховній Раді, оприлюдненого нинішньою весною.
Зволікання з політичною «преамбулою» навряд чи влаштовує представників бізнесу, які «інвестували» у свої парламентські мандати значні кошти і небезпідставно чекають віддачі на вкладений капітал. Власне, свідченнями цього і є вікопомний «коаліційний переворот» і ті процеси «виходу» бізнесменів, які розпочалися, з тих блоків, що залишилися за рамками нової коаліції і які, коли стійкість нової більшості стане очевидною, різко активізуються. Витіснення вибраної ними політичної сили від реальної влади не влаштовує бізнес- політиків, тому надалі політичний спектр буде дедалі помітніше диференціюватися на готових до компромісу заради можливості працювати прагматиків-конструктивістів та орієнтованих виключно на вибори 2009 року непримиренних опозиціонерів-руйнівників.
Хотілося б застерегти від, здавалося б, очевидного стереотипу, що напрошується, про «олігархів, які рвуться до дерибану», який охоче підтримується політичними силами, що роблять собі імідж на викритті олігархів. Зрозуміло, близькість до «керма влади» як і раніше грає важливу роль з погляду можливостей збагачення бізнес-угрупувань, які зрощуються з владою. Однак потрібно розуміти, що останніми роками, в тому числі, до речі, і завдяки наслідкам помаранчевої революції, можливості прямого запускання рук у державну кишеню істотно зменшилися.
По-перше, підвищився контроль над використанням бюджетних коштів, та й, власне, і самих коштів, спрямованих на несоціальні виплати, стало помітно менше. По- друге, різко звузилася можливість отримання індивідуальних податкових пільг, видача яких тепер жорстко, часом — набагато жорсткіше, ніж в країнах-членах СОТ, підпорядкована вимогам цієї організації. По-третє, глобалізаційні процеси, що об’єктивно розвиваються, і пов’язане з ними підвищення відкритості економіки все помітніше змушують український бізнес дотримуватися прийнятних у світі норм ділової поведінки, в тому числі — у відносинах з державою. Оголошений рядом провідних українських компаній курс на вихід на міжнародні фондові ринки практично не залишає їм альтернатив у виборі моделі поведінки і всередині країни.
Таким чином, можна стверджувати, що в Україні загалом сформувався кістяк автономної від влади економіки, здатної функціонувати під дією своїх внутрішніх закономірностей і мотивів, і яка не потребує ані прямої державної опіки, ані отримання «неформальних» преференцій від влади. Дуже доречним при цьому виявився прошарок вітчизняних менеджерів, який підріс і опанував як премудрості роботи в міжнародному економічному середовищі, так і особливості бізнес-діяльності в рідних пенатах. На підтвердження зробленого висновку достатньо розглянути період діяльності уряду Юрія Єханурова, основним і чи не єдиним завданням якого була подача позитивних сигналів бізнесу з приводу завершення небезпечних постбільшовицьких експериментів над законами, власністю й інвесторами. Припинення тенденцій падіння темпів розвитку економіки, що плавно перейшло під впливом зовнішніх чинників у пожвавлення першої половини 2006 року — краще свідчення здатності економіки працювати в умовах практичної відсутності урядового управління нею.
Проте існувати в таких умовах український бізнес може добре, але недовго. Автору не раз доводилося зазначати, що вітчизняній економіці замало просто «не заважати» — їй потрібно активно допомагати. Треба розв’язувати серйозні структурні проблеми, що призводять до втрати конкурентоспроможності української промисловості. Вже цього року перед вітчизняними компаніями постав ряд викликів, відносно яких навіть вони, бувальці, можуть спасувати без підтримки держави.
Перший виклик — енергетичний. Різке підвищення цін на газ з реальною перспективою продовження цього процесу вже в найближчому майбутньому актуалізувало завдання підвищення енергоефективності. Парадокс: якщо раніше стимули підвищення енергоефективності (так і не застосовані державою) були потрібні, щоб переконати в його необхідності споживачів, що розслабилися на дешевих енергоресурсах, то на нинішньому етапі вони потрібні, щоб дозволити останнім нашкрябати кошти на гідну відповідь (або хоча б напівзаходи) підвищеним енергетичним витратам. Опрацювання та здійснення спеціальних програм податкового стимулювання, інвестиційного кредитування, держінвестування, підтримка енергозберігаючих інновацій тощо — конкретні кроки, яких український бізнес сьогодні вимагає від держави. Але зрозуміло, що вони стануть можливими тільки в разі формування дієздатного уряду, причому такого, який усвідомлює необхідність прислухатися до потреб реальної економіки.
Не менш серйозним викликом стало різке погіршення економічних відносин iз Російською Федерацією. Маховик торгових обмежень і антидемпінгових розслідувань продовжує розкручуватися, і припинити його згубні як для українського, так і для російського бізнесу оберти можуть лише відповідальні і зважені рішення на політичному рівні, готовність і спроможність уряду до конструктивного діалогу з РФ, що випливає з реальних національних інтересів України, а не з геостратегічних комбінацій гравців у глобальні «шахи».
Нарешті, третій виклик — нестійкість політичної стабільності. Інвестування — природний спосіб існування та відтворювання будь-якого бізнесу. Удар, завданий по інвестиційному клімату 2004 року, буде відчуватися ще тривалий час. Тому бізнес гостро потребує позитивних сигналів, які могли б свідчити якщо не про поліпшення ситуації в цій сфері, то принаймні про неможливість повторення торішньої вакханалії. Зрозуміло, що такі сигнали може надати тільки стійкий уряд, і то аж ніяк не будь- який…
Таким чином, українська економіка об’єктивно має потребу, а вітчизняний бізнес дуже зацікавлений, у ствердженні дієздатного уряду, спроможного провести зважену послідовну політику, що відповідає на основні виклики сучасного етапу. Бізнес втомився від невизначеності і потенційно готовий до компромісу, а його політичні симпатії, так чи інакше тяжітимуть до сили, яка не тільки декларує, але і практично продемонструє свою схильність вести з ним відкритий діалог і приймати на основі цього діалогу взаємоприйнятні рішення.
КОМЕНТАРI
Євген ГРИГОРЕНКО , генеральний директор Української асоціації інвестиційного бізнесу:
— Підтримка державою бізнесу, безумовно, потрібна. Але дуже важливо знати, що ми під цим розуміємо. Є різний погляд у окремих урядовців на те, що стосується цього поняття. Я розумію під цим, прийняття законодавчих актів, які б сприяли розвитку бізнесу та підтримували політику «невтручання» з боку держави. Така підтримка нам потрібна. Приклад останніх кількох місяців, коли влада займалася сама собою, свідчить сам за себе: у три-чотири рази збільшилися темпи розвиту вітчизняної економіки. Дійсно, є ряд законодавчих актів, які аж «пищать» — так хочуть бути прийнятими. Наприклад, закон про акціонерні товариства, без прийняття якого корпоративні війни, рейдерство, нестабільна цінова політика на цінні папери, відсутність спеціалізованих судів і далі стоятимуть на перешкоді бізнесу. Ще один приклад — необхідність прийняття закону про національну депозитарну систему, де був би чітко прописаний весь комплекс прав власності на цінні папери. Тут, дійсно, без влади нічого неможливо вдіяти. Я гадаю, кожен сегмент ринку скаже вам, які зараз закони слід приймати і через відсутність яких гальмується все. А перевірки різних органів без причини — це не підтримка держави. Ми проти цього. І якщо хтось скаже, що в політичній кризі, що минула, бізнес стояв і не міг розвиватися — не вірте. Це думка тих, кому потрібен політичний «дах». Якщо темпи росту ВВП на початок року складали 1—2%, то зараз — 9%. Економіка прогресує. А чесний бізнес в Україні вже переважно «обездашений». Дуже позитивно, що в Україні з’являється все більше підприємців, яким не потрібна «захисна функція» політики.
Олег ПОБЕРЕЖНИЙ , голова ради директорів цукрового заводу «Слов’янський», голова правління Фермерського земельного акціонерного банку:
— Патронат держави, звичайно, необхідний. Але у цієї медалі, як це не прозаїчно, дві сторони. Без участі влади й бізнесу як такого не було б. Але бізнес нині в нас робиться всупереч владі. Це парадокс. Політична криза, що минула, маємо надію, не була кризою державною. Це дві великі різниці. Ось маємо яскравий приклад того, як держава може завадити бізнесу: минулого року в Україну завезли цукор. Відтак, одразу всі вітчизняні цукрові заводи були змушені знизити обсяги виробництва. Я гадаю, що за нинішніх обставин, влада продовжуватиме так сильно боротися між собою, що їй буде не до бізнесу. Головне, щоб у владі зрозуміли наше прохання: допомагати нам не потрібно, аби тільки не заважали. Безвладдя в Україні в даному випадку навіть краще, ніж чиєсь «владдя». В ідеалі, влада не буде сама себе гнобити, заважаючи бізнесам. Але в нас — кланова олігархічна та популістська країна. Точніше, двокланова. Одні — інтелектуальні, але не патріотичні. Інші — неінтелектуальні та непатріотичні. Ось і вся наша проблема. Було б добре, якби вони продовжили розбиратися між собою, а ми в цей час спокійно працювали б.
Олександр ЯВОРСЬКИЙ , президент хіміко-фармацевтичної компанії «Біокон»:
— Криза колись завжди минає. І ця, сподіваюсь, також, якщо влада якогось нового «сюрпризу» для бізнесу не вигадає. Головне, щоб не було різких рухів з її боку в сторону бізнесу та не змінювали кардинально ті правила гри, які склалися. Тоді, закономірно, повинно з’явитися розуміння, що корисно для бізнесу, а що — ні. Наприклад, оподаткування: я вважаю ПДВ нераціональним. Чому резидент, який отримує прибуток з-за кордону, повинен сплачувати ПДВ? Моєму бізнесу важливо, щоб влада встановила між собою та бізнесом такий собі паркан, на якому було б написано «Вхід заборонено». Це дало б можливість владі не лізти в бізнес, а бізнесу стояти осторонь від влади. Тут також слід зрозуміти, що чим комфортніше нам, підприємцям, тим більше податків піде в казну держави. А наша влада хоче одразу всього — шалених податків, наприклад. Проте це неможливо. Якщо така політика влади триватиме, у нас ніколи не з’явиться середній клас.
