Минулого тижня Володимир Путін визнав, що в разі росту цін на внутрішньому ринку Росія вимушена буде імпортувати зерно. Нагадаємо, що в Росії, врожаї якої цього літа сильно постраждали від посухи, наразі діє заборона на експорт зернових. Україна потреби в цілковитому ембарго не має, проте також раніше ввела квоти для вітчизняних зернотрейдерів. І хоча багато з них висловлювали відверте незадоволення такими діями уряду, час довів, що це рішення було виправданим — ціни на українському зерновому ринку стабільні. Поки що. Але чи не стануть потреби величезного ринку сусідньої країни черговим приводом для цінових маніпуляцій в Україні? І чи володіє наша держава адекватним ринковим інструментарієм для убезпечення населення від різких цінових стрибків, подібних до цьогорічних «гречкових»?
2007 року Мінагрополітики та Українська академія аграрних наук прийняли комплексну галузеву програму «Розвиток зерновиробництва в Україні до 2015 року», в якій було визначено цілі та пріоритетні напрями галузі. Науковці обѓрунтували та узгодили з урядовцями поступове нарощування виробництва з 40 млн тонн 2008 року до 50 млн 2015-го. В програмі було прораховано баланси надходження та споживання зерна, потребу в основних ресурсах, розмір державної підтримки. Проте після прийняття державної програми аграрії не просто виконали завдання першого року, а значно перевиконали його — виростили відразу понад 53 млн тонн, що на 82% більше валового збору зерна 2007 року.
Як зазначають експерти, до такого розвитку подій ніхто не був готовий, а особливо — інфраструктура ринку зерна. Великі обсяги урожаю відразу виявили проблеми складського господарства, зокрема дефіцит потужностей для зберігання продукції в окремих регіонах. Така ситуація не виникла на порожньому місці. З 1990-х років інфраструктура ринку зерна була значною мірою зруйнована, а матеріально-технічна база, за оцінками спеціалістів, зношена на 70—95%. З 543-х державних підприємств, які входили до складу ДАК «Хліб України», 443 було приватизовано ще 1998 року. Саме вони — далеко не найкращі об’єкти — і стали первинною базою для розвитку найбільших компаній-зернотрейрів в Україні. Виникає запитання: чому ж тоді, маючи в розпорядженні 100 кращих елеваторів, «Хліб України» врешті опинився на межі банкрутства, в той час як обсяги експорту українських зернотрейдерів давно перевалили за мільйони тонн, а чисті прибутки — за мільйони гривень?
До регулювання цін на зерновому ринку в критичних ситуаціях держава також зазвичай не готова. Це неодноразово відчували споживачі на власних гаманцях. Гравці ринку прекрасно розуміють, що такий захід, як введення експортних квот, є вимушеним і, хочеться сподіватися, тимчасовим. Тим не менше, він не знімає з порядку денного основне питання: як, не порушуючи ринкові механізми, вгамувати апетити зернотрейдерів, насити внутрішній ринок та вийти на перші позиції на світовому ринку зерна?
11 серпня цього року Кабмін видав постанову №764 про створення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі — ДПЗКУ) на базі 36-ти елеваторів ДАК «Хліб України». (Уряд давно виношував план реструктуризації безнадійно збиткової компанії. А в жовтні Господарський суд порушив справу про банкрутство ДАК «Хліб України»). Завдання ДПЗКУ на внутрішньому ринку — конкурувати з приватними зернотрейдерами, таким чином опосередковано регулюючи відносини між гравцями, на зовнішньому — стати потужним і респектабельним експортером, що надійно закріпить Україну на перших місцях серед конкурентів. «Однозначно дати відповідь, чи зможе державна компанія регулювати ціни на ринку, складно, оскільки ціни регулюються самим ринком, — зауважує аналітик інвестиційної групи «Сократ» Іван Панін. — Уряд планує, що компанія щорічно експортуватиме 4—5 млн тонн зерна, а це 27—33% від прогнозованого експорту України (15 млн тонн) у поточному маркетинговому році (за умови, що квоти не буде продовжено до 2010—2011 маркетингового року). Якщо квоти буде продовжено, об’єм експорту зерна з України складе 8—8,5 млн т. В будь-якому разі при запланованому об’ємі експорту в 4—5 млн тонн зерна на рік державна компанія може скласти конкуренцію приватним зернотрейдерам у майбутньому. Також передбачається, що це підприємство проводитиме операції із закупівлі і продажу зерна на внутрішньому ринку, щоб виробники мали можливість продавати зерно по прийнятній ціні. Але це поки що лише плани. Чи зможе державна компанія вплинути на ситуацію і на ціни на ринку, залежить від того, чи стане вона такою ж ефективною і мобільною, як приватні зернотрейдери».
«Ми націлені включно на комерційний успіх, — сказав у коментарі «Дню» генеральний директор ДПЗКУ Олександр Лавринчук. — Працюватимемо за принципами вертикального інтегрування: виробляємо, зберігаємо, експортуємо». Треба сказати, що це принципово відрізняє ДПЗКУ від інших структур Мінагрополітики, скажімо, Аграрного фонду, функції якого швидше регуляторні».
Щоб повноцінно запустити механізм ДПЗКУ, необхідно провести низку юридичних процедур. Передача активів «Хлібу України» передбачає на першому етапі ліквідацію дочірніх підприємств компанії, щоб у подальшому передати їх у власність ДПЗКУ. Саме слово «ліквідація», використане в постанові уряду, викликало бурю емоцій в колективах підприємств. Не надто зраділи змінам і місцеві керівники. Деякі з них розгорнули цілі інформаційні кампанії проти нововведень Кабміну. З ними, щоправда, як розповів «Дню» Олександр Лавринчук, який уже понад десять років працює в структурі системи хлібопродуктів, врешті вдалося знайти спільну мову. Також було проведено зустрічі з представниками профспілкових організацій елеваторів та хлібокомбінатів, під час яких керівництво ДПЗКУ запевнило, що в процесі передачі активів від ДАК «Хліб України» до корпорації жодного працівника звільнено не буде. Остаточну крапку в суперечках навколо ліквідаційної процедури дочірніх підприємств нещодавно поставив перший віце-прем’єр Андрій Клюєв, який після звільнення Віктора Слаути опікується АПК: «Ті керівники, які піднімають питання про ліквідацію хлібокомбінатів і скорочення робочих місць, просто бояться втратити свої насиджені місця, адже дуже погано справляються зі своїми робочими обов’язками», — заявив А. Клюєв. За його словами, хлібокомбінати «як працювали, так і працюватимуть, і ніяких скорочень не буде».
Подібний досвід — створення державних зернотрейдерів — мають практично всі країни — лідери на зерновому ринку. В Казахстані діє акціонерне товариство «Національна компанія «Продовольча контрактна корпорація» зі 100-відсотковою державною участю, створена ще 1997 року. З 2009 року в Росії діє ВАТ «Об’єднана зернова компанія», 100% акцій якої володіє держава в особі «Росмайна». Прототип сьогоднішньої Товарно-кредитної корпорації США було створено ще 1933 року. Канадська палата з питань пшениці є державним монополістом і водночас одним із найбільших експортерів пшениці та ячменю у світі.
«На ринок зерна позитивно має впливати діяльність державних операторів. В останні роки цього не спостерігалося. Аграрний фонд України, в функції якого входило цінове регулювання та формування інтервенційного фонду, не мав можливості впровадити їх у життя. Причинами цього була відсутність власної матеріально-технічної бази та обмеженість у бюджетному фінансуванні. Тому новостворена Державна продовольчо-зернова корпорація України як правонаступник ДАК «Хліб України» має належним чином представляти інтереси держави на ринку зерна та бути гідним конкурентом існуючим зернотрейдерам. Це позитивно вплине на формування цінової ситуації та пожвавлення торгівлі», — переконаний Олександр Маслак, кандидат економічних наук, керівник Центру стратегічних досліджень АПК Сумського національного аграрного університету. Чи насправді це так, побачимо. Хочеться вірити, що наступний маркетинговий рік за участю нового потужного гравця від імені держави буде вигідний самій державі.
