Заступник глави російського «Газпрому» Олександр Медведєв в інтерв’ю Financial Times наприкінці минулого тижня в черговий раз вимагав, щоб Україна сплатила штраф ($7 мільярдів), нарахований за недобір російського газу. «Я не можу собі уявити в найсміливіших мріях, — каже Медведєв, — що Україна відмовиться виконувати свої зобов’язання. Принцип «бери або плати» — це навіть якщо не хочеш, все одно доведеться платити».
ПЛАТИТИ? — НЕ ПЛАТИТИ!
Високий газпромівський чиновник мріє («у найсміливіших мріях») про те, щоб Україна припинила платити за рахунками. Перед нами не лише чергова й дуже символічна помилка за Фрейдом, а й погано приховане роздратування, а можливо й пряма загроза, спрямована на те, щоб добитися від України певних поступок. «Наскільки я розумію, тривають складні таємні переговори за всіма аспектами взаємин, — розповів УНІАН екс-депутат Думи РФ від правлячої партії Сергій Марков. — Чим вони закінчаться — ніхто не знає. Я думаю, переговори триватимуть, і на порядку денному, по суті, єдине питання — це приєднання України в тій чи іншій формі до Митного союзу, все інше є частковістю цих великих переговорів».
Зважаючи на першочергові російські геополітичні інтереси, цю думку можна певною мірою зрозуміти. Але в України, як відомо, своя гра, свої пріоритети й аргументи. І, схоже, якісь шанси відстояти їх уже з’являються. Це переконливо показав візит Президента Віктора Януковича до Туркменії. Хоча при цьому не можна скидати з рахунків і певні внутрішні українські й геополітичні нюанси. Зрозуміти їх допоможуть висловлювання політичних експертів, які цими днями як ніколи активно підключилися до газової теми.
НЕ БІЛОРУСИ МИ...
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов малює формулу українсько-туркменсько-російського трикутника: «Туркменський газ — в обмін на трубу, якою він піде, або консорціум (двосторонній) заради туркменського газу, така ідея українського керівництва». На думку експерта, в цій грі Україна може повернути позиції, втрачені на початку двохтисячних років. Навіщо це робиться? «Янукович відчайдушно хоче уникнути білоруського сценарію, коли труба — «Белтрансгаз» — була повністю продана «Газпрому», — пояснює він. — На такі умови українська сторона не піде, хоч би як тисла ціна на газ».
Експерт розповідає про деякі обставини, що визначають межі прийнятних для української сторони компромісів. «Нинішня українська еліта була вибита зі схеми газових постачань між Росією та Європою, якою управляє Росія, — констатує Карасев. — І Путін не збирається знову вписувати її (еліту) в цю схему — хіба що в обмін на вступ до Митного союзу. Це, у свою чергу, не влаштовує українську еліту через різні, зокрема й політико-економічні причини». Карасьов вважає, що перед українським керівництвом стоять два головні завдання: як знизити ціну на газ і як повернутися до схеми. При цьому він підкреслює, що своє повернення до схеми постачань газу нова українська еліта базує не на умовах Європи й не на допомозі європейського Економічного співтовариства. Повернення, згідно з її задумом, має проходити, так би мовити, на пострадянському боці, куди належать у першу чергу Росія. Туркменистан, Азербайджан.
ЩО ТАКЕ СУВЕРЕННА ЕНЕРГОДИПЛОМАТІЯ?
Карасьов називає такий підхід іншою, новою стратегією енергодипломатії. Чи можна назвати її успішною? Відповідь така: ні на які поступки Путін і «Газпром» поки не йдуть. Сплату так званого боргу України за недобір газу Росія подає як свою непорушну вимогу й може його «пом’якшити» лише зарахувавши цю суму як внесок «Газпрому» до двостороннього консорціуму. Проте Карасьов вважає, що суть нехай і не наступальної, але досить наполегливої суверенної енергодипломатії Києва полягає в тому, щоб дещо дистанціюватися від європейського Енергетичного співтовариства й не робити ставку на його допомогу. Якщо енергетична незалежність раніше сприймалася виключно як незалежність від Росії, то тепер — і від Європи.
«З погляду своєї суверенної енергодипломатії українська еліта, — на думку Карасьова, хоче подивитися ще й на досвід співпраці таких країн, як Туркменистан і Азербайджан з провідними міжнародними газо- й нафтовидобувними компаніями. І якщо раніше методика включення української еліти до міжнародного порядку й світової еліти спиралася виключно на євроінтеграцію, то тепер початковий етап цього процесу проходитиме через багаті енергоресурсами пострадянські країни, прогнозує експерт. Чому це важливо для української влади й еліти? Якщо в нашій країні будуть знайдені великі родовища сланцевого газу, то західні демократії, швидше за все, будуть так само, як у Туркменістані й Азербайджані, дивитися крізь пальці на порушення прав людини й так далі, пояснює Карасьов. «Флірти з Туркменістаном та іншими автократичними режимами на пострадянському просторі, багатими на енергоресурси, — припускає Карасьов, — можуть мати серйозний геополітичний підтекст».
СІМЕЙНІ АПЕТИТИ
На думку Карасьова, всю енергетичну тематику підминає під себе нова група («давайте назвемо її младодонецькими»). «Вона приходить на зміну Юрію Бойку й іншим, хто звик працювати в схемі Європа — Росія — Україна. А в нової групи, розповідає Карасьов, інші пріоритети: «Росія по боку, бо там немає прогресу. Нова група бере під опіку Туркменістан, Азербайджан, можливо Казахстан плюс американські транснаціональні корпорації, оскільки ця ресурсна й грошова комора здатна укріпити владу й наростити її економічне «м’ясо» разом з необхідними приправами».
Політолог, глава Центру прикладних політичних досліджень Володимир Фесенко використовує для позначення верхнього поверху еліти інший, «позичений» у Росії термін. «Було б дивно, якби інтереси «сім’ї» оминали газовий бізнес», — зазначає він. На його думку, газ — це особлива статусна сфера бізнесу. «І те, що «сім’я» хоче в неї увійти, — це абсолютно закономірно», — підкреслює експерт. Він зауважує, що сьогодні це не просто зробити, бо існує як зовнішня, так і внутрішня конкуренція. «Я б не прогнозував, що сім’я перехопить ініціативу вже найближчим часом, — говорить Фесенко й продовжує: — Я не виключаю, що внутрішня конкуренція може привести зрештою до деякого паритету інтересів».
ТРЕТІЙ УСЕ Ж НЕ ЗАЙВИЙ
Повертаючись до теми туркменського візиту Президента, Фесенко зазначає, що це — головна подія лютого, оскільки Туркменія для України — це не лише цінний газ, а ще й дуже вигідні контракти для українського бізнесу. Фесенко підкреслює, що для бізнесу головне — повернутися до Туркменії, знову здобути для себе цей газовий рай. Але якщо раніше на це питали дозволу Росії, то тепер уже самі домовляються. «Це вже серйозний крок уперед, — говорить політолог і зауважує: — Гра стає складнішою... І, що абсолютно очевидно, українська сторона хоче використовувати домовленості з Туркменистаном як елемент майбутнього пазлу в домовленостях з Росією».
Фесенко вважає, що пакет домовленостей з Росією хочуть розширити. Росіяни звузили ідею консорціуму до двостороннього, а українська сторона намагається шукати нові інструменти й можливості для маневру, і в ролі прихованого третього гравця намагаються підключити туди Туркменістан. Фесенко майже повторює формулу, викладену Карасьовим: «Туркменський газ в обмін на нашу трубу». Експерти енергетичної сфери Михайло Гончар і Валентин Землянський також підтримують версію, викладену в «Дні» (15—16 лютого): Росія пропустить туркменський газ до України лише в обмін на створення двостороннього консорціуму з управління українською газотранспортною системою. Чи не стане такий консорціум ще й своєрідним прологом до вступу України до Митного союзу?
Вадим КАРАСЬОВ:
«Перед українським керівництвом стоять два головні завдання: як понизити ціну на газ і як повернутися в схему. При цьому своє повернення в схему постачань газу нова українська еліта засновує не на умовах Європи і не за сприяння європейського Економічного співтовариства. Повернення, згідно з її задумом, має відбуватися, так би мовити, на пострадянському боці, куди слід віднести в першу чергу Росію, Туркменистан, Азербайджан»
