Перший віце-прем’єр-міністр, міністр фінансів Микола Азаров вважає неприйнятним наділення громадської організації — Тендерної палати України — повноваженнями контролю в системі державних закупівель країни. Коментуючи останні зміни до закону про держзакупівлі, він сказав:
— Я задоволений, що ними вдалося хоч трошки виправити абсолютно абсурдну ситуацію, що склалася в цій сфері, і додав: — Але знову ж, не ми за неї відповідальні. При Тимошенко були прийняті зміни, що наділили громадський орган (Тендерну палату України) повноваженнями тих органів, які за законом дійсно відповідальні перед платниками податків. І притому наділили без урахування корупційних ризиків! Якщо навіть до мене приходять і говорять, що при проведенні тендерів щось комусь потрібно дати, то це абсурд. Ми будемо цю систему ламати.
Чи ж вдасться? Про це — у статті з інтернет-видання www.pravda.com.ua
Дослідження Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку, проведені в кінці 1999 року в 22 країнах з перехідною економікою, дозволили фахівцям виділити чинник, що став фундаментальною причиною кризи державного управління в країнах, що здійснили доволі значний поступ на шляху ринкових реформ і приватизації.
Цей чинник назвали узурпацією держави (не плутати із звинуваченнями антикризової коаліції в узурпації влади).
Під узурпацією держави розуміють наявність механізмів взаємодії між бізнесом та державою, через які наближені до керівництва державою фірми намагаються визначати рішення, що приймаються державою, і отримувати таким чином особливі переваги, часто шляхом встановлення бар’єрів для конкуренції.
Такі фірми використовують свій вплив для блокування будьяких реформ економічної політики, здатних ліквідувати ці переваги. Через це узурпована економіка потрапляє в порочне коло. В ньому необхідні для покращення керівництва політичні й інституціональні реформи підриваються таємним зговором між придворними фірмами та посадовими особами держави, котрі отримують значну особисту вигоду від збереження неякісного управління.
В той час, як більшість видів корупції спрямовано на зміну того, як існуючі закони, правила чи нормативи реалізуються стосовно хабарників, узурпація держави має відношення до спроб вплинути шляхом корупції на те, як ці закони, правила і нормативи формуються.
Підкуп членів парламенту, купівля їхніх голосів при затвердженні важливих законодавчих актів, підкуп суддів — ось класичні приклади корупції, за допомогою якої фірми можуть закладати переваги для самих себе в базову нормативно-правову структуру економіки. Така узурпована економіка підлягає значним ризикам у довгостроковому плані. Нові енергійні підприємці, котрі хочуть успішно конкурувати, у викривлених умовах мають сильні стимули для того, щоб спрямовувати свої вміння та можливості на узурпацію держави, а не на розробку новаторської продукції чи методів виробництва. Узурпована економіка винагороджує за зв’язки, а не за компетентність, за вплив, а не за новаторство. Вона тримається на приватних інвестиціях у політику, котра послаблює державу та підриває створення основних суспільних благ.
У той же час узурпація систематично стримує приватні інвестиції в економіку — як іноземні, так і внутрішні — і створює перепони для входження на ринок малих і середніх підприємств, що послаблює найважливіші джерела стійкого економічного росту.
ПАРАЗИТИ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР
Економіку держави можна порівняти з живим організмом. Як і в організмі, в середовищі економіки існують мікроорганізми, що підвищують баланс її життєвих сил. Та у ній також присутні й паразити, котрі споживають ресурси економіки, завдаючи їй шкоди. «Корисні мікроорганізми» — це суб’єкти економіки, що створюють додаткову вартість, інновації, забезпечують ефективний перерозподіл ресурсів. Мета життєдіяльності паразитів інша — замкнувши життєві потоки організму економіки на себе, створити умови для монопольної ренти.
Економічний організм України, вирвавшись із обіймів командно-адміністративної системи Радянської Союзу, потребував перебудови для існування поза межами єдиного імперського організму. Та на початковому етапі схеми особистих зв’язків, побудованих комуністичною номенклатурою, зіграли корисну роль. Однак для довгострокового розвитку, для конкуренції в глобальній економіці ці схеми не можуть бути використані. Україна вже переросла їх, і помаранчева революція 2004 року стала найбільшою спробою звільнитися від паразитуючої на тілі української економіки номенклатурної меншості.
На жаль, час показав, що метастази паразитарної структури настільки глибоко вросли в тіло української держави, що здатні поглинути та знівелювати енергію суспільства. Існування паразитів в економіці зумовлене їхньою здатністю створювати умови для отримання економічної ренти.
Сприятливим середовищем для їхнього існування може бути, наприклад, наявність на території держави природних ресурсів. У сучасній політології такий парадокс називають «ресурсним прокляттям». Причини його криються в тому, що еліти бідних ресурсами країн змушені дослухатися до потреб суспільства у побудові планів державного розвитку. Їхній успіх залежить від суспільної згоди. І відсутність ресурсів також примушує бізнесменів шукати джерела прибутків у інноваціях та створенні доданої вартості.
Якщо ж держава багата на ресурси, то конкуренція зводиться до захоплення контролю над ними і до подальшого їх перерозподілу на користь наближених до влади. Влада в таких суспільствах базується на доходах від споживання природних ресурсів, вона стає непідконтрольною народу.
Результат — багато країн, багатих на природні ресурси, страждають від бідності та злиднів. Найяскравіший приклад — Ліберія, Сьєрра-Леоне й Ангола. Ці країни володіють значними природними запасами алмазів, що призводить до постійних військових конфліктів за відповідні родовища, які також надають ресурси для роздмухування таких конфліктів.
КРИВІ ЛЮСТЕРКА
Українська економіка теж володіє подібними зонами «ресурсного прокляття». Приклад, що у всіх на слуху — «РосУкрЕнерго» і транзит та торгівля газом. Кошти, що забезпечує власникам цього підприємства торгівля газом на внутрішньому ринку України, живлять корупцію та створюють особливу касту втаємничених, що впливають на державні рішення.
У прикладі з «РосУкрЕнерго» в українських можновладців є ще якесь виправдання, що це не вибір їхньої волі — адже в першу чергу йдеться про бажання російських партнерів. Та інший приклад не дає такої простої відмовки.
Справжнє дзеркало української корупції — державні закупівлі. Нічого особливо нового — це та ж схема. І українським громадянам не потрібно сумніватися з приводу того, хто ж є акціонерами цього «ЗАТ» — імена їх представників у правлінні відомі всім. Почесний президент Тендерної палати Раїса Богатирьова (Партія регіонів), перший віце-президент Людмила Кириченко (Партія регіонів), віце-президент Ксенія Ляпіна («Наша Україна»), голова спостережної ради Олександр Ткаченко (Компартія). Що їх об’єднує?
15 червня 2006 року Верховною Радою були прийняті зміни до Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», що надали Тендерній палаті, котра є всього на всього спілкою громадських організацій, безпрецедентні повноваження щодо контролю над державними закупівлями.
Після накладення вето президентом, парламент, завдяки голосам усіх парламентських фракцій, у тому числі ПР, БЮТ, КПУ та частково «НУ», його подолав. Дане голосування стало прикладом безідейності української політики. Коли мова зайшла про контроль над ринком держзакупівель із обсягом понад 120 мільярдів гривень, народні обранці з протилежних політичних таборів миттю знайшли порозуміння.
Історія з держзакупівлями розкриває очі на просту істину — в Україні немає боротьби ідей щодо майбутнього розвитку країни. Те, що транслює телебачення і друкується в газетах — конкуренція за більшу долю у перерозподілі державних коштів і майна.
Переможець цієї конкуренції диктує правила аутсайдерам — як це сталося у вересні минулого року, коли після появи антикризової коаліції 9 серпня 2006 року нашоукраїнець Микола Одайник поступився місцем почесного керівника Тендерної палати Раїсі Богатирьовій.
Насправді, попри всі кивання на недосконалість українського законодавства у царині держзакупівель, не недоліки законодавства призводять до створення корупційних схем. Адже контроль за Тендерною палатою здійснюється політиками спільно — тут вже не можна заявити, що владу монополізовано. Це — справжнє акціонерне товариство, зі своєю схемою управління, яка є абсолютно прозорою, але не для суспільства, а для партійних бонз, що керують парламентськими фракціями.
Узурпація держави, яку, як вірили люди, що стояли на Майдані в 2004 році, вдасться подолати, ввійшла в нову фазу розвитку. І у парламенті немає жодної політичної сили, що ставила б за мету її подолати. Такої сили немає просто тому, що всі партійні проекти живляться за рахунок ренти, яку отримують їхні спонсори від перерозподілу державного майна.
Насправді неспроможність українських політиків сформулювати чіткі довгострокові цілі розвитку суспільства обумовлені тим, що у них самих і у бізнесу, що підтримує їхні партії, цих цілей немає. Є лише розуміння, що і де є ласим шматком державного майна та бюджетних коштів. Заради цих цінностей і ведеться українська політична конкуренція.
