Енергоефективність та альтернативна енергетика на сьогодні стали ключовими пунктами ледь не всіх урядових декларацій і програм розвитку національної економіки. Дану галузь включили до списку пріоритетних, які наступного року обіцяють щедро профінансувати. Як повідомляв «День», прем’єр-міністр України Микола Азаров нещодавно заявив про плани уряду в 2011 році вкласти в національну економіку близько 100 мільярдів гривень. Як на такі можливі капіталовкладення відреагує галузь енергоефективності та альтернативної енергетики? І чи готовий цей бізнес до приватно-державного партнерства? Про нинішні точки відліку вітчизняного бізнесу в альтернативній енергетиці та найбільш перспективні й цікаві підприємцям можливості України «День» поспілкувався з головою Комісії з екологічних інвестицій, альтернативних та відновлювальних джерел енергії ICC Ukraine та Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, радником голови Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів Дар’єю РЕВІНОЮ.
— Яка ситуація в даному секторі склалася сьогодні? Наскільки наразі енергоефективність та альтернативна енергетика є цікавими для бізнесу в Україні?
— Цього року з боку держави було зроблено багато для того, аби галузь енергоефективності та альтернативної енергетики почала розвиватися. Проявив себе Закон «Про зелений тариф», що був прийнятий у 2009 році: бізнес побачив, що інвестиції у відновлювальні джерела енергії здатні приносити хороші прибутки при нормальних термінах окупності. Крім того, цього року Національне агентство з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР) виділило галузі значно більше коштів, аніж у минулі роки, — близько 600 мільйонів гривень. Це великий прорив для пріоритетних проектів.
Прослідковується й інтерес міжнародних фінансових інститутів, таких як Міжнародна фінансова корпорація, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)... Вони тепер не лише придивляються й декларують інтерес до енергоефективності, а й видають кредити на конкретні проекти. Зокрема, ЄБРР вирішив започаткувати пряму лінію кредитування, адже схема з українським банком-посередником не виправдала себе через непривабливі відсоткові ставки. Старт цього проекту має розпочатися вже протягом місяця.
А 21 вересня була ратифікована угода між Україною та Північною екологічною фінансовою корпорацією (NEFCO), в якій також передбачено фінансування енергоефективних проектів.
Тобто можна сказати, що цей рік став для галузі роком конкретних кроків. А наступний має ще збільшити ці темпи.
ВИРОБНИКАМ БІОГАЗУ ТЕЖ ПОТРІБЕН «ЗЕЛЕНИЙ ТАРИФ»
— А «Зелений тариф» у нинішньому вигляді здатний ефективно працювати на підвищення темпів розвитку галузі? Які питання ще необхідно доопрацьовувати?
— У «Зеленому тарифі» зразка 2009 року закладене підѓрунтя, основа. Але він має ще дуже багато питань і прогалин, які спливають на поверхню, коли інвестори переходять до реалізації проектів. Саме тому Український національний комітет Міжнародної торгової палати ініціював створення спеціальної комісії з екологічних інвестицій, альтернативних і відновлювальних джерел енергії в Раді підприємців при Кабінеті Міністрів України. Ця комісія на сьогодні об’єднує близько 150 експертів, які зосередили свою увагу на Законі «Про зелений тариф». У результаті вже підготовлені пропозиції щодо змін до Закону, аби бізнес мав можливості реалізовувати проекти на повну потужність.
Зміни, зокрема, стосуються розширення відновлювальних джерел енергії, що підпадають під дію «Зеленого тарифу». Зараз це біомаса, сонячна й вітрова енергетика, а також мала гідроенергетика. Ми до цього переліку пропонуємо додати біогаз. Адже Україна має величезну кількість відходів, як органічних, так і твердих побутових (за підрахунками експертів — по 800 тонн на кожного українця, — Ред.), які не утилізовуються. Для того, щоб їх утилізувати та отримати додатково ще й біогаз, необхідно створити привабливі інвестиційні умови. І ми пропонуємо для біогазу затвердити «Зелений тариф» вищий, аніж для біомаси, тому що технології для вироблення біогазу є дорожчими. Хоча бізнес уже й починає вкладати гроші в проекти з видобутку біогазу (наприклад, у свино- та птахоферми), але він з нетерпінням чекає змін до «Зеленого тарифу», аби повернути собі частину коштів.
Також треба затвердити чіткий механізм підключення об’єктів, що виробляють електроенергію за «Зеленим тарифом», до мереж. Адже на практиці з цим виникає дуже багато проблем.
Ще ми пропонуємо механізм компенсації інвестиційних затрат. Тому що, наприклад, при підключенні до мережі інвестор несе значні затрати. Хоча за законом це завдання держави, але механізму його реалізації теж немає, як і компенсації інвестору за побудову даної інфраструктури. Міністерство економіки було підготувало проект такого механізму. Але його розкритикували — через те, що в ньому пропонувалося компенсовувати інвестиційні витрати протягом 25 років. Інвестор же натомість розраховує самоокупитися протягом 3-5 років.
— Це реальний термін окупності для енергетичних проектів?
— Наприклад, для проектів з біомаси цей термін може бути й 2—2,5 року. Але середня цифра по галузі відновлювальних джерел енергії — 3—4 роки. Проте, знову ж таки, для цього потрібні різноманітні стимули. Тож ми пропонуємо затвердити механізм компенсації інвестиційних затрат протягом 5 років.
Ще можна було б використати й кращий закордонний досвід. Наприклад, Австрії. Там «Зелений тариф» затверджується не після введення об’єкту в експлуатацію, а до. Це дуже важливо для залучення фінансування: зараз при отриманні кредиту в Україні немає гарантії, що інвестор зможе продати свою електроенергію за «Зеленим тарифом».
Наші пропозиції підтримав перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв і доручив врахувати їх при підготовці змін до Закону. НАЕР зараз їх уже узгоджує з Кабінетом Міністрів. Сподіваюся, що до кінця цього року парламент прийме ці зміни.
ПОТРЕБИ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ — МІЛЬЯРД ГРИВЕНЬ ЩОРОКУ
— Урядовці обіцяють бізнесу, що реалізовуватимуть енергоефективні та альтернативні проекти, значні податкові пільги. Окрім того, даний сектор включений у перелік пріоритетних, у які обіцяють вкласти наступного року близько 100 мільярдів гривень. У яку суму потреби галузі оцінили б ви?
— Аби галузь активно розвивалася, потрібно близько 1 мільярда інвестицій на рік. Адже потенціал для нарощування потужностей дуже значний. Крім того, з часом, десь після 2012 року, стане питання побудови нових потужностей для передачі виробленої електроенергії.
При цьому дуже важливо розробити реальні механізми поєднання державних і приватних коштів. Наприклад, Світовий банк сьогодні фінансує енергетичні проекти в Україні. Але це фінансування використовується не активно, тому що його було надано під державні гарантії, й кредити йдуть тільки через державний банк. Останній же ставить кредиторам абсолютно не привабливі умови. Тому для компаній необхідно створювати кращі умови фінансування...
— Чи простежується вже в Україні певна географічна диференціація енергоефективних і альтернативних проектів? Тобто чи навчилися підприємці та прості громадяни на місцях використовувати переваги саме їхньої місцевості, тамтешніх ресурсів тощо?
— Географічна диференціація вже простежується. Так, якщо говорити про малу гідроенергетику, то відповідні інвестиційні проекти сконцентровані в основному в Західній Україні, де багато малих і середніх річок. Якщо вітроенергетика — це Крим, Донецька, Запорізька, Харківська області та знову-таки Західна Україна. Якщо сонячна енергетика — це Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Крим. Менші за потужністю проекти з сонячної енергетики реалізують і в інших регіонах країни, але для потужних підходять тільки вищеназвані. А щодо біомаси (відходів деревини, сільського господарства) — вся Україна. Відходи ж є всюди...
До речі, ми ініціювали створення так званої мапи потенціалу відновлювальної енергетики України. Спільно з обласними адміністраціями та НАЕР ми хочемо знайти, виокремити й систематизувати інформацію: де й які проекти можна реалізувати. Щоб західні інвестори могли швидко зорієнтуватися.
НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ ВИРОЩУВАТИМУТЬ ТРАВУ, ТЕПЛОТВОРНІШУ ЗА ДЕРЕВИНУ
— Чи є показові свіжі проекти, про реалізацію яких інвестори оголосили нещодавно?
— Серед тих проектів, якими опікується Український національний комітет Міжнародної торгової палати, є наступні свіжі приклади: потужна французька компанія CNR планує розвивати малі ГЕС у Чернівецькій області, де є можливість побудувати 26 малих ГЕС, але не такий високий рівень конкуренції, як на Закарпатті чи Івано-Франківщині. Зараз ми визначаємо з ними вибір конкретних станцій, їх підключення та інші питання.
Швейцарська компанія AEG побачила можливість реконструкції старих українських котелень, що працюють на вугіллі або на газу, з переводом їх на тверде паливо — відходи деревини, сіно та солому. Цей проект є цікавим тому, що в Україні дуже велика кількість таких котелень, а термін їх реконструкції менший, аніж термін побудови нових.
Ще один цікавий проект ми зараз реалізовуємо в Івано-Франківській області. Це вирощування спеціальної енергетичної культури «міскантус» (його ще називають «Слоновою травою». — Ред.) з подальшим виробленням з нього електричної та теплової енергії. Закуповуватимемо дану культуру в Великій Британії.
Це дуже цікава рослина — посадив її один раз, і вона росте собі 10 років, дає великі врожаї. Але головна її особливість у дуже великій теплотворності — у 1,5 разу вища, ніж у деревини! А собівартість вирощування невелика.
Конгломерат з британських, американських та українських інвесторів зацікавлений у виробництві з міскантусу електричної й теплової енергії, а також виробництва паливних пелет, сировина під які в Україні сьогодні вже стала дорогою.
— У Туреччині на даху ледь не кожного будинку можна побачити металеву діжку для нагріву води й сонячні панелі. Тобто подібне енергоефективне обладнання є доступним для турків. А чи можливо здешевити його для українців? Які є варіанти підвищення зацікавленості українців у встановленні вітряків, сонячних панелей тощо?
— Ми вивчали досвід Туреччини. Чому там так розповсюджені сонячні панелі чи вітряки — держава субсидіювала громадян, щоб вони мали змогу купити спеціальне обладнання, і виробників, щоб їм було вигідно його виготовляти, продаючи за пільговими цінами. Цю схему застосовує й більшість країн Європейського Союзу. У деяких країнах такі субсидії досягають навіть 50, а то й 70% від вартості обладнання.
Окрім того, у них і енергоносії дорожчі, ніж в Україні. Це виступає додатковим стимулом до проектів з альтернативної енергетики. Як результат, протягом трьох років альтернативне устаткування впроваджувалося такими темпами, що в ЄС зараз думають, як цей процес стримувати.
Тож «придумувати велосипед» в Україні не потрібно. Необхідно просто використати позитивний іноземний досвід, проаналізувавши його на помилки.
Ми проводили розрахунки щодо субсидій на обладнання альтернативної енергетики і рекомендували запровадити їх у розмірі 20%.
