Учора Рада підприємців при Кабінеті Міністрів України розглянула проект Державної програми розвитку економіки на 2013—2014 роки. Нагадаємо, нещодавно в матеріалі «У них є мрія...» («День» від 24 січня 2013 року) ми представили короткий аналіз основних аспектів урядового бізнес-плану пожвавлення економіки, зауваживши, що основним «плюсом» документа є опозиційно-відвертий діагноз економічного стану, викладений в ньому та . «мінус» — відверто-лобістське лікування. Якою буде резолюція бізнесу — довідаємось незабаром.
Натомість, ми б хотіли відзначити один важливий, як на нашу думку, момент, який стосується сьогодні політичної активності українського бізнес середовища. Йдеться не про акції протесту, чи «тісну» дружбу з депутатами та міністрами, а про готовність вступати в дискусії на теми стратегічного розвитку і не лише національної економіки, а й європейської, світової. І тут прикметною є нещодавня міжнародні конференція в Давосі. Хто з українського бізнесу на ній представляв Україну? До Швейцарії поїхали представники громадських та бізнесових об’єднань, як от Оксана Продан (депутат ВРУ від партії УДАР очолює об’єднання малих тат середніх підприємців «Фортеця»), урядова делегація, Президент, політичний та олігархічний пул. Величезна ІТ-панель: від Індії — купа представників інноваційного бізнесу, а від України? Віктор Пінчук? І справа навіть не в особистостях... А в тому, що очевидно, що прогресивний український бізнес на стільки слабкий, що він не їздить в Давос. Чи може він не має грошей заплатити за участь, а чи просто його туди не запрошують? І саме тому від України — лише «сталь і руда» ...
Не на диктофон учасник позаминулорічного бізнес-пулу від України, представник прогресивного українського бізнесу ІТ зізнається: «імідж України, зокрема щодо інвестиційного та бізнес-клімату, сьогодні дуже негативний». А тому, за його словами, підприємець розуміє, що заплативши немалий членський внесок за участь в Давоському форумі (рахунок йде на тисячі у.о.), має мізерні шанси отримати якийсь конкретний комерційний зиск. «Та й Давоська платформа, чесно кажучи, з кожним роком втрачає в градусі дискусії, насправді», — зауважує наш співрозмовник. Йдеться зокрема про реальні питання, які сьогодні хвилюють бізнес, і зокрема, посилення податкової політики («День» в матеріалі «Чотири сценарії для України» писав те, що 4,5 тисячі французьких бізнесменів пообіцяли відмовитися від французького громадянства у випадку запровадження урядом 75% податку на доходи), пояснює він. Щоб їхати, треба мати конкретну програму зустрічей і переговорів, підсумовує співрозмовник. Інакше виникає питання для чого тоді їхати взагалі.
В попередні роки бізнес пул до Давосу від України готувала Європейська Бізнес Асоціація. Тож «День» звернувся до її виконавчого директора Анни Дерев’янко, з запитанням, чому український бізнес, відверто кажучи, проігнорував цьогорічний форум в Давосі. За її словами, робити такі висновки не зовсім правильно. Адже «були ж делеговані учасники». Інше питання, зауважує Дерев’янко, це представництво інтересів малого та середнього бізнесу. І от тут, на її думку, організаторам є над чим задуматись. Іншими словами, «автори» нових економічних трендів мають чути голос всього бізнесу і не обмежуватися лише великим капіталом. Інакше чергова хвиля кризи продемонструє уразливість «гігантів» та тих, хто на них покладається.
КОМЕНТАРІ
Костянтин ЕГГЕРТ, ведучий програми «Карта Мира» на телеканалі «Дождь», міжнародний оглядач «Коммерсантъ FM», член британського Королівського інституту міжнародних відносин:
— У Давосі порушували проблему місця достойного проживання та праці для молодих людей. Але, на відміну від того розвитку подій, який був 30 років, зараз ми стикаємося з іншим: якщо очікування молоді не виправдовуються у власній країні, то вони не сидять в «окопі» (Києві, Москві чи Мінську) в очікуванні, що через 10 років якийсь черговий президент дасть їм можливість себе реалізувати. Вони просто їдуть з такої неперспективної країни. У цьому сенсі глобалізація — це, безумовно, велика загроза для авторитарних режимів, бо таким чином підривається навіть можливість проведення авторитарної модернізації. Адже в кінці кінців хтось її повинен реалізувати. Тож дуже гостро постає питання для погано інституційованих суспільств пострадянського типу щодо втрати реальної можливості розвитку, і в такі моменти країна проходить момент неповернення. Адже навіть якщо ці молоді люди повернуться через п’ять років, то вони нічого не зможуть зробити. Тож владі треба думати про можливості для економічного розвиту в цьому та наступному роках.
На радянському просторі тривалий час побутувала теорія, яку по-різному використовували різні режими: всі молоді люди — прагматики (в тому сенсі, що, окрім грошей, їх нічого не цікавить). Як показує російський досвід 2011—2012 років, це не так. Молодь більше хвилюють теми, не пов’язані з зароблянням прибутку, а ті, які стосуються розвитку суспільства і його стану... Єдина можливість використати цей потенціал для суспільства полягає в тому, що політичні еліти мають зрозуміти — іншого шляху, окрім як будівництво інститутів на моральних цінностях, просто немає Це і стане основою для формування нових ідентичностей посткомуністичних країн...
Мілан ВАЛАШЕК, голова департаменту ризик-менеджменту Ерсте Банк Україна:
— Словаччина також знаходилась, як зараз Україна, на роздоріжжі реформ і ніяк не могла вирішити, куди ж рухатися далі. До 1998 року також лунав популізм. Були різні тоталітарні моменти. Але 1998-го зросла колективна суспільна свідомість, і перемогли ліберальні партії. Потім було 8 років важких реформ. Я веду до того, що тільки конкурентоздатність — це відповідь на всі сьогоднішні дискусії. Україна — однозначно повинна підняти свою конкурентоздатність. Але до цього немає короткої дороги — це кров, піт і сльози. Словаччина через це пройшла, проводячи реформу фінансової, податкової, трудової систем. Так створили сприятливі умови для конкуренції. На мій погляд, Україна знаходиться на перехресті, яке веде до підняття конкурентного середовища. Я — глибокий оптиміст щодо майбутнього України. Але мені цікаво, коли великі промислові конгломерати почнуть інвестувати в модернізацію металургії? Бо 30% сталі ще виплавляють в мартенівських печах.
Олег РИБАЧУК, лідер руху «Чесно», екс-віце-прем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції:
— Нинішня модель (управління українською економікою) дає більше оптимізму, бо вона не має перспективи жити довго, вона не конкурентоздатна. У мене є досвід спілкування з тими, кого в Україні називають олігархами. Мене завжди дивувало, чому вони по-справжньому не підтримують в Україні демократичних стандартів. Замість того щоб іти в Стокгольм, було б непогано, аби в нас Печерський мало чим відрізнявся від Стокгольмського. Але знову я подивився, як виросли минулого року статки наших прагматичних бізнес-структур, і все стало зрозуміло: попри всі кризи зростання становило в середньому втричі, а деякі — і в 5 разів. Тут треба пригадати класика Маркса: якщо великий бізнес бачить перспективу збагачення в 300%, то він втрачає здоровий глузд. Але в даному випадку в нас все-таки є певний позитив. Ми вже говорили про талановитих дітей нашого Президента, про те, що реально одна дитина стає загрозою цій системі великого бізнесу: в ній уже відбувається перерозподіл. Жодна олігархічна група не має таких можливостей: ні кадрових, ні ресурсних, ні судових, ні силових. Усього цього великий бізнес зараз не має. І це його лякає.
А тепер повернемося до дрібного і малого бізнесу. Так от для них у мене лише одне побажання: малий та середній бізнес мають зрозуміти, що якщо вони об’єднаються між собою та суспільством, то зможуть впливати на ситуацію в країні. Об’єднавшись довкола будь-якої проблеми, її можна вирішити. Поки що дефіцит нових лідерів якось стримує владу. Та все одно нинішня схема не життєздатна. Тому в мене заклик до бізнесу: зрозумійте, що ви не біомаса. Зараз той момент, коли можна формувати і виховувати інших політиків. І тут важливо зрозуміти, чого ж ми прагнемо.
Роман ШПЕК, радник Президента України, екс-міністр економіки України, екс-голова постійного представництва України при Європейському Союзі:
— Малий та середній бізнес повинен бути значно більше представлений не лише на різних урочистостях, але й в заходах, що торкаються детінізації, дедоларизації та легалізації сірої економіки. Аби бути почутим, треба бути активним, легальними, платити податки та розділяти соціальну відповідальність. Сьогодні в клубі Кабміну ми обговорювали проект програми для розвитку промисловості і можу сказати, що вітчизняні виробники від малого та середнього бізнесу говорили про необхідність запровадження в торгівлі касових апаратів і легалізацію, бо в іншому випадку внутрішнє виробництво не буде представлено на рикну. Голос середнього бізнесу в Україні починає лунати, але його не ще достатньо, як не достатньо і його частки в формуванні реальної економіки.
Сергій ПРОХОРОВ, перший заступник УСПП:
— Рівень участі у Давоському форумі — це апріорі великий, а не середній та малий бізнес. Однак попри це потужні країни світу, такі як Японія чи Франція, вибудовують дієву систему відносин між великим та середнім бізнесом. Адже існує розуміння, що капіталізм — це споживання, а споживання — середній клас, тобто середній бізнес. У нас в державі поки що немає серйозної соціальної злагоди і розуміння, що завдання для всього бізнесу — розбудова середнього класу і створення умов для його надійного зростання. Ми буквально тиждень тому були на презентації в Світовому банку у нової команди, що працюватиме два роки в напрямку підтримки та розвитку якраз середнього класу. Так от під час дискусії пролунала оцінка, що умови ведення бізнесу в Україні для середнього класу за 5-бальною системою — три з мінусом. Це свідчить про те, що зберігаються реалії, коли середній клас і малий бізнес відчувають незахищеність, недосконалу судову систему, невпевненості. А якщо він не бачить надійності, справедливості, сталого співробітництва, то почувається некомфортно і не може зростати, бо для нього в таких умовах зберігаються величезні ризик втрати всі надбання. Тож гальмуються інвестиції в розвиток, і всі чекають на кращі часи. А краще може зробити тільки політична воля. І це покращення не що інше, як програми дій, наочні приклади справедливого ставлення до такого бізнесу. Сьогодні малий та середній бізнес не замислюється над стратегічними питаннями, бо його поглинають поточні проблеми, пов’язані з виживанням. Через зайнятість і намагання вижити дрібний бізнес не має часу на великі глобальні ідеї.
