Зараз не час боротися з світовою фінансовою кризою, бо вона не породжена в Україні. Боротись з її наслідками — ризиковано. Біда, на яку все менше звертають увагу, прихована в нашій економіці: ринок, який був впроваджений в СРСР, а потім і в Україні, не спрацював так, як мав би спрацювати.
Цей ринок не був допущений в усі куточки економіки, включно із сімейними одиницями. Підвладними існуючим центральним органам практично стали лише підприємці та інвестори, тобто люди, які задекларували економічну діяльність і яких можна обкладати податком. І не більше. Тобто влада, — а саме вона вводила ринок, — працювала за принципом: «З чого є сенс, з того й робимо ринок». Це логічно, й це не помилка, але й не все, що можливо, було зроблено. Звідсіля й корупція, й неможливість позбутись її.
Структура економіки під зростання через ринок у свій час не була задана. Тому й «наросло» лише там, де був залишок промілітаристського скелету, а саме: частково мирне машинобудування, частково військове, більш-менш — металургія, іще замовлена зовнішнім капіталом азотна підгалузь, залізниця, енергетика та харчова галузь. Отже, з економіки соціально-мілітаристської, готової до змін з 1959 року в СРСР, маємо переходити до економіки державно-української в 2009 році. А заразом і вирішувати проблему наслідків світової фінансової кризи... Це можливо лише з розробкою оптимальної структури майбутньої економіки. І починати забудову перших ланок всього ланцюга економіки можемо вже зараз.
Основна риса структурування економіки на найближчі роки полягає в підкоренні її двом речам. По-перше, економіка має бути підкорена розбудові житлового середовища та всім потребам населення, а саме, транспорту, харчуванню, насадженню лісів, екології, вуличному правопорядку та розміщенню навколо поселень нових виробництв. По-друге, необхідно утримувати підприємства, що задіяні в міжнародному розподілі праці, та нові їхні варіанти.
І головне, щоб така ревізія була побудована на основі лише самофінансування Україною, за виключенням окремих вигідних кредитів і інвестицій. А щоб це відбулось, необхідні три речі. По-перше, всі потреби економіки необхідно з’єднати в єдине завдання. Ним є житлове середовище. Тобто треба знати все, на що будемо витрачати кошти з гаманця. По-друге, структура не повинна бути задана за бажанням. Вона має бути розрахована спеціалістами, виходячи з наявних потужностей і ресурсів шляхом побудови балансів, тобто шляхом організації перетоку наявних в 2009 році ресурсів в житлове середовище у 2014—2015 роках.
Образно кажучи, ми маємо вивчити всі скарби гаманця, подивитись, які там є гроші, боргові розписки, обручки, аби все це з винахідливістю обміняти на обнову. По-третє, люди мають довіряти спеціалістам, тобто мати рішучість платити з гаманця.
Ми маємо відійти від влади грошей (яких завжди мало) над розбудовою структури економіки та врахувати всі ресурси. Оптимальної структури економіки країна чекала 50 років. І може чекати, але без неї нам не бути господарями на українській землі. Слід свідомо заступитися за гривню, домовитися про використання наших наявних ресурсів, всього їхнього переліку. Тобто на певний час підняти роль усіх ресурсів населення, а не лише грошових. Далі, маючи новітню структуру, зможемо запустити ринок в заданому напрямку, і не забувати здійснювати перманентне корегування структури економіки, не очікуючи чергових конфузів від ринку.
Це означає, що зараз, в 2009 році, і в Україні має з’явитись обѓрунтований напрямок вкладення тих 60 мільярдів гривень населення, які вилучені з банків. Це означає, що у діючих підприємств будуть замовлення. І що люди оживуть душею.
