Краснопавлівське відділення харківської фірми «Вантажні автомобілі» відправило замовникам першу партію паркетної фрези. У масштабах України цей факт малозначущий, але Краснопавлівці цьому зраділи, як першій ластівці. Краснопавлівка, що у Лозівському районі — точка соціальної напруги. Тут розташувалися понад 20 будівельних і монтажних організацій. Після того, як облаштування каналу Дніпро—Донбас було припинене, вони теж позакривалися.
Було тут також потужне підприємство «Сільгосптехніки», яке спеціалізувалося на ремонті тракторів МТЗ. Проте зв’язки із Білоруссю ослабли і замовлення на ремонти вичерпалися. Врешті, й це підприємство було оголошене банкрутом, а його робітники опинилися на вулиці. Банкрутом став також Орільський цукровий завод. Усе це дуже вдарило по економіці району.
— Зараз за межами району, переважно в Росії, працює півтори тисячі краснопавлівців, – говорить голова Лозівської райдержадміністрації Богдан Рева. — Це з чотирьох тисяч працездатних… Москва, Тюмень, Бєлгород.
І ось з’явилася перша ластівка. Збанкрутілу колишню «Сільгосптехніку» придбала харківська виробничо-торговельна компанія «Вантажні автомобілі». Як вказав її директор Анатолій Завацький, компанія прийшла сюди надовго і почала незвично. Навколо підприємства встановили високу залізобетонну огорожу, найняли охорону...
Берегти є що. На підприємстві почали виробляти паркетну фрезу. Це заготовки для красивої підлоги. Новий власник розраховує згодом випускати тут і готові столярні вироби, а в цеху механічної обробки робити кузови-фургони для вантажних автомобілів. Є замовлення на 20 таких кузовів щомісяця.
— Ми займаємося продажем автомобілів і тракторної техніки, — сказав «Дню» Завацький. — Отже, профіль колишньої «Сільгосптехніки» нам не чужий. Однак ринок зараз не готовий до поставок нових або капітально відремонтованих тракторів. Прийде час — займемося і цим, можливо, власний механізований загін створимо.
А поки що підприємство взялося за деревообробку. Прийняли на роботу 20 робітників та до кінця року планують подвоїти кількість робочих місць. Охочих чимало: мінімальна заробітна плата — 400 гривень.
На цьому можна було б поставити крапку, додавши, що коли заступник селищного голови Борис Бондаренко дізнався про це, то вся місцева влада взялася за підрахунки: що з цього матиме бюджет селища. Та варто висвітлити одну обставину. Фірма «Вантажні автомобілі» купувала не кота в мішку, а цілісний майновий комплекс, практично готовий до роботи. І це, нагадаємо, за умови банкрутства ремонтного підприємства. З одного боку, це неначе й виробнича одиниця, а з другого — ні на що не здатна, бо повно боргів. Перед робітниками, перед бюджетом. Найпростіший спосіб — продати все, розрахуватися і полегшено зітхнути. Олександр Московченко, який виконував обов’язки директора, учепився в обладнання мертвою хваткою. Нині згадує: «Від мене вимагали, щоб я усе продав і погасив борги. Умовляли, обіцяли, навіть погрожували. І бажаючих купити хороші металообробні верстати за ціною брухту було багато. Вiдбилися. А потім ми продали ціленьке підприємство на Лозівській товарній біржі чесно і прозоро». Московченко говорить про це з гордістю, і, схоже, новий директор його почуття цілком поділяє.
На жаль, відзначає Б.Рева, зараз інвестори у черзі до райдержадміністрації ще не стоять. Їх треба шукати для збанкрутілих підприємств. Отож, мудро чинить той, хто в сподіваннях на створення нових робочих місць береже основні фонди.
