Якщо до 1990 року питома вага кредитів у сільськогосподарському виробництві становила 40%, то минулого року — менше як 2%. Це спричинило різке зменшення закупівлі господарствами засобів виробництва. Як наслідок, порівняно з 1990 роком, кількість тракторів і комбайнів у сільському господарстві скоротилася майже на третину, автомобілів — на 10 відсотків. Через дефіцит обігових коштів майже у вісім разів менше внесено мінеральних і в чотири рази — органічних добрив.
Усе це призвело до виснаження землі та зниження її природної родючості. Тобто нині маємо всі підстави для недобору врожаю всіх культур.
Отож і споживання нашими громадянами продуктів харчування перейшло за межу мінімальних фізіологічних норм. М'яса і м'ясопродуктів на душу населення припадає не 68 кг, як 1990 року, а 39 кг, молока і молочних продуктів відповідно — не 373 кг, а 245 кг, яєць не 272 шт., а 172 шт., цукру не 35 кг, а 28 кг, олії не 11,6 кг, а 8,2 кг, картоплі не 131 кг, а 122 кг. І навіть хліба, макаронних виробів, круп — не 141 кг, а 128 кг.
І, мабуть, було б іще гірше, якби не набрав обертів приватний аграрний сектор. Незважаючи на економічну скруту, він ціною ручної праці та величезних зусиль підвищує ефективність використання земельних ресурсів і нарощує обсяги продукції. На жаль, у приватному секторі задає тон не фермер, який не може подолати податкового тиску та чиновницького свавілля, а особисті підсобні господарства, які нині є основою існування приватного аграрного сектора.
Сьогодні вже можна констатувати існування більш як 11-мільйонної армії приватних селянських підсобних господарств. Це самостійний господарський уклад сільського життя. Однак проблем тут не менше, а навіть більше, ніж учора. На нульовому рівні — забезпечення особистих підсобних господарств матеріально-технічними ресурсами. А як без цього підвищити їхню товарність? Вочевидь, для цього слід переорієнтувати існуючі заготівельні організації, переробні підприємства і структури агросервісного обслуговування саме на ці господарства. Подальшого розвитку мають набути кооперативи для закупівлі, зберігання, переробки та реалізації продукції, надання населенню агросервісних послуг та організації широкої ринкової та фірмової торгівлі.
І ось аргументи на користь цих перетворень. Якщо 1991 року на 6,5% сільськогосподарських угідь країни підсобні господарства виробляли 30% од усієї валової сільськогосподарської продукції, то 1994 року на 9,6% угідь — 43% продукції, 1996 року на 14% — уже більше як половину продукції. 1997 року за умови зменшення продукції громадського сектора в цих господарствах вона зросла порівняно з 1991 роком на 29% і досягла 56% у загальних обсягах виробництва. Це результат того, що з 1991 року додатково одержали присадибні ділянки та організували господарства понад 1,7 млн. сімей.
Починаючи з 1991 року, поголів'я великої рогатої худоби в приватному секторі збільшилося із 3,5 млн. голів до 3,9 млн. голів минулого року, а його частка в загальній кількості поголів'я збільшилася з 15% до 33%. Поголів'я корів у приватному секторі нині перевищує половину колективного стада. Так само скоро зростає в приватному секторі поголів'я свиней, овець та кіз. Це дозволило селянським підсобним господарствам 1998 року виробити 1,8 млн. тонн м'яса, або 69% од загальних обсягів, 8,5 млн. тонн молока (69%), 5,2 млрд. штук яєць (63%), 15 млн. тонн картоплі (97%), 4,6 млн. тонн овочів (84%) та 0,9 млн. тонн фруктів і ягід (82%).
Таким чином, ці господарства у важких економічних умовах не тільки вирішують питання продовольчого самозабезпечення, а й постачають значну частину виробленої продукції на ринок, чим значною мірою впливають на формування цін на основні види продуктів харчування.
Наприклад, за шість місяців поточного року в населення закуплено 900 тис. тонн м'яса (живою вагою), що становить 33% вiд загальних обсягів закупок, молока 388 тис. тонн (16%), яєць 14 млн. штук (2,2%), вовни 12,3 тонни, або 40% (у перерахунку на чисте волокно).
Загалом цього року продукція підсобних селянських господарств, за нашим прогнозом, досягне 60% од усіх обсягів продукції, виробленої в сільському господарстві України. Відтак можна констатувати, що ці господарства сьогодні стають основним товаровиробником аграрного сектора. У подальшому їхня роль ще більше зростатиме.
Проте аналіз свідчить, що у зв'язку із різким зменшенням абсолютної кількості та старінням сільського населення значно зростає навантаження на його працездатну частину. І це при тому, що люди працездатного віку в сільській місцевості становлять лише 49% порівняно з 59% у містах. У той же час кількість непрацездатних у сільській місцевості в 1,5 разу більша, як у містах. Але працюючим теж не позаздриш. За рівнем оплати праці селяни перебувають на останньому місці серед інших галузей.
Отож люди змушені вести підсобне господарство в надзвичайно інтенсивному режимі, спрямовуючи частину коштів також і на оновлення сільськогосподарського знаряддя, на оплату різних виробничих послуг. Це свідчить про прагнення до товарного виробництва і є досить суттєвим мотивом до розширення виробництва.
Характерною особливістю розвитку особистих підсобних господарств є те, що нарощування ними обсягів виробництва відбувається без залучення значних інвестицій, кредитних ресурсів та бюджетних коштів держави. Виходячи із цього, селяни, які мають земельний пай (у середньому 5 га), повинні мати можливість використати його частину і для особистого підсобного господарства. Однак, на жаль, більшість із них не мають для цього ні робочих рук, ні фінансових можливостей, хоча деякі молоді, а також багатодітні сім'ї можуть це зробити. Середній розмір присадибної ділянки в ОПГ нині становить 0,37 га. Низький попит на подальше збільшення розмірів землі пояснюється тим, що немає техніки та обладнання, які дозволяли б обробляти більше землі. Це зумовлено неможливістю одержання кредитів на придбання техніки, обладнання та інших матеріально-технічних ресурсів. Водночас використання сільськогосподарської техніки робить підсобні господарства більшою мірою вразливими стосовно підвищення цін та перебоїв на ринку енергоносіїв. Тим більше, що в нинішніх умовах ці господарства залишились поза увагою держави, а також установ та організацій агросервісного обслуговування.
Це є принциповою помилкою. Адже в нинішніх умовах продукція приватного сектора виявилася конкурентоспроможною на внутрішньому ринку. Якщо в середньому на 1 га сільськогосподарських угідь особисті підсобні господарства виробили по 3740 грн., то господарства громадського сектора — лише 318 грн. Нині значна частина особистих підсобних господарств набуває чіткої товарної спрямованості, що свідчить про відродження класу селян-одноосібників. Проте якщо суспільство не забезпечить йому кооперації зі спеціалізованими обслуговуючими організаціями, то це означатиме нове його винищення.
