Гральний бізнес в Україні «не прикрити, не посунути». Ця теза, по суті, не викликає сумніву. Разом із тім, впровадження прозорих правил гри на цьому комерційному полі не вигідне ні більшій частці бізнесменів, ні владі. Таку заяву зробив президент Української асоціації діячів грального бізнесу Сергій Третьяков. Це, за словами Третьякова, неможливо всупереч заявам прем’єр-міністра Юлії Тимошенко про твердий намір уряду «оздоровити суспільство», а також всупереч обіцянкам всієї армії політиків та місцевої влади в регіонах видворити азартний бізнес на задвірки населених пунктів. Для здійснення такої «благої місії» необхідна тверда воля керівництва держави. Разом із тим, великим пріоритетом для уряду сьогодні є наповнення держказни, а казино та ігрові автомати 2007 року «дали» до державної кишені близько 1,5 мільярда гривень відрахувань лише за оформлення торгових патентів. Приблизно стільки ж прибутку дає ліцензування грального бізнесу.
Те, що «імперія азарту» — справа прибуткова, доводити сьогодні вже не потрібно. Об’єм світового ринку азартних ігор за 2007 рік, за оцінками західної консалтингової компанії GBGC, склав близько $70 мільярдів, а до кінця 2010 р. може досягти $114 мільярдів. Щорічне зростання обігу складе при цьому понад 7%, а розвиток надалі здійснюватиметься за рахунок появи нових гральних точок і розширення існуючих підприємств.
Не стоїть на місці гральний бізнес і в Україні. Щоправда, щоб підрахувати об’єми, динаміку зростання та прибуток вітчизняної гральної галузі, доведеться обійти з блокнотом, ручкою та калькулятором всі азартні заклади, що існують у державі, та одиничні автономні ігрові автомати — офіційної статистики по галузі немає! Тому підрахунок ведуть за непрямими показниками.
За оцінками ж соціологів і маркетологів, у сферу азартних ігор залучено до 20% дорослого населення країни і 15—20% підлітків, які витрачають на них понад мільярд доларів США на рік. Таким чином, об’єм ринку азартних ігор в Україні можна оцінити в 1—1,5 мільярда доларів на рік. При цьому загалом на ринку азартних ігор, за оцінками на початок 2008 року, легальний сектор становив приблизно 40%, нелегальний — 60%. Разом із тим, за словами Третьякова та за даними Асоціації, співвідношення «легалів» та «нелегалів» ще сумніше: як мінімум, один до трьох. «За видачу торгових патентів минулого року до державного бюджету надійшло близько 700 мільйонів гривень лише легальним шляхом, а якщо врахувати фінансові надходження від нелегально працюючого бізнесу, цей показник необхідно множити, як мінімум, на три», — зазначив Третьяков.
Вартість ліцензії Міністерства фінансів України на здійснення грального бізнесу терміном на п’ять років становить 150 тисяч євро. Такий дозвільний документ собі можуть дозволити не більше сотні найбільших учасників цього вітчизняного ринку. Разом із тим, на місцевому рівні регіональна влада «обілечує» власників «одноруких бандитів» ліцензіями «місцевого пошиття». Подвійне ліцензування, по суті, й породжує більшість існуючих на ринку проблем. Бізнесмени, які мають досить грошей, щоб відкрити власні гральні заклади, але які не бажають купувати міністерські ліцензії, шукають спільну мову з місцевою владою і успішно працюють під прикриттям... місцевої фіскальної міліції. У результаті виходить, що азартні ігри в країні набули широкого поширення в зв’язку з відсутністю яких-небудь обмежувальних чинників, а державне регулювання грального бізнесу носить несистемний характер, внаслідок чого на ринку азартних ігор існує значний тіньовий сектор.
Схоже, така ситуація й дійсно влаштовує владу, оскільки з часу впровадження нової фіскальної політики в галузі з 2001 року конкретні заходи для реального регулювання та державного контролю функціонування грального бізнесу так і не були прийняті. Разом із тим, у ході кожної виборчої кампанії політики обіцяють «як тільки, так відразу» розібратися з нашестям грального бізнесу на населені пункти. Так, наприклад, у перші дні 2008 року прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вкотре пообіцяла врегулювати діяльність грального бізнесу. Однак віз, як це часто практикується, і нині там... Влада на місцях обіцяє «розібратися» з гральним бізнесом, а на практиці посилюють «кришування» власників імперії ігор, проводячи фіскальну політику в напрямі до особистої кишені. Голова Київської держміскадміністрації Леонід Черновецький нещодавно — у вересні поточного року — вкотре пообіцяв «видворити цей нечистий бізнес за місто, на болото», де він, на думку мера, у свою чергу може розвивати готельну та ресторанну інфраструктуру й бути «богемним середовищем» для зацікавлених. Разом із тим Київ залишається «лідером» за кількістю гральних закладів і апаратів на душу населення, і навряд чи «заміське болото» дочекається переїзду туди азартної «богеми та еліти».
Крім іншого, на зростання прибутків азартних закладів, як показав досвід кінця 2007—2008 рр., ніяк не впливає фінансова криза. Принаймні, динаміка прибутку гральної галузі в світі за три останніх роки тільки збільшувалася — загалом на 15%. Більше того, з посиленням фінансових труднощів, у завсідників казино та постійних клієнтів гральних залів «істерія» азартної залежності помітно зростає, що обіцяє цьому бізнесу ще більше зростання виручки. Тому гральному бізнесу бути — в світі й в Україні. А щодо нашої держави, то гральному бізнесу в Україні бути саме там, де побажають зацікавлені в його розвитку особи...
