Україна поступово втрачає позиції у світовому рейтингу виробників сталі. «З лютого 2009 року до червня 2012-го частка України у світовому виробництві знизилася з 2,68% до 2,24%, а в лютому 2012 року вона була близька до психологічного бар’єра в 2%», — повідомляється в аналізі рейтингового агентства «Стандарт-Рейтинг» (Україна). Українських металургів разом з їхніми російськими колегами, йдеться в рейтингу, витісняють китайські виробники, частка яких на світовому ринку зростає.
Втрата ринків позначається і на фінансову стані підприємств. За перше півріччя 2012 року металургійні підприємства у 5,8 разу (становив сім мільярдів гривень) наростили негативний фінансовий результат до оподаткування (доподатковий збиток), ідеться в даних «Металургпрому». Їхній виторг від продажу продукції за цей період скоротився на 11,9% до 81,5 мільярдів гривень. А рентабельність і далі продовжила падати — становить 8,4%, тоді як за аналогічний період 2011 року було лише 1,6%. Такі не дуже оптимістичні показники насторожують. Адже металургія — одна з основних бюджетоутворюючих галузей України. І її проблеми автоматично позначаються на надходженнях до бюджету.
Вітчизняна металургія була на сьомому місці в світі за обсягом виробництва продукції, а спустилася на 10-те місце, розповідає «Дню» генеральний директор «Металургпрому» Василь Харахулах. «З погляду виробничої економіки український метал не витримує конкуренції, бо в деяких випадках виробничі витрати на його виготовлення перевищують ринкову ціну», — уточнює він. За його словами, основні причини відставання на світовому ринку — технологічна відсталість, велика енерго- та металоємність підприємств. Зростають і виробничі витрати: з початку року ціна на газ збільшилась відносно I кварталу минулого року на 52%, електроенергію — на 21,2%, а витрати пов’язані з реформуванням «Укрзалізниці» збільшили транспортні витрати за чотири місяці 2012 року на 340 мільйонів гривень. Однак основний виклик для металургів лишаються високі ціни на природній газ. Час від часу металурги просять урядовців вирішити цю проблему. Так, нещодавно керівник «Запоріжсталі» написав про це в листі до прем’єр-міністра України Миколи Азарова.
Натомість експерти кажуть, що не треба чекати допомоги держави в цьому питанні. Газові переговори з Росією складні. Коли буде їхній результат — незрозуміло, а конкуренцію на світових ринках потрібно вигравати вже сьогодні. Тому доцільно брати приклад зі своїх основних конкурентів, зазначають фахівці, які позбулися газової залежності з допомогою запровадження енергозберігальних технологій, зокрема пиловугільного вдування. Саме ця технологія основна в металургії сьогодні. Її головна перевага — майже подвійна економія оплати енергоресурсу. «Якщо природний газ коштує 500 доларів за тисячу метрів кубічних, то вугільне паливо обходиться в три-чотири рази дешевше», — каже Харахулах. До того ж, Україна має ще одну перевагу в її використанні. За його словами, вітчизняні вчені-вуглярі розробили новий вид металургійного палива для цієї технології, який щонайменше заслуговує Державної премії України в сфері науки та техніки, бо аналогів розробленого науковцями енергоресурсу ще немає, навіть, у світі. «Вони розробили енергетичний «коктейль» саме з української залізорудної сировини, вугілля та коксу, який надав можливість двом пілотним підприємствам за рік заощадити 150 мільйонів гривень на споживанні енергоносіїв», — продовжує Харахулах. Як і скільки можна зекономити енергоресурсів у металургії завдяки цьому методу, «батьки» інноваційного палива описали в роботі «Ресурсозберігаючі технології в металургійному виробництві на основі українського вугілля». «Для виплавки однієї тонни чавуну в традиційних умовах виробництва використовується 530 кг коксу (він формує 36% собівартості продукції!), тоді як ця технологія потребує лише 308 кг. Як наслідок, собівартість металу зменшується на 15—17%. Це істотний аргумент у боротьбі за світові ринки», — розповідає про перевагу нового методу один з розробників, генеральний директор об’єднання коксохімічних підприємств «Укркокс» Анатолій Старовойт.
Експерти зазначають, що технологію пиловугільного вдування сьогодні активно використовують основні конкуренти України — Китай і США. В Україні її лише починають запроваджувати. Однією з перших її впровадила 2010 року, розповідає Старовойт, «Запоріжсталь». Це надало комбінату можливість зекономити 2011 року близько 600 мільйонів гривень та досягнути щомісячної економії коштів на рівні 120—130 мільйонів гривень. У масштабах країни економія газу може бути колосальною, прогнозує експерт.
«У попередні роки металургійні підприємства споживали мінімум дев’ять мільярдів метрів кубічних газу на рік. 2011 року завдяки запровадженню окремими підприємствами цієї технології закупівлі газу скоротилися в галузі до 5,2 мільйарда метрів кубічних, тобто мінус чотири мільярди. До кінця цього року вийдемо на 4,5 мільярда. А в перспективі завдяки використанню пиловугільного палива можна взагалі зменшити споживання газу до одного мільярда метрів кубічних. Але це за умови, що на нього перейде до 70% потужностей галузі», — прогнозує Харахулах. Для такого технологічного прориву, підрахував він, металургам потрібно 10—11 мільярдів доларів щорічно і 3—4 роки на впровадження. Підприємства, каже він, почали збільшувати капітальні інвестиції у виробництво — за перший квартал вони збільшились на 45,5%. Загалом цього, 2012 року, продовжує він, галузь планує інвестувати у свій розвиток 3,5—4 мільярди доларів.
Але тільки технічного переоснащення для втримання своїх позицій на світовому ринку не досить, кажуть опитані «Днем» експерти. Якщо вітчизняні металурги хочуть виграти бій за збереження і нарощування своєї частки на світовому ринку, то їм слід підігнати під міжнародні вимоги ще й якість матеріальних ресурсів, задіяних у виробництво. Адже саме через брак якісного коксівного вугілля металурги сьогодні змушені щороку експортувати 8,5—10 мільйонів тонн ресурсу, каже Старовойт. Загалом же матеріальні та енергоресурси у структурі собівартості металу становлять понад 40%, за його словами. Якщо перевести на виробничі мову, пояснює Старовойт, то це виглядає так: на виплавку однієї тонни чугуна в Україні витрачають 1840 кг матеріалів (руди і коксівного вугілля), тоді як у Росії — 1740 кг, а середньоєвропейський показник взагалі становить 1600—1650 кг. «Ось до якого рівня потрібно прагнути», — підсумовує Харахулах.
