Таку ж «залізну логіку» можна почути з вуст панів Азарова й Пустовойтенка. А якщо спробувати глянути на цю проблему під іншим кутом? Офіційно безробіття на Івано-Франківщині становить 7,6 відсотка. Фактично з урахуванням незареєстрованих і тих, що лише значаться як працюючі, або працюють від нагоди до нагоди, рівень непотрібних становить не менше 25%. В Україні офіційно 3,7% безробітних, фактично ж їх не менше 10%. Сучасні безробітні (особливо молодь) поповнюють лави злочинців. І в результаті виявляється, що на 1000 осіб населення в нас найбільше в Європі людей, які перебувають у в'язницях. Що є цілком закономірним, адже працювати ніде. Більшість підприємств ледь животіють чи взагалі стоять, а нові не з'являються.
Однією з головних причин цієї економічно-патової ситуації для виробників є великі податкові відрахування як прямі, так і «збочені». До останніх можна віднести примусову плату за різноманітні дозволи й часто нікому не потрібне навчання, складання іспитів, штрафи, хабарі чиновництву, затрати на різні бланки так званої суворої звітності з непомірно завищеною ціною, ліцензії, сертифікати і т. ін. Усе це разом та відсутність нормального правового поля й «посадило» виробничі фірми України в брудну калюжу неплатежів, бартеру, тіньових відносин і розорення.
Цікаво, що, за біблійними даними, євреї в єгипетській неволі віддавали тільки п'яту частину свого врожаю фараонові, тобто всього-навсього 20%...
Напрошується думка: а чи не доцільніше було б дозволити безробітним і напівбезробітним України започатковувати свої справи і працювати з мінімальним відрахуванням (10 — 15%) чи взагалі без нього, залежно від величини прибутку. Принаймні на перших порах. Вони, по-перше, забезпечували б нормальне життя собі та своїм сім'ям, по-друге, збільшили б кількість вітчизняних виробників. І тоді відпала б потреба в купівлі нами закордонних «недоносків» і такої імпортної «екзотики» наших базарів, як сало, цибуля, смалець, морква тощо. По-третє, не витрачалися б бюджетні кошти на допомогу із безробіття та житлово-комунальні субсидії. Крім того, нарешті з'явилася б конкуренція — необхідний елемент ринкової економіки, що сприятиме поліпшенню якості товару та зниженню його вартості порівняно з імпортним.
У США фірма з місячним прибутком у розмірі $4 тис. сплачує 15% податку. Уявімо собі, якою була б радість власників наших малих підприємств, якби в них від місячного прибутку, що становить, наприклад, 8 тис. гривень, держава забирала б лише 1200 грн. І тоді, звичайно, в Україні було б не 2 підприємства на тисячу чоловік, а 20 — як у Польщі, або й 60 — 70 — як у Західній Європі чи Америці.
Та, хоч як сумно це констатувати, наша байдужість і нерозуміння того, що відбувається, помножені на дилетанство й корисливість наших поводирів, у кінцевому підсумку породжують безробіття, безгрошів'я і бідність.
І на закінчення. Найбільшою заслугою у внутрішній економічній політиці Рональда Рейгана, завдяки якій він став одним із кращих президентів США, було зменшення інфляції, зниження податків для підприємств і працівників, спрощення самої податкової системи, відміна багатьох пільг та державного регулювання на газ, нафту та деякі інші товари. Отже, нічого нового під сонцем. А на які реформи буде здатний обраний нами президент, залежить у першу чергу від нас самих.
