— «Українське Дунайське пароплавство» має гіркий досвід залежності від ситуації в Югославії. Відомо, що за два роки ембарго цієї країни УДП зазнало збитків на $600 млн. Чи робилися які-небудь спроби пом'якшити удар в УДП в разі нового загострення ситуації в Югославії?
— В принципі, напруження ми відчували ще минулого року. І, намагаючись уникнути ситуації, в яку ми потрапили в 1992—95 роках, зверталися до Європейської комісії, ООН, обстоюючи безперспективність санкцій, від яких у минулому так постраждала економіка України. Тоді наші втрати не припинилися й після завершення війни. Адже Югославія намагалася компенсувати збитки від ембарго будь-якими можливими шляхами, зокрема, в односторонньому порядку заснувала додаткову плату за проходження Дунаєм, хоч відповідно до Братиславської конвенції придунайські країни можуть користуватися цим водним шляхом без обмежень.
Але навіть під час ембарго кораблям вдавалося проскакувати «проблемну» дільницю. А зараз у зв'язку з обстрілом, війною і руйнуванням чотирьох мостів Дунай перестав бути судноплавним. Коли 25 березня обстрілом було зруйновано міст Тіто в Нові Саді, ми вже наступного дня запропонували міністерству транспорту Югославії допомогу при розведенні моста. Але мінтранс Сербії відповів, що кошти на ці цілі не виділятимуться, оскільки немає гарантії, що міст не постраждає знову. На жаль, так і трапилося. Зараз шлях українським кораблям вже перегороджують уламки чотирьох мостів.
— А яка доля трьох суден УДП, затриманих на території Югославії?
— Це були не наші судна, а «Укррічфлоту». Нам, якщо можна так сказати, пощастило. Під час бомбових атак на території Югославії знаходилося лише одне наше пасажирське судно «Дніпро», яке вже покинуло небезпечну зону. Але на підходах до Югославії перебувають шість барж, навантажених хімічними добривами для агропромислового комплексу Сербії. Вони стоять вже другий місяць, оскільки Нові Саду, куди вони прямували, не до добрив. І це не тільки економічна, але й екологічна проблема: перебування подібного вантажу в районі конфлікту, в разі попадання добрив у воду, може привести до катастрофи на Дунаї.
Інші наші судна після руйнування мостів розділилися на дві групи. Частина з них залишилася вище за Югославію (3 пасажирських судна, 92 баржі), інші, в тому числі й баржі з хімікатами, зараз стоять на підході до Югославії.
— Чи можливо прилаштувати судна у верхів'ях Дунаю на нові контракти?
— Як я вже говорив, вище за Югославію залишилися три пасажирських судна, яким ми змогли знайти роботу на дільниці Відень—Будапешт. Але якщо пасажирський транспорт можна переорієнтувати, то основна наша проблема — це вантажні перевезення, насамперед до Австрії, Угорщини, Югославії. Їх довелося заморозити. Знайти нові контракти для «флоту в еміграції» практично неможливо. Щоб зменшити натиск конкурентів, придунайські країни, окрім Болгарії, заборонили третій стороні брати участь в перевезенні вантажів між двома країнами. Вихід на Рейн для нас обмежено. Ми гарячково намагаємося прилаштувати десь свій флот, але поки що не вдається.
— Чи постраждали під час авіаударів підприємства, з якими співпрацювало пароплавство?
— Навіть після припинення авіаударів і розчищення фарватеру налагодити колишні контакти нам буде важко. Внаслідок повітряних ударів зруйновано порти в Смедереві, Нові Саді, Белграді.
Що стосується підприємств, то в нас немає достатньої інформації. Щоправда, ще стоїть один із найбільших у Європі металургійний комбінат в Смедереві, якому ми постачали український залізняк і вивозили готову продукцію. Взагалі в придунайські країни ми возимо українську сировину. Тому авіаудари завдали серйозної шкоди не лише пароплавству, але й усій економіці України.
— За часів минулої кризи в Югославії ставлення Сербії до України було не кращим. Про це свідчить хоч би той факт, що 1993 року дві сербські організації «Нова Візантія» та «Біла троянда» перекрили Дунай, щоб блокувати роботу українського судноплавства. Чи змінилися відносини між сербською і українською сторонами? Чи не боїтеся ви, що рух на Дунаї буде перекрито не тільки через зруйновані мости, але і з ініціативи сербської сторони?
— Поки що не відчувається ніякої ворожнечі з боку Сербії. Підтримуючи контакти з начальниками портів і з мінтрансом Югославії, ми відчуваємо, що постраждали однаково, як говориться, на рівних. У них в масштабі країни катастрофа і в нас в масштабі пароплавства катастрофа. Але як будуть розвиватися події далі, я не можу прогнозувати. Хоч не думаю, що Югославія буде знов гальмувати нашу роботу на Дунаї. Обставини все-таки змінилися.
— Найвідчутніша втрата Дунайського пароплавства в минулому — це втрата вантажопотоків, багато з яких було переорієнтовано з водного шляху на інші види транспорту, або які взагалі припинили своє існування. Чи не стане нинішній простій кораблів остаточним крахом дунайських вантажоперевезень?
— З формуванням вантажної бази на Дунаї в нас були проблеми ще до активних військових дій. Тоді фрахтувальники боялися загострення ситуації в Югославії. А сьогодні ми нічого не можемо зробити, щоб зберегти вантажопотоки. Якщо найближчим часом нічого не зміниться, нам залишаться тільки низкотарифні вантажі: будемо возити рідну українську землю. Для нашого з такими зусиллями модернізованого флоту — це кінець!
