Україна посіла 133-тє місце зі 148-ми у рейтингу американських дослідників, які запитали водіїв півтори сотні країн світу, чи задоволені вони своїми дорогами. Задоволеними виявилися лише трохи більше чверті, повідомляє ТСН. Позаду України опинилися африканські держави, Молдова і Монголія.
В Укравтодорі визнають, що у сусідній Білорусі, яка вирвалась у першу половину списку (67-ме місце), фінансування на кілометр шляху вдвічі-втричі більше, ніж в Україні. А на те, щоб відремонтувати всі українські шляхи такими темпами, як зараз, знадобиться щонайменше 85 років.
«Дорожні» протести, як і наше бездоріжжя, якому не допоміг футбольний чемпіонат, є унікальним явищем у Європі. Важко повірити, що вище керівництво держави, яке напевне виїжджало за український кордон, знає реальний стан бездоріжжя в нашій країні. Бо ж проблема зараз настільки загрозлива, що вже унеможливлює нормальну життєдіяльність. Від бездоріжжя потерпає підприємництво, охорона здоров’я, освіта, родинні відносини та навіть звичайне щоденне життя. Якщо б Рахункова палата порахувала лише прямі сумарні втрати країни від бездоріжжя — ми б просто вжахнулися! Це справжній «бермудський трикутник» невмотивованих втрат для економіки. Але ж відомо усім очільникам, і це вже перевірено практикою багатьох країн, що наводити лад треба починати саме з доріг.
Як можна відкрити крамницю, коли неможливо довозити товар? Як довести до шпиталю хворого з інсультом чи серцевим нападом? Як дістатись пожежникам до стихії, коли швидкість руху автоцистерни не може перевищувати 20 км/год?
Тож не дивно, що в таких умовах з’явилися «дорожні» протести. Люди мимоволі виконують одну з важливіших функцій — контрольну. Будь-який службовець повинен розуміти, що протести — це не болячка, яка вже надокучила, це проблема, яка чомусь не вирішується у звичному режимі. Тому ані закривати на неї очі, ані відмахуватись загальними заявами дуже не раціонально. В арсеналі можливих дій: покращення стану справ, намагання щось змінити і навіть змістовна розмова з людьми. Неозброєним оком і неспеціалісту видно, що система утримання і експлуатації доріг виявилась нежиттєздатною, неефективною та, є підозра, ще й корупційною. Чи треба це зберегти за будь-яку ціну?
Що ж найчастіше робить влада, яку важко за це поважати? Виникає спокуса: а чи не попробувати залякати людей? І ось уже звучать із вуст деяких очільників ОДА чи її заступників погрози відкрити кримінальну справу. А може, й не одну. Це так, немов прокурор чекає на вказівки і не знає, що йому робити. Але якщо вже є команда — тут машина вже запрацює! За усними вказівками — відверте документування та відеозйомка з ідентифікацією учасників. Для загострення ситуації можна поставити регулювальника, який всупереч Правилам дорожнього руху буде спонукати водіїв їхати, не звертаючи уваги на людей. Можна й іншим способом протиставити, натравити один на одного протестувальників та інших груп громадян.
Далі — виклики до правоохоронців і спроби взяти «пояснення». Для міліції такі справи як п’яте колесо до воза: тотальний тиск дасть неодмінно результат. От якби ще виловити «ініціаторів»! Хтось таки признається, що «пікетував дорогу», хоча насправді лише «переходив дорогу у встановленому місці». Якийсь водій спересердя напише, що йому перешкодили в нормальному русі. А ще якщо хтось із учасників пікету отримує зарплатню з бюджету або ще гірше — перебуває на злощасному переході в робочий час — тут уже все набере серйозних обертів. Невже так солодко перефразовується для можновладців вислів МЧСників: «Попередити — значить запобігти» у його антипод «Залякати, щоб уникнути»?
А якби ж із таким завзяттям та напором усі ці «правоохоронці» та «керівники» взялись за вивчення стану справ у дорожній галузі, вивчили б Правила утримання та експлуатації доріг, поцікавились, куди і на що витрачаються кошти, то, напевно, побачили б, що державні службовці, державні служби, державні підприємства систематично, відверто і в організований спосіб порушують чинне законодавство. І порушення ці мають системну основу, тому й вимагають виважених і комплексних рішень. На це треба відважитись.
