Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Володимир БОЙКО: Чиновники вигадали схему кредитування держави підприємствами

20 жовтня, 2001 - 00:00

Багаторічний керівник Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча Володимир Бойко належить до «стовпів» української індустрії, що проявили себе ще за часів Радянського Союзу і не розгубилися в умовах ринкової економіки. На чолі колективу металургів В.Бойко успішно пройшов період трансформації і вийшов з цього випробування переможцем. Відвоював для мелітопольскої продукції місце і на внутрішньому, і на зарубіжному ринку, зумів відстояти і примножити те, що і раніше, і тепер називають соціальним завоюванням. Тільки тепер вони не даровані «зверху», а грунтуються на сучасних методах праці, управління і збуту продукції, на інноваційній діяльності, що продовжується в нелегких умовах, на дбайливому ставленні до кваліфікованих кадрів. Звідси моральний авторитет цього керівника, що перетворився на своєрідну знакову фігуру не тільки на підприємстві і в місті, але і для центральних органів влади. Проте держава, влада, політика для В.Бойка аж ніяк не ідоли, на яких він молиться і до яких прагне. Його життя пов’язане з меткомбінатом, хоча досвід і вага керівника одного з найбільших у нашій країні підприємств дозволяє йому з найвищих трибун висловлюватися з найважливіших питань політико-економічної ситуації в Україні. «День» запропонував Володимиру Семеновичу відповісти на декілька запитань.

— Чи можна розглядати неповернення ПДВ як «відкритий» українськими чиновниками дійовий засіб підживлення державного бюджету? Або ж користь для бюджету тут, швидше, віртуальна, тоді як шкода державі, бюджету і підприємствам цілком реальна?

— Я не бачу ніякої користі для держави від податку на додану вартість. Наша країна сьогодні взагалі не готова працювати з цим податком. Яким чином поповнюватиметься бюджет? Так, наш комбінат сплачує ПДВ повністю, хоча в результаті не може отримати повернення. Тому я сказав на нещодавньому засіданні Кабінету Міністрів, що уряд став заручником, і разові рішення у вигляді емісії не вирішать проблем держави. Наприклад, дві третини країн у світі працюють без податку на додану вартість, навіть США. Я не розумію, чому не ввести податок з обороту або з реалізації? Тим часом сума потрібного відшкодування ПДВ нашому підприємству з бюджету тепер уже сягає 300 мільйонів гривень. Це живі гроші, вилучені з обороту комбінату. Це породжує непорозуміння з податковими органами, які чинять свавілля в повному розумінні цього слова. Зараз знову на нашому комбінаті працює податкова комісія. Керівник комбінату не приховує, що її поява зумовлена тим, що ми подали судовий позов і відсудили шістдесят мільйонів гривень. У ДПАУ ніяк не можуть зрозуміти, що наш комбінат — одне з небагатьох підприємств, яке працює чесно і перераховує податки до державного бюджету. Ми вимагаємо одне — щоб закону дотримувалися у рівній мірі всі сторони. Якщо протягом місяця нам мають повертати ПДВ, то ми наполягаємо, щоб закону в цій частині дотримувалися так само, як його дотримуємося ми при сплаті податків. Але чиновники вигадали фінансову схему, за якою комбінат кредитує державу. І незважаючи на те, що Президент України Леонід Кучма на нашому листі наклав резолюцію, наказуючи керівнику Держподаткової адміністрації Миколі Азарову забезпечити проплати і доповісти, гроші поки не перераховано.

І це далеко не єдиний борг держави нашому колективу. 86 млн. гривень підприємству заборгувало Управління з виконання покарань Донецької області. Виходить, ми навіть виконуємо функції, що має виконувати держава — годуємо всі колонії області. Ми розуміємо: там — живі люди. Але не можна ж із нас дерти буквально дві шкури — адже ми до бюджету вже сплатили податки на утримання цих і інших організацій. Так, наш комбінат дуже багатьом надає посильну допомогу, але це не дає право вважати, що гроші у нас падають з неба — вони дістаються важкою працею. Проте чиновники цього не розуміють, і ці борги держава не повертає.

Отже, я можу стверджувати, що податок на додану вартість сьогодні в нашій країні реально шкодить підприємствам, бюджету України, державі. На жаль, все свідчить про те, що і розв’язання цієї проблеми не передбачається: мабуть, ми ще не скоро прийдемо до того, щоб цивілізовано працювати з податком на додану вартість.

— Що, на вашу думку, зараз є найбільш серйозною проблемою великих українських підприємств, що забезпечують піднесення національної економіки? — Якщо говорити про наше підприємство, то у нас, крім проблеми податку на додану вартість, жодних проблем не існує. Хоча... тепер у нас дві проблеми: ПДВ і курс національної валюти відносно долара, що дуже гальмує наше просування на міжнародні ринки.

— Ваш завод є одним із відомих гравців на російському ринку. Якою, на думку успішного директора великого підприємства, має бути нова російська політика України? Чи нічого нового не треба?

— Сьогодні все нормально, ухвалені рішення, завдяки яким підприємства уникли подвійного оподаткування ПДВ. Питання, яке росіяни порушували так гостро щодо постачання українських труб, принципово неправочинне. Ми ж не винні, що за Союзу були створені такі потужності в трубному виробництві України. Хоча і в Росії є могутні трубні виробництва. Якщо мати на меті зупинку Харцизького трубного заводу, то в будівництво нового підприємства росіянам довелося би вкласти як мінімум мільярд доларів. Це безглуздо. Тому потрібна розумна політика в цьому відношенні. Я не думаю, що росіянам нема куди дівати гроші, крім як будувати нові цехи. Тому розум має перемогти. Це ж очевидно, що можна нормально працювати тільки на рівні рівноправних партнерських відносин між двома державами. Я задоволений, що нарешті це питання вирішилося, завдяки домовленості між президентами Леонідом Кучмою і Володимиром Путіним. Саме під час їхніх переговорів у грудні минулого року я публічно розказував про те, що нам доводиться купувати в тій самій Росії продукцію з ПДВ, а потім на кордоні ще свій ПДВ сплачувати... У результаті пережили ми два-три тижні і після переговорів все стало на свої місця, увійшло в нормальне русло.

— Чи вважаєте ви зусилля України щодо інтеграції в європейську економіку перспективними також і для вашого підприємства? Якою, на вашу думку, може бути стратегія виходу на ринок Євросоюзу?

— Нас до Європи не пускають і ще не скоро пустять із двох причин. У нас низька собівартість і низькооплачувана праця. І хоч скрізь кажуть, що Західна Європа нами зацікавлена, насправді ніхто не відкриє нам зелену вулицю на ринок Євросоюзу. Там давно навчилися себе захищати. Будь- яка політична партія, яка перебуває при владі в будь-якій із країн Західної Європи, обіцяє передусім захищати інтереси своїх громадян. Запевняю вас, що сьогодні ми спроможні конкурувати з країнами Євросоюзу за якістю продукції, особливо в металургії — можемо будь-які марки сталі виробляти. Але у них продукція дорожча, ніж у нас, і якби вони нам сьогодні відкрили дорогу на європейський ринок, для них це означало б падіння життєвого рівня громадян. Уявіть собі, що країна ваша багата, ви живете добре, і раптом бідні, вбогі вдираються і починають вас розоряти. Хіба громадяни пробачать це керівництву країни? Звичайно, не пробачать, завтра керівництво просто переоберуть. Тому замість розмов про євроінтеграцію, їм легше все прорахувати і надати нам хоча б мінімальні квоти, щоб нас якось підтримувати не на шкоду собі.

— Чи забезпечило піднесення української економіки можливості для розвитку соціальної сфери?

— На прикладі нашого підприємства ми показали, як треба використовувати економічне піднесення для подальшого розвитку соціальної сфери. Не треба забувати і жаліти вкладати в неї гроші. У нас працюють дитячі садки, спортивні споруди, житло упоряджується. Крім того, ми допомагаємо школам міста і сільських районів. У складі нашого комбінату 32 агроцехи, а це 70 сіл і селищ. І всіма школами там ми також опікуємося: робимо ремонт, забезпечуємо теплом, виплачуємо вчасно зарплату вчителям. Щоправда, не всі підприємства можуть робити так. Та й чи повинні? Сьогодні ми переживаємо складний час зміни власників, і, думаю, чим швидше закінчиться цей важкий процес, тим краще буде для економіки і соціальної сфери країни.

— Ви якось сказали, що ваша партія — це ваш завод. І проте ви, напевно, не станете заперечувати, що потрібна політична підтримка вітчизняної промисловості. Чи маєте намір вступити в боротьбу за депутатський мандат?

— Якщо говорити про мене особисто, то для мене проблеми з депутатським мандатом, вибачте за таке самовпевнене твердження, просто не існує. Не було жодного випадку, щоб ті, кого висували від комбінату кандидатами в депутати, не проходили. На комбінаті працює понад 58 тисяч осіб, і всі вони знають, що життєві стандарти, до яких вони звикли, відстояв для них завод, його керівництво. Крім того, у нас в регіоні, в сусідніх селах понад 6 тисяч пенсіонерів, про яких ми ніколи не забуваємо — ні в будні, ні в свята. Тому ми, дійсно, говоримо, що у нас «іллічівська» партія. І я упевнений, що на наступних виборах вона отримає два або три мандати до Верховної Ради України. Ось так!

— А ви особисто не будете балотуватися?

— Можливо, і буду. Ухвалять закон про вибори, тоді і визначимося.

Галина ОЛЕКСАНДРОВА, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: