Переговори про зниження ціни блакитного палива для України, схоже, зайшли в невигідну для російського монополіста площину. «Новорічних подарунків не буде», а два монополісти не підпишуть газову угоду до кінця грудня, підсумовуючи переговори з міністром енергетики та вугільної промисловості України Юрієм Бойком, заявив глава правління «Газпрому» Олексій Міллер. Зміна газової риторики на 180 градусів змушує замислитися над питанням «Чим це зумовлено?». Адже нещодавно ті ж таки російські високопосадовці обіцяли домовитися ще до нового року. Мабуть, українська влада виявилася не такою піддатливою до імперського тону, яким звикли вести діалог наші сусіди. Відповідно, не справдилися й сподівання про швидку капітуляцію та здачу національних інтересів у обмін на дешевший газ. Стояти до останнього пообіцяв і глава уряду. «Якщо нам доведеться платити 400 доларів за газ, ми будемо їх платити», — дав чітку відповідь Микола Азаров. Виграти цю газову полеміку Україні допоможе ще один козир — наближення до енергетичних євростандартів. Як Україні вийти переможцем із газових переговорів? Які уроки міжнародної енергетичної дипломатії для цього варто застосувати? Про це та інше в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» розповів радник з питань енергетики, ядерної безпеки та екології Представництва України при ЄС (2004—2009 рр.), посол з особливих доручень з питань енергетичної безпеки МЗС України (серпень 2009 — травень 2011 роки) В’ячеслав КНЯЖНИЦЬКИЙ.
— Україна та Росія намагаються домовитися про зниження ціни на газ. Як оцінюєте нинішню газову дипломатію між ними?
— Газові перемовини повинні тривати, бо теперішня ціна газу для України —справді несправедлива. При цьому йдеться про імпортний газ для України. Але, безумовно, в оцінці ходу таких переговорів необхідно враховувати ширший комплекс питань, включаючи наші відносини з ЄС і правову базу, яку Україна вже має з ЄС. Це, насамперед, Меморандум про взаєморозуміння між Україною та ЄС щодо співробітництва в енергетичній галузі від 1 грудня 2005 року, що визначає нашу двосторонню стратегію співпраці. Саме цим документом задекларовано прагнення України стати цивілізованим енергетичним гравцем в Європі шляхом просування до єдиного енергетичного ринку з ЄС, набуття членства в Енергетичному співтоваристві (лютий 2011 р.). При цьому в основі нашої співпраці з ЄС до цього часу вже була активна участь України в процесі Енергетичної хартії, виконання положень Договору до Енергетичної хартії (ДЕХ), що є законом України з 1998 року, та в переговорному процесі щодо проекту Протоколу про транзит до ДЕХ. Наша співпраця з ЄС набуде якісно нового рівня після підписання угод про ЗВТ й Асоціацію.
На мою думку, починаючи з 2004 року і до цього часу, незважаючи на зміни урядів та політичних провладних течій в Україні, ми, в цілому, не звернули з цього стратегічного курсу. Якщо цих параметрів та домовленостей з ЄС дотримуватися, то проблем не має бути. Але вони можуть з’явитися, якщо досягнуті домовленості з Росією не відповідатимуть цій правовій базі. На мій погляд, Україні не варто змінювати енергетичного курсу з європейського напряму на якийсь інший.
— Одним із варіантів газової розв’язки називають створення на двох газового консорціуму з управління українською ГТС. Чи не стане це бар’єром на шляху просування в напрямі освоєння європейських енергетичних правил?
— У мене немає інформації про утворення такого консорціуму (інтерв’ю записувалося 8.12.11). До того ж правове поле України не дозволяє сьогодні створити консорціум, в якому управляти українською «трубою» буде «Газпром». Поясню — чому. У Протоколі про приєднання України до Енергетичного співтовариства одна з обов’язкових умов — впровадження другого енергетичного пакета (червень 2003 року). Його головне завдання — відокремити власників і постачальників енергоресурсів від транзитера (інакше кажучи, — оператора транспортних мереж). Виходячи з цього, український уряд за дорученням глави держави готує план реструктуризації НАК «Нафтогаз Україна», який передбачає відокремлення від неї в окрему структуру «Укртрансгазу» (компанії-оператора, що опікуватиметься, зокрема, й питаннями транзиту газу через територію України). Тобто Україна почала впроваджувати другий енергопакет. Тому де-юре учасником консорціуму з управління української ГТС вже не може бути «Газпром», бо ця компанія — виробник та постачальник енергоресурсів. Тож створити консорціум з «Газпромом» без відмови України від європейського вектора — неможливо.
— Чи є інший спосіб створення консорціуму на двох?
— Для цього треба відмовитися від наших зобов’язань перед ЄС, про які я говорив вище. Тільки так. Іншого шляху немає.
«ЩОБ УПРАВЛЯТИ УКРАЇНСЬКОЮ ГТС, ТРЕБА ПРИЙНЯТИ ОСНОВИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОСОЮЗУ»
— Що натомість може стати предметом газового торгу?
— Щоб домовитися про перегляд ціни на газ, консорціум не потрібний. Україна реформує газовий сектор, і в перспективі розпорядник «труби (наприклад, «Укртрансгаз») стане незалежною компанією. Якщо хтось захоче управляти українською ГТС, то йому доведеться прийняти основи енергетичної політики Євросоюзу.
— Мова йде про акціонування такої компанії?
— Другий пакет не вимагає конкретної форми управління, зокрема, створення акціонерного товариства. Його головне завдання — відокремити функції енергетичних компаній, тобто власника/постачальника від транспортних послуг. Тому результатом приватизації може бути створення прийнятної форми управління такою компанією, включаючи навіть і приватну або будь-яку іншу форму власності, але головне, щоб управління ГТС здійснювалось незалежним, як у Європі, оператором. Діяльність такого оператора жодною мірою не може бути залежною або у будь-який спосіб пов’язана з ціною енергоносія, зокрема, газу, що транспортується.
— Справді, ціна його має хвилювати в останню чергу. Але мене і, гадаю, багатьох експертів та споживачів газу хвилює, хто ж володітиме економічним інструментом під назвою «українська «труба», роль якого не можна недооцінювати в геополітичному вимірі.
— Реально незалежний оператор ні нащо не впливатиме. Його діяльність не повинна і не може бути політизованою. Його справа — надання послуг, економічна доцільність, забезпечення надійного технічного стану та рентабельності системи транспортування.
Доречно процитувати один документ, який свідчить про стурбованість європейської сторони з приводу посилення російських компаній в енергетичному секторі України. Щоправда, європейці не прямо говорять про це, але сигнал — очевидний. Він міститься в пункті «х» розділу «Економічне та секторальне співробітництво» резолюції Європейського парламенту стосовно України від 1 грудня 2011 року. Його доцільно процитувати: «взяти до уваги той факт, що хоча лібералізація у сферах послуг та інвестицій в енергетичному секторі мала б позитивне значення для ЄС, взяття зобов’язань у сфері надання конкретних послуг в енергетичному секторі можуть бути пов’язані з певними ризиками, оскільки потужні гравці у сфері енергетики, що контролюють українські компанії, могли б скористатися положеннями угоди про ЗВТ з метою встановити своє домінування в транспортних мережах ЄС».
Раніше я ніколи не стикався у своїй дипломатичній практиці у сфері енергетики з таким цілеспрямованим сигналом-пересторогою з боку ЄС. На мій погляд, таку заяву не можна ігнорувати. Натомість, виходячи з контексту нашої двосторонньої співпраці, ми маємо аргументи, щоб довести Євросоюзу — побоювання щодо таких ризиків безпідставні. При цьому, незважаючи на той факт, що резолюції Європарламенту мають характер рекомендацій, треба пам’ятати кому вони адресовані — Раді ЄС, Європейській комісії та Службі з питань зовнішньої політики ЄС. Досі я не бачив, щоб в Україні, зокрема, в ЗМІ, цей розділ було прокоментовано. Водночас кілька днів тому була оприлюднена реакція галузевого міністра Юрія Бойка, що Україна рухатиметься європейським шляхом.
— На вашу думку, Росія так просто відмовиться від фактору газу для досягнення своїх зовнішніх цілей?
— Не відмовиться, але її змусять це зробити обставини. Говорячи про Росію, слід пам’ятати, що Європейська комісія відстоює в енергетичному діалозі з цією країною позицію щодо лібералізації газового та енергетичного ринку. Тому це питання буде на часі в найближчі три-п’ять років. І, можливо, сам «Газпром» зникне з мапи Росії. Натомість з’явиться інша компанія.
— Що ви маєте на увазі? Чого може злякатися Росія, щоб відмовитися від власного газового «дітища», яке сьогодні тримає значну частину енергетичних поставок в Європу?
— Монополію «Газпрому» порушить надлишок пропозицій через маршрути постачання із Заходу (скрапленого газу — зі США) та Сходу («Набукко» та «Білий потік», а також скрапленого газу із Перської затоки). Цей варіант в перспективі цілком реалістичний, бо сьогодні частка «Газпрому» на європейському ринку знизилася на 30—40% у порівнянні з попередніми роками. Натомість її частку заповнив газ зі США, Катару, Норвегії та Алжиру. Сьогодні мало хто має сумнів, що невдовзі в австрійському Баумгардені, передмісті Відня, буде створено потужну газову біржу, на якій формуватиметься середньозважена ціна газу для Європи на основі пропозицій скрапленого та трубопровідного газу. Очікувані газові потоки з Туркменистану (18 листопада ц.р. були оприлюднені дані, за якими газові запаси, підтверджені тільки на одному туркменському родовищі «Іолатань», сягають 26 трильйонів метрів кубічних) та Азербайджану через газопровід «Набукко» та, можливо «Білий потік», поряд з постачанням скрапленого газу зі США та Перської затоки, врівноважать ціну блакитного палива, що змусить «відв’язати» ціну газу від нафти остаточно. У такому разі Росія буде змушена робити лібералізацію свого енергетичного сектору. Крім того, хіба можна в найближчі десять років виключати можливість, що в Європу прийде газ із Ізраїлю? Рік тому були підтверджені запаси природного газу на родовищі «Левіафан» в обсягах 457 мільярдів метрів кубічних. При цьому минулого року було оприлюднено повідомлення Державної геологічної служби США, що загальні обсяги покладів природного газу на шельфі Ізраїлю можуть сягати приблизно 3,43 трильйона метрів кубічних, що, зокрема, майже на 10% перевищує його світове споживання 2008 року.
Тож Україна в переговорному процесі з Росією має враховувати розвиток подібних сценаріїв, визначаючи для себе часові горизонти домовленостей або контрактів. Тому говорити треба сьогодні про перегляд формули ціна на газ, а не про знижки на газ. Саме в процесі визначення формули ціни на газ, на мою думку, можна передбачити та обговорити розвиток подібних сценаріїв. Прив’язка ж тільки до ціни на газ робить нас заручниками «політичних скидок» безвідносно ринкової ситуації, а отже, — об’єктом політичного шантажу.
— Повернімося до компанії «Укртрансгаз». Якщо така компанія буде неприбуткова, то вона буде цікава тільки російським компаніям, які давно бачать українську трубу в ролі невід’ємної частини дієвого важелю реалізації своєї геополітичної гри?
— Ми повинні зробити все, щоб модернізація української «труби» забезпечила рентабельність незалежної компанії. Іншого шляху немає. Крім того, вже зараз варто думати про інші джерела постачання енергоносіїв, які складуть альтернативу російському газу, що транспортується сьогодні Україною. Українська «труба» має бути заповненою незалежно від настроїв одного постачальника газу.
«ПРОТЯГОМ 10 РОКІВ РЕАЛЬНО ОТРИМАТИ 15—20 МІЛЬЯРДІВ КУБІЧНИХ МЕТРІВ ГАЗУ ВЛАСНОГО ВИДОБУВАННЯ»
— Які реальні варіанти посилення енергобезпеки країни ви бачите?
— Українська енергетична безпека має базуватися на збільшенні видобування власних енергоресурсів, енергоефективності, модернізації та диверсифікації джерел постачання газу. Причому за кожним із цих показників реально досягнути відчутного прогресу.
У 60—70-х роках минулого століття Україна, наскільки я пам’ятаю, видобувала понад 70 мільярдів кубічних метрів газу. І перші газогони в Центральну Європу також пролягли з України, а не з Росії. За п’ять-сім років реально збільшити видобування газу в Україні до 10 мільярдів метрів кубічних. Якщо ж впроваджувати заходи з енергозбереження та розвивати «зелену» енергетику, то взагалі можна вийти на 15—20 мільярдів метрів кубічних газу власного видобування протягом 10 років.
Другий напрям — модернізація ГТС відповідно до Брюссельської декларації від 2009 року та виконання зобов’язань за Договором про Енергетичне співтовариство. Ці документи вводять країну в систему єдиної енергетичної безпеки Євросоюзу, дозволивши синхронізувати роботу української та європейської ГТС. Така синхронізація відкриває можливість реверсу газу з Європи до України в разі потреби (реальна диверсифікація). І треба поспішати це зробити, бо з 2015 року в ЄС відкривається єдиний ринок електроенергії та газу. Якщо Україна баритиметься з адаптацією свого законодавства та модернізацією ГТС, то ми залишимось осторонь цього процесу. Українська влада повинна зробити все, щоб 2015 року Україна стала частиною єдиного енергетичного ринку Європи. Інакше ризикуємо опинитися в тісних обіймах одного нафтогазового монополіста.
Наступний напрям — участь у будівництві нових газопроводів. Існує інтерес інвесторів до прокладання «Білого потоку» через українську територію, який постачатиме туркменський газ через територію Азербайджану в Європу. На мій погляд, цей проект більш реалістичний, ніж російський «Південний потік». Разом із тим у листопаді 2009 року під час конференції з питань енергетичної безпеки в Будапешті виконавчий директор компанії «Nabucco Gas Pipeline Intl. GmbH» Р. Мітчек (Reinhard Mitschek) наголосив, що за цим проектом газ може постачатися також як для країн Західних Балкан, так і в Україну. Після входження України до Енергетичного співтовариства це був би абсолютно логічний крок. Життєздатність цих двох газопроводів посилюється наведеною вище інформацією, зокрема, щодо запасів газу в Туркменистані.
Конкуренція маршрутів постачання та трейдерів на рику, зрештою, дозволить мінімізувати маніпуляції з ціною на газ. Треба запровадити на теренах України європейські норми. Якщо споживач платить зі своєї кишені живі гроші за енергоносії, то він повинен мати право вибору. Для кожного споживача уряд має забезпечити два-три постачальники енергоресурсів, і тоді не буде маніпулювання цінами. Якщо платимо гроші — ми маємо право вибору.
— Успіх реалізації таких масштабних проектів у енергетичному секторі залежить від залучення до них інвесторів. Як Україні повернути втрачений імідж надійного транзитера газу?
— Тільки створенням нормальної регуляторної бази та наближенням до європейського законодавства. При цьому безумовним пріоритетом має стати створення незалежного регулюючого органу. Якщо європейська сторона побачить не просто декларації, а рух в її напрямі, то буде допомогати Україні.
— Чи не означає запуск «Північного потоку» переорієнтацію Європи з незрозумілої України на Росію?
— Після запуску Європа заявила, що важливість української ГТС для неї зберігається. ЄС важлива диверсифікація джерел постачання енергоносіїв. Тому чим більше буде газопроводів із різних країн — тим краще.
Треба також розуміти, що «Північний потік» не має інфраструктури дублювання, на відміну від української ГТС. І в разі аварій куди прийде «Газпром»? Правильно, в Україну. Я б на місці української влади також скористався цим козирем у рамках газових переговорів. Сьогодні відсутні щорічні зобов’язання з боку «Газпрому» щодо гарантованих обсягів прокачування газу Україною в рік і діє принцип «постачай або плати». Якщо виникає надзвичайна ситуація, наприклад, аварія на «Північному потоці», у такому разі було б логічним підняти ставку транзиту тільки за прокачування компенсаційних (надлишкових) обсягів газу в три-п’ять разів. Адже Україна має зобов’язання забезпечити «транзит або платити», підтримуючи за власний кошт ГТС у робочому стані протягом всього року, а заплановані обсяги транзитного газу від «Газпрому» отримує не завжди. Врешті- решт, ринок є ринок!
Інакше Росія повинна гарантувати Україні прокачування певного обсягу газу на рік, а споживачі ЄС відбирати погоджені обсяги газу. Адже Україна має зобов’язання щодо транзиту, натомість не маючи жодних адекватних гарантій а ні з боку Росії, а ні з боку ЄС.
