19 липня Україна відзначить День металурга. З вуст чиновників і профспілкових босів прозвучать традиційні вітання й побажання. Сталеварів укотре запевнять, що криза — явище тимчасове, що з нею обов’язково впораються, і ситуація знову повернеться до нормального русла. Оптимізм на свято — звичайна річ. Але не на тлі втрати тих позицій, якими раніше гідно пишалася вітчизняна металургія. Те, що ще донедавна не лише приносило славу, але і зміцнювало її місце на світовому ринку, тепер через недалекоглядність подеколи випадкових власників металургійних підприємств ризикує бути остаточно втраченим.
Технологія електрошлакового переплавлення (ЕШП) була розроблена й перевірена фахівцями київського Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона. Проте її справжнім «днем народження» прийнято вважати 28 травня 1958 року, коли плавку зробила перша у світі експериментальна піч ЕШП, встановлена на території заводу «Дніпроспецсталь» у Запоріжжі. Її результати були просто «приголомшуючими»: зроблений метал вирізнявся дивовижною густиною і структурною однорідністю, а головне — нечувано низьким ступенем забрудненості неметалічними включеннями. Саме такої продукції давно потребували радянські машинобудівельники, корабельники й авіатори. Хоча деякі з учасників тих подій згадують, що перші кроки технології ЕШП були непростими. Металурги з недовірою та осторогою ставилися до малозрозумілого нововведення, боялися вибуху печі та невиправданих людських жертв (тому на першій плавці, що зазвичай викликає загальний ажіотаж серед працівників підприємства й міської громадськості, того разу було малолюдно).
Однак у міністерстві результатами сміливого експерименту залишилися задоволені. Директору «Дніпроспецсталі» Олександру Трегубенку та кільком співробітникам ІЕЗ ім. Є.О. Патона за освоєння нової технології присудили Ленінську премію. А на самому заводі розпочалося будівництво першого у світі цеху, що спеціалізується саме на ЕШП. Невдовзі фахівців із Запоріжжя й Києва починають активно залучати для впровадження методики електрошлакового переплавлення на Волгоградському металургійному комбінаті, Челябінському МК, підмосковній «Електросталі», «Азовсталі» й інших великих підприємствах СРСР. А 1970 року ліцензія на встановлення печі ЕШП була вперше продана на Захід. Її купила шведська металургійна компанія «АВЕСТА», що оцінила високу якість радянської сталі, отриманої за допомогою нової методики. Вслід за шведами електрошлакове переплавлення освоїли японці, придбавши у СРСР піч для виплавки 40-тоних злитків (група запорізьких фахівців і цього разу надавала допомогу під час її запуску). Колишній співробітник київського Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Олексій Богаченко згадує, що деякі металургійні компанії США та Великої Британії у 1960-ті роки також вели самостійні розробки в області ЕШП, але їхні результати виявилися не такими вражаючими. Тому саме до Радянського Союзу для навчання й набуття досвіду прямували численні делегації металургів з Азії, Америки та Європи. Натомість радянські інженери-консультанти, навпаки, роз’їхалися по світу надавати «братську» допомогу.
Але ейфорія тривала недовго. Крах СРСР і занепад його потужного військово-промислового комплексу позбавили вітчизняну металургію гарантованих держзамовлень. А вільні ринкові відносини, що прийшли на зміну плановій економіці, відкрили стагнацію українського металургійного комплексу і його серйозне технічне відставання від західних конкурентів. Зачепили ці процеси й колись передову технологію електрошлакового переплавлення.
Сьогодні фахівці виділяють кілька основних проблем, які заважають розвитку ЕШП. Це застаріле обладнання, що робить виробництво дорогим і малорентабельним. Невідповідна світовим стандартам якість продукції та брак кваліфікованих кадрів.
— Якщо сучасні надпотужні електропечі у Європі виплавляють електрод, що витрачається для переплавлення методом ЕШП за 45 хвилин, то в печах наших сталеплавильних цехів він виплавляється протягом чотирьох годин, що не може не позначитися на вартості процесу в цілому, — говорить співробітник «Дніпроспецсталі» Сергій Козаков. На його думку, виплавка сталі методом ЕШП на західних підприємствах менш витратна лише завдяки раціональному використанню енергоресурсів і періодичній модернізації обладнання. А українським металургам на це вічно бракує коштів.
Але необхідність реконструкції спецелектрометалургії (в тому числі й ЕШП) вже давно назріла як в Україні, так і в Росії, вважає директор науково-дослідного центру ЕШТ при ІЕЗ ім. Є.О. Патона, доктор технічних наук Лев Медовар. Росіяни, за його словами, вирішенням проблем свого ГМК зайнялися дуже активно. Модернізують потужності провідних підприємств із випуску спецсталі (завод «Красный октябрь», «Электросталь» та інші), освоюють нові види продукції, розширюють сортамент.
Україні в цьому похизуватися, на жаль, поки що нічим. І це пригнічує, оскільки через свою недалекоглядність країна, яка дала життя унікальній технології, що сьогодні використовується світовими лідерами в галузі, ризикує вкотре опинитися на узбіччі.
P.S. Наближається День металурга — головне професійне свято для мешканців Запоріжжя та Кривого Рогу, Маріуполя й Алчевська, Дніпродзержинська, Макіївки... Для них і всієї країни, яка ще нещодавно отримувала до 40% експортної виручки від металургії, є обнадійливі новини: за інформацією «Металургпрому», метпідприємства України у липні планують збільшити виплавку чавуна на 4%, сталі — на 8,7% і готового прокату — на 7,7%. А в серпні металурги хочуть збільшити виробництво на 11—15% порівняно з планами нинішнього місяця.
