Те, що наші «резиденти» списку Форбс гроші заробляють в Україні, а лікуються, вчать дітей і навіть одягаються за межами держави, з ресурсів якої вони продукують свої статки, істина не нова. Тому-то й не спровокувала якоїсь особливої сенсації в Україні новина британських ЗМІ про те, що казково багатий для такої молодої країни бізнесмен Віктор Пінчук подав до суду на своїх «побратимів»: Генадія Боголюбова та Ігоря Коломойського не аби куди а в Високий суд правосуддя в Лондоні.
Як пише The Times, олігарх вимагає у компаньйонів по групі «Приват» акцій ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» (КЗРК) та компенсації недоотриманого ним прибутку за останні вісім років. Як виявилось Пінчук у 2005 році заплатив Коломойському та Боголюбову 143 мільйони доларів за Alcross Commercial Limited (Британські Віргінські о-ви), яка володіла, за твердженням відповідачів, КЗРК. Але Alcross виявилася компанією з нульовим балансом і без активів. У позові Пінчук пише, що Коломойський і Боголюбов неодноразово підтверджували намір передати йому КЗРК, але кожного разу не виконували своїх зобов’язань. Згідно з даними The Times, позовні вимоги обумовлені підсумками зустріч 4 вересня 2006 року, на якій відповідачі підтвердили, що акції КЗРК перебувають в їхньому довірчому управлінні на користь Пінчука і взяли на себе зобов’язання передати їх йому. Однак, як стало відомо згодом, вони продали (!) 50% КЗРК Рінату Ахметову в 2007 році. Проте, згідно з оприлюдненими даними, жодних претензій до Ахметова в позові не висувається, пише The Times.
Чому Пінчук чекав вісім років, а не почав судову тяганину відразу, коли з’ясував, що його пошили у дурні? Відповідь на це питання «День» спробував з’ясувати, у інвестиційній консалтинговій групі EastOne Group, яка управляє активами Віктора Пінчука. У позові йдеться, що позивач увесь цей час намагався вирішити конфлікт «мирним шляхом». Та, схоже, нині терпець увірвався. На час передачі номеру до друку відповіді на питання — чому саме зараз — від прес-служби компанії до редакції не надійшло.
Хто у цій справі переможець, а хто переможений — вирішить суд. Цікаво інше. Це чи не вперше українські олігархи «чубляться» за власність в судах чужої юрисдикції. Раніше вони вирішували конфлікти іншим шляхом — «мирним» (як визнає сам у позові Пінчук). Можливо, ми сьогодні стаємо свідками того, що взаємозаліки по приватизації 90-х вийшли на фінішну пряму. І справа «ПінчукVSКоломойський&Боголюбов» покладе тому початок.
Як на цю справу відреагували в Лондоні та що думають про неї українські представники Феміди — нижче в коментарях «Дню».
«МОЖЕ, ЦЕ НЕ ІДЕЯ ПІНЧУКА, А ЯКОЇСЬ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ»
Ростислав КРАВЕЦЬ, адвокат, старший партнер АК «Кравець і партнери»:
— 2005 року між Пінчуком і Групою «Приват» (я думаю, що це між Геннадієм Боголюбовим та Ігорем Коломийським) було підписано певний трастовий договір про купівлю акцій Криворізького залізнорудного комбінату і передачі їх у довірче управління цим двом товаришам. Далі, очевидно з повідомлення, Пінчук не одноразово просив передати йому акції, але товариші під різними приводами цього не робили. І при цьому акції Залізнорудного комбінату якось належали Пінчуку. Сьогодні ж уже з’ясували, що частина з цих акцій належать Ахметову.
Пінчук пішов за більш простою процедурою, ніж повернення акцій. У будь-якому випадку, щоб списати акції, треба отримати рішення українських судів, а це дуже тяжко, витратно і довго... Тому він пішов за простішою схемою: компенсувати вартість цих акцій за справедливою ціною на даний час і прибуток за 8 років, який він не отримував. Якщо йому вдасться довести наявність такого договору, то шанси на виграш доволі високі та на подальше відшкодування сум за даним позовом.
Лондон вибрали у зв’язку з неоднозначністю рішень українських судів. Пінчук подав питання в Лондонський суд, бо шанси на справедливий розгляд значно вищі, ніж в Україні. Оскілки йдеться про Високий комерційний суд і один з відповідачів (в даному випадку Боголюбов) проживає в Лондоні, то суд прийме цю заяву. Крім того, наскільки я розумію, всі суб’єкти цього договору є не резидентами. Тобто Пінчук купував акції однієї з компаній, яка зареєстрована на Вірджинських остовах, а це юрисдикція Англії. Я думаю, що юристи, які консультували його, вчинили правильно, бо сенс цього — не стільки перемогти, як отримати в подальшому компенсацію. Думаю, за рік ситуація вирішиться. Вкрай неприємно, коли українські бізнесмени замість того, аби з’ясовувати стосунки в українських судах, переносять процес за кордон, що ще раз дає привід сумніватися у справедливості українського правосуддя.
Єдине в цій історії насторожує, що дана суперечка триває такий тривалий час. І що новий витік виник тоді, коли йдеться про можливе «відбирання бізнесу» у Коломийського. Я це кажу до того, що Пінчук — недурний чоловік, і не думаю, що 8 років він чекав, аби його годували жданиками. Оскільки є ці розмови про відбирання бізнесу, то, може, це ідея не Пінчука, а якоїсь третьої особи...
«...НА ПОВЕРХНЮ МОЖУТЬ ВИЙТИ СВІДЧЕННЯ ТОГО, ЯК ВІДБУВАЛИСЯ ПРОЦЕСИ ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ КРАЇНАХ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ»
Богдан ЦЮПИН (український журналіст в Лондоні):
— Про великий резонанс говорити поки що зарано, тому що справа до суду ще не дійшла. Є перші повідомлення. Про це повідомили Тimes та Financial Тimes — найбільші англійські часописи, які звернули на це увагу. Можливо є ще якісь, але ці два найпомітніші.
Наскільки я розумію, є повідомлення про те, що подано позов, тож суд повинен вирішити, чи є достатньо підстав, щоб ця справа розглядалася у цьому контексті. Я думаю, якщо ця справа буде розглядатися у судді, тоді, можливо, на це звернуть увагу. Хоча напівжартома можна стверджувати, що лондонська публіка вже розбещена такими гучними суперечками, як суперечка Березовський — Абрамович. Тому не можна сказати, що справа на 2 мільярда доларів — це щось велике і небувале.
Я впевнений, що на цю справу обов’язково звернуть увагу люди, які працюють у фінансах, економіці, люди, які цікавляться справами на сході Європи. Для фахівців це, безумовно, дуже цікава і важлива справа.
Я ще не бачив прогнозів, але говорять про те, що, якщо ця справа буде розглядатися, на поверхню можуть вийти свідчення того, як відбувалися процеси приватизації в Україні та інших країнах Радянського Союзу. Можливо стануть очевидними свідчення того, яким чином люди стали казково багатими за дуже короткий період часу. Також я думаю, що британці звернуть увагу на те, ким є українські олігархи. Тому що коли йдеться про співпрацю з Україною, можливі інвестиції, приєднання України до Зони вільної торгівлі та угоди про асоціацію України в ЄС. Очевидно, що якісь серйозні фірми, які плануватимуть співпрацю з Україною та інвестиції в неї, звертатимуть увагу на те, як в Україні роблять бізнес, що це за люди, які вкладають в серйозні підприємства та галузі України, чи можна з ними мати справу, і як вони стали такими заможними.
Щодо товариських відносин українського олігарха Пінчука з колишнім британським прем’єром Тоні Блером та можливого впливу цієї обставини на лондонський суд: справа в тому, що судова система в Британії має давню історію, і я думаю, що говорити про товаришування Пінчука з Блером не можна, тому що Тоні Блер як колишній прем’єр-міністр, а зараз міжнародний діяч, має справи практично з усіма впливовими і заможними людьми у світі. Пінчук є тільки одним із сотень впливових людей у світі, які можуть сказати: «Так, у мене є можливість спілкуватися з Тоні Блером чи запросити його на лекцію, заплативши за це певну суму в його фонд». Те, що з ним мають справу багато різних людей, не означає, що вони мають вплив на суди в Британії. Навіть сам Тоні Блер немає зараз впливу, адже не є ані депутатом, ані урядовцем.
