Для того, аби витягнути з покупців української власності якомога більше грошей, є тільки один шлях - залучити їх якомога більше, хоч би хто вони були. Саме задля цього проводився Український фінансовий форум, і саме так закінчив свій виступ на ньому віце-прем'єр-міністр Сергій Тигіпко.
На думку інвесторів, він добре розуміє й інший дуже важливий чинник, який кардинальним чином впливає на ціну акцій: чим менша невизначеність, тим менший ризик, тим вища ціна. Очевидно, намір стабілізувати нинішню податкову систему, з усіма її недоліками, викликаний саме цією обставиною - принаймні таке враження намагався створити віце-прем'єр. На жаль, тут у дію вступають деякі інші моменти, не завжди підконтрольні Сергієві Леонідовичу.
Насамперед, усі заяви доводиться перемножувати на ймовірність їхнього виконання. Країна стоїть на порозі виборів, тому найкращі наміри найпрогресивнішого реформатора можуть раптово розбитися об народне волевиявлення чи навіть просто об передвиборні політичні комбінації. Відповідно ризик все одно залишається надто високим для стратегічних інвесторів, і багато хто з них воліє дочекатися результатів виборів.
Водночас спекулянтів, які не планують жити на прибутки від підприємств, стабільність податків хвилює значно менше, ніж перспектива економічного піднесення, для якого потрібна справжня реформа оподаткування, але про це особлива розмова. Тим паче, що за словами голови держкомісії з питань цінних паперів Олега Мозгового, нещодавно ухвалене податкове законодавство губить і без того кволі інвестиційні фонди, та й узагалі корпоративні ЦП.
Крім того, ризик інвестора пов'язаний не лише з макроекономічними чинниками, а й з поведінкою керівників акціонованих підприємств, а чинне законодавство, як відзначають фахівці, недостатньо гарантує права меншості акціонерів. Тому, купуючи невеликий пакет акцій підприємства, контрольованого державою, "трудовим колективом" або безпосередньо адміністрацією, портфельний інвестор ризикує бути пограбованим.
Дуже стримує інвестиції і "дикість" нашого фондового ринку: лише 4% угод реєструється на біржі, ще близько 20 - 25% - в інформаційно-торговій системі ПФТС???. Решта здійснюються через "телефонних брокерів", що в нас викликає асоціації з "торгівлею повітрям", яка процвітала в 1988 - 1992 рр., а в бізнесменів із більш розвинених країн - із XVII століттям. Але якщо тут можна сміливо сподіватися на ринкову самоорганізацію, то в іще важливішому питанні реєстрації прав власності на шляху цивілізації лежать кровні інтереси: інвесторові нерідко доводиться через суд відстоювати свої права на вже придбані цінні папери, оскільки фірма-реєстратор, виявляється, "ходить під дахом" адміністрації підприємства, інвесторів-конкурентів або ще когось зацікавленого.
Попри все це, більшість інвесторів, які знайшли час і гроші для участі у форумі, з оптимізмом дивляться в майбутнє. Іще б пак, наприклад, акції "Дніпроенерго" продаються сьогодні приблизно втричі дешевше, ніж акції аналогічних російських компаній! Ну що ж, у найпершому законі ринку зазначено, що будь-який товар коштує стільки, скільки готовий за нього заплатити покупець. Аби продати його дорожче, необхідна гарна реклама, якомога більше інформації - це знижує непевність, а отже, й ризик. Але ще важливіше, аби дійсний стан речей поліпшувався якомога скоріше.
Розпродаж державної власності міг би принести значно більше, якби проходив в іншій соціально-політичній обстановці, якби у країні були умови для підприємництва, якби... Але навіть сьогодні, у процесі приватизації, ця власність, зрештою, знаходить господаря, який кровно зацікавлений, аби його частина акцій зросла в ціні - а, отже, вимагатиме, щоб держава в особі чиновників була, за словами голови Держкомітету з питань підприємництва Юрія Єханурова, підзвітною приватному секторові, як це має місце в усіх країнах, з яких так хочеться брати приклад.
