Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Як реформується ОПК України?

Ставка має робитися на державно-приватне партнерство і здорову конкуренцію серед виробників
23 вересня, 2020 - 19:20
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

В Україні повним ходом іде реформа оборонно-промислового комплексу. Лише за останні місяці відбулися кілька ключових подій. Так, на початку року галузь порадували звісткою про збільшення державного оборонного бюджету. Влітку Верховна Рада України в другому читанні ухвалила закон «Про оборонні закупівлі», і його вже підписав Президент України. У Кабміні з’явився віце-прем’єр з питань стратегічних галузей промисловості, і влітку уряд схвалив постанову про створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, відповідального за формування і забезпечення реалізації державної промислової політики в цих сферах.

Що це все дає галузі і які ще зміни очікуються? Чи не відбудеться так, що від створення нових структур нічого не зміниться? Що навіть досконалий законопроект обминуть спритні чиновники, які звикли до схем при закупівлі оборонної продукції за державний кошт? Чи не розтягнуть значну частину оборонного бюджету на незрозумілі цілі?

Почнемо з того, що галузь потребує багатьох змін, тому кожен із кроків має значення. І водночас все ще залишається безліч нюансів та нерозв’язаних питань. Якщо говорити про оборонний бюджет, то основний плюс у тому, що його справді суттєво збільшили — на цей рік у бюджеті закладено 117,5                млрд грн, що на 28 млрд грн більше порівняно з минулорічними показниками. Передбачені на оборонні потреби кошти склали найбільший відсоток ВВП за всю історію України — 2,9%.

Головне зауваження — це те, що оборонний бюджет вкотре використовується на утримання армії, а на розробки в оборонній сфері надають далеко не ті кошти, які можуть допомогти нам кардинально модернізувати її. Власне, й витрати на оборону самі по собі менші, аніж розраховували військові, втім, щороку відбувалося саме так.

«Ми дотепер користуємось «велосипедом», у якого переднє колесо велике і з’їдає 80% наданих коштів лише на своє обслуговування. А заднє колесо, яке відповідає за рух уперед, тобто розробку та модернізацію, задовольняється рештками грошей. А тим часом весь розвинутий світ «їздить велосипедами з рівновеликими колесами, витрачаючи на розробки значні кошти», — констатує член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, голова підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Ігор КОПИТІН.

«Нинішні реформи дадуть можливість українському ОПК працювати ефективніше. Але вони мають бути комплексними: ідеться і про структурні зміни, і про дерегуляцію, і про створення умов, щоби підприємства ОПК отримали більше фінансових можливостей. Я акцентував би на шляху реформ і доцільних кроків на трьох основних: збільшення бюджетних коштів на створення нового озброєння, створення рівних правил гри для виробників та відкриття нових можливостей для заохочення інвестицій», — переконаний він.

Посприяти тому, щоб українська армія та інші силові відомства отримали найсучаснішу зброю, має створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості. Як кажуть експерти, через безсистемне планування Збройні сили явно відставали в освоєнні новітніх технологій. Завдання нового міністерства якраз у тому й полягає, щоби подбати про державну військово-промислову політику, визначаючи основні напрямки розвитку.

Власне, нещодавно уряд затвердив основні завдання діяльності новоствореного міністерства, виключивши при цьому їх із переліку завдань інших центральних органів виконавчої влади. Мінстратегпром визначили головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який формує і реалізує державну промислову політику, державну військово-промислову політику, державну політику у сфері оборонного замовлення, у сфері оборонно-промислового комплексу, літакобудівної галузі та у сфері космічної діяльності.

За роки незалежності було декілька спроб створення органів виконавчої влади, які повинні формувати і реалізовувати військово-промислову політику. Але в галузі зазначають: щоразу вони отримували дозвільні та регуляторні функції.

Втім, експерти сподіваються, що цього разу новостворений орган все ж таки працюватиме ефективніше. Так, на думку директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентина БАДРАКА, нове міністерство спільно з Міністерством оборони має визначити три-чотири державні цільові програми зі створення конкретних видів нової зброї, які набули би пріоритетного статусу і фінансувалися б безвідносно формування державного оборонного замовлення. Йдеться про зброю, яка здатна стратегічно посилити оборону держави. «Рішення займатися розвитком тих чи інших технологій (або озброєнь) цього рівня можуть приймати керівники холдингів або корпорацій, які мають утворити на базі держконцерну «Укроборонпром». Роль держави має зводитись до координації робіт, сприяння в залученні приватних підприємств і безпосередньої організації самих державно-приватних (приватних) консорціумів під конкретні завдання, а також сприяння визначенню можливостей участі держави в підготовці нових виробництв», — зазначав він. І наголошував на необхідності повноцінної участі в цьому процесі Міністерства оборони та обов’язкового узгодження ним тих напрямків, які є важливими для забезпечення ЗСУ.

Крім того, на його думку, в міністерстві має бути підрозділ з розвитку перспективних технологій, який би спільно з відповідними структурами Міноборони визначав орієнтири технологічного розвитку на майбутнє, тобто ставив завдання. Саме так у США організовано розвиток оборонних технологій, яке Пентагон здійснює через DARPA — Управління перспективних дослідницьких проектів Міноборони США.

Проблема в тому, що нове міністерство до певної міри виявляється заручником існуючих державних оборонних підприємств. А відтак відповідає ще й за створення робочих місць та інші питання. Очільник відомства Олег Уруський уже повідомив, що до 2024 року планує створити на стратегічних підприємствах 500 тис. нових робочих місць і збільшити частку обробних галузей у загальній структурі економіки до 20%.

Разом з тим, загальний курс все ж таки має бути спрямований на те, щоб українська армія була забезпечена новітнім високотехнологічним озброєнням, яке відповідало б нинішнім вимогам війни з огляду на виклики недалекого майбутнього. І тому замовникам (Міноборони та іншим) слід орієнтуватися не на те, що може дати український ОПК просто зараз, модернізуючи наявну техніку, а на те, чого потребує оборонний сектор. Вони повинні мати певну самостійність у визначенні того, що варто закуповувати для посилення бойових спроможностей військових формувань. Ніхто не повинен нав’язувати продукцію, яку виробляє вітчизняна «оборонка», якщо вона не відповідає концепції розвитку держзамовників.

Принцип «Купуй те, що потрібно» закладено в законі «Про оборонні закупівлі», який пройшов обидва читання і був підписаний Президентом. Необхідну оборонну продукцію замовники тепер визначатимуть через трирічні «плани закупівель». Причому те, що план оборонних закупівель буде формуватися на такий період, значно спростить планування виробництва. Виконавці та постачальники оборонного замовлення вноситимуться до автоматизованої системи електронного реєстру.

Закон дасть можливість виробникам підвищувати гранично допустимий рівень рентабельності виконання контрактів при закупівлях без застосування конкурентних процедур. І коригувати умови укладених угод, якщо в державі зміниться фінансово-економічна ситуація.

Більш широкі можливості отримали також приватні компанії, які розробляють і виробляють техніку та озброєння. Вони неодноразово наголошували на тому, що прагнуть рівних умов з державними виробниками. Для них позитивним є і зменшення секретності щодо оборонних закупівель за державний рахунок: раніше оборонний бюджет занадто «закривався», навіть у тих випадках, коли інформація явно не потребувала цього.

Зараз вносяться зміни у закон «Про держтаємницю», а далі відслідкуємо, що ще вносять у засекречену частину. Дехто із замовників може вигадати підстави, аби закрити інформацію, але це вимагає обґрунтування і контроль стає більш жорстким. Має бути створено комісію, яка б колегіально оцінювала потребу тримати в таємниці ту чи іншу інформацію. Словом, завести на виконання контракту за державні гроші «своїх» з продукцією гіршої якості стає складніше, що є на користь конкуренції.

Хоча і зараз, коли вже створені кращі умови, у приватних компаній є нарікання. «Питання, яке хвилює приватні компанії, це використання державних коштів на розвиток виробництва. Ми хочемо мати рівні права з державними компаніями. Але правила гри побудовані таким чином, що наявні державні кошти, які передбачають розвиток, можуть використовуватися лише державними компаніями», — каже член правління Українського інституту досліджень безпеки (УІІД) Сергій ЗГУРЕЦЬ. За його словами, зараз приватні компанії не можуть бути повноцінними учасниками процесу використання цих коштів, і ці правила гри потрібно змінювати. На підготовку виробництва йдуть гроші платників податків, тому виникає питання, яким чином державні підприємства використовували ці гроші.

Для того щоб справді більше укріпити український ОПК, ставка має робитися на державно-приватне партнерство і здорову конкуренцію серед виробників. Тому на часі ще й вирішення питання щодо організаційно-правової форми роботи підприємств, які нині входять до складу держконцерну «Укроборонпром». Те, що підприємства оборонпрому не корпоратизовані, перешкоджає залученню інвестицій та побудові повноцінних партнерських відносин.

Нині вже зареєстровано законопроєкт № 3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», який і передбачає цю корпоратизацію. «Укроборонпром» стане акціонерним товариством з пакетами акцій (частками) господарських товариств ОПК в його статутному капіталі. Частина підприємств передасть йому повноваження щодо управління корпоративними правами. «Укроборонпромом» управлятиме обрана на три роки наглядова рада, до якої увійдуть три незалежних члени і четверо представників держави.

Акціонерними товариствами і товариствами з обмеженою відповідальністю зі статутним капіталом, який формуватиметься, зокрема, й за рахунок права господарського відання на закріплені за підприємством об’єкти права держвласності, які не підлягають приватизації (якщо відчужувати майно заборонено), стануть також оборонні підприємства. Що й має дати змогу реалізовувати державно-приватне партнерство і залучати інвестиції.

Ігор Копитін зауважує, що в законопроєкті, який опрацював парламентський комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки, закладено простий механізм обміну активами між підприємствами і реалізації надлишкового та непрофільного майна оборонних держпідприємств. «У ньому чітко зазначено, що 100% коштів від його продажу мають бути спрямовані виключно на розвиток самих підприємств. На мою думку, варто йти далі, передбачаючи на законодавчому рівні, скажімо, спрямування певної частини від експорту нашої оборонної продукції не у спільний бюджетний казан, а на розвиток стратегічних технологій», — розмірковує член комітету.

І додає, що перехід до світового принципу інвестицій коштів в оборону своєї держави — це в наших реаліях досить проблематичний крок, але нам слід за будь-яку ціну хоча б поступово збільшувати витрати саме на розвиток ОПК, прописуючи відповідні механізми в законодавстві й максимально нівелюючи ручне регулювання у сфері фінансів.

Андрій МУРАВСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: