Бізнес-омбудсмен, а інакше кажучи — адвокат бізнесу перед державними органами, безумовно, потрібен українській підприємницькій спільноті. Чи ж варто в цьому сумніватися? Нещодавно країна стала свідком неприємної події в нашій столиці — вночі сотні (за іншими даними — 1,5 тисячі) невідомих молодиків за допомогою бульдозерів зруйнували й пограбували декілька МАФів, де містилися торговельні точки малого бізнесу. Міська влада від цих дій усіляко відхрещується і стверджує на своєму сайті, що цей погром був скоєний на законних підставах виконавчою службою за рішенням суду.
Однак дивно, що в повідомленні на сайті не вказується, який саме суд ухвалив таке рішення, і чи набрало воно законної сили. Так само і перший заступник директора Департаменту міського благоустрою і збереження природного середовища Тарас Чулок не вказує у своєму коментарі назву суду. Не знає чи, можливо, робить це свідомо та навмисно, щоб у правдивості/неправдивості його заяви не можна було пересвідчитися?
Набрав у рот води щодо цієї, здається, досить близької йому теми і дуже недоторканний народний депутат, радник столичного мера з благоустрою Дмитро Білоцерковець, якого на одному з телеканалів днями звинуватили в організації банди «тітушек» із Житомира, що брала участь у руйнуванні власності малого бізнесу на Лісовій.
Один лише столичний мер, уславлений перемогами на боксерському ринзі та попередніми битвами з МАФами (хто забув, нагадаємо: їх свого часу розтрощили на вул. Політехнічній, але тепер чи ті самі, чи нові МАФи там же знову стоять), виступає з відкритим забралом. Він характеризує ринок Лісовий нецензурним словом, яке преса змушена «приховати» зірочкою...
Вибачте, відхилився трохи від теми. Але, гадаю, все ж зміцнив переконання бізнесу, особливо малого і середнього, в тому, що їм без омбудсмена не вижити. Тим більше, що він та його апарат свій хліб чесно заробляють, виконуючи постанову уряду та відповідний регламент. От і черговий звіт написали. «Рада (бізнес-омбудсмена — так офіційно називається установа. — Авт.) отримала за другий квартал 237 скарг, що на 12% більше, ніж за аналогічний період 2016 року, а за півріччя 501 скаргу, — добросовісно й докладно розповідає український бізнес-омбудсмен Альгірдас Шемета. — Ми закрили другу за величиною кількість справ в історії Ради — 160 — і покращили оперативність розслідувань на п’ять днів. Прямий фінансовий вплив від нашої діяльності у звітному кварталі склав 495 мільйонів гривень, а загальний ефект від початку діяльності сягнув понад 10,2 мільярда гривень».
Шемета також розповів, скільки і на кого, здебільшого, скаржиться бізнес. За другий квартал 2017 року отримано 237 скарг (всього з початку роботи — 1954). У порівнянні з аналогічними звітними періодами 2016 та 2015 років кількість скарг зросла на 12% та 39%, відповідно. У порівнянні з попереднім кварталом кількість скарг дещо зменшилася. Збільшилася кількість скарг: на дії Служби безпеки України — на 60%, на державних регуляторів — на 38%, на Міністерство юстиції України — на 25%, на дії Національної поліції — на 23%. Зменшилася кількість скарг: з податкових питань — на 12%, на законопроекти та зміни до них — на 23%, з митних питань — на 53%, з дій органів місцевого самоврядування — на 57%.
У звітному кварталі Рада бізнес-омбудсмена відкрила 160 розслідувань з приводу скарг, які до неї надійшли. І це друга за величиною кількість розслідувань, не без погорди зазначається у звіті. При цьому частка відхилених скарг скоротилася з 22% у першому кварталі року до 19% — у другому. А середній час розслідувань зменшився з 90 днів у першому кварталі до 85 днів у другому. Цікаво, що до ТОП-10 державних органів, на які бізнес скаржився найчастіше, увійшли: Державна фіскальна служба, Національна поліція, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Президент України, Міністерство юстиції, органи місцевого самоврядування, Служба безпеки, Міністерство регіонального розвитку, Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Усі ці дані насправді дуже корисні тим, що засвідчують ті чи інші зміни у нашому суспільстві, фіксують напрями його руху.
Окрім того, Рада, за словами Шемети, підготувала системний звіт, присвячений ще й проблемі рейдерства, яка негативно впливає на бізнес-середовище в Україні. У цьому звіті міститься перелік рекомендацій щодо покращання боротьби з рейдерством... І це справді змістовний і корисний документ, налаштований на упередження можливих дій рейдерів та їхніх поплічників... Якщо, звісно, ці рекомендації потраплять до законів і підзаконних актів...
Та наїзди на малий бізнес у столиці під виглядом боротьби за благоустрій — це теж свого роду рейдерство, де боротьба йде і за власність, і взагалі за місце під сонцем. І не виключено, що в даному разі наша місцева влада не стільки опікується цивілізованим виглядом столиці, скільки відстоює інтереси великого бізнесу, товари у супер- і гіпермаркетах якого через низький життєвий рівень населення нерідко програють у конкуренції відчутно дешевшим товарам, які можна придбати у кіосках. Інший варіант — конкуренція між власниками МАФів. Не випадково ж на вул. Політехнічній, незважаючи на погром, проведений свого часу, торгівля незабаром відновилася в повному обсязі... Нові люди більше заплатили? А чи знайшовся хтось, хто компенсував збитки постраждалим? Риторичні запитання...
Мабуть, щось подібне подумав і Шемета, коли «День» запитав його про події на Лісовому ринку, і додав: чи не час вже адвокату бізнесу перед державними органами (зауважимо, що цей слоган про Раду бізнес-омбудсмена міститься на кожній сторінці її звіту) розпочинати інколи діяти на кшталт пожежної команди, яка не чекає скарг, поданих за всіма канонами бюрократії, а чимдуж поспішає на кожний випадок, коли людям загрожує вогонь чи якесь стихійне лихо. І при цьому відлік ведеться не на десятки днів, а на години й хвилини. Бізнес теж треба б рятувати й захищати швидко.
«До нас надходили скарги з попередніх видалень МАФів у місті Києві, — сказав Шемета. — Ми розглядали ці питання й робили свої рекомендації. Але ми з вами будуємо правову державу. Не розібравшись у ситуації, не дізнавшись, що стоїть за діями, які відбуваються... Повірте мені — різне буває. Трапляється, що МАФ встановлено без жодних дозволів...» — «Тож виїхати на місце і розібратися...» — наполягав «День». — «То ми й розбираємося, але без документів це важко і просто неможливо... Така барикадна боротьба, яку ви пропонуєте нам вести, то не функція бізнес-омбудсмена».
Шеметі, звісно, видніше. Тоді ще одне запитання. І цього разу до читачів: 500 скарг за півроку від усього малого та середнього бізнесу 40-мільйонної країни — це багато чи мало? Здається, малувато. Он як перевантажені різними справами наші розкритиковані вздовж і впоперек суди, які діють у кожному районі, в кожному місті. Їх тисячі. А Рада бізнес-омбудсмена одна на всю країну. І лише 500 скарг, коли бізнес буквально стогне і стверджує, що в цій країні працювати просто неможливо? Щось тут, мабуть, не так. Чи, може, мені то здається?
