В українському селі, яке останнім часом відіграє дедалі більшу роль в економіці країни, намічаються революційні зміни. Є надія, що їх зроблять так звані родинні ферми, яких поки що офіційно немає. Лідерами українського аграрного ринку часто-густо називають великі холдинги, що примудрилися навіть в умовах мораторію на продаж сільськогосподарських земель створити земельні банки в десятки і навіть сотні тисяч гектарів. Так, вони справді правлять бал на внутрішньому ринку нашої країни і неподільно панують на ринку постачань української сільськогосподарської продукції на експорт. Але так звані господарства населення, у яких всього 7 мільйонів гектарів землі, де розташовані ще й житлові будинки, отримали торік 118 мільярдів гривень валового доходу. Водночас сільськогосподарські підприємства, маючи у своєму розпорядженні 21 мільйон гектарів, заробили не набагато більше — 133 мільярди гривень.
• Виходить, дрібні домашні господарства практично вручну виробляють на один гектар у 3,5—4 рази більше доданої вартості, ніж підприємства, зазначає директор департаменту економічного розвитку аграрного ринку Мінагропроду Віталій Саблук. Він наводить також порівняння двох цих секторів за кількістю зайнятих працівників. 2012 року на підприємствах аграрного сектора працювали 630 тисяч працівників, 2013 року — 570 тисяч. Водночас у домашніх господарствах на селі повністю чи частково зайнято понад 7 мільйонів осіб. Вони забезпечили країні, за словами Саблука, понад 60% м’яса, 70% молока, більш як 92% ягід, овочів та фруктів, майже 99% картоплі.
І все це дуже трудомістка продукція, зазначає фахівець. Він згадує поїздку до Франції, де довелося відвідати невеличку ферму (300 кіз). Її господар виявився справжнім риночником. Він розповів, що своє молоко не продає на один молокозавод, аби ні від кого не залежати, що купує лише певний страховий пакет, оскільки довіряє компанії-страховикові, і не пускає в окіт своїх кіз узимку, тому що взимку на молоко вища ціна. А ще він ретельно стежить за якістю своєї продукції. Коли у нього попросили скуштувати молока, то, хоч як дивно, дістали відмову. «Звідси — не можна, — сказав він, — пройшло пастеризацію, і звідси теж». «А ось це — пийте», — вирішив він і відлив з неповного цеберка, що стояло збоку.
• У Франції 600 тисяч фермерів, але у них абсолютне інша, ринкова поведінка, зовсім інша практика гарантування безпеки і якості продукції, переконаний Саблук. За його словами, це питання зараз, під час інтеграції до Євросоюзу, є особливо актуальним для України. Загалом у світі 570 мільйонів фермерських господарств, з яких 500 мільйонів, — сімейні. Вони виробляють як мінімум 56% світового обсягу сільгосппродукції. І не випадково ООН оголосила нинішній рік Міжнародним роком родинних фермерських господарств. «У малій формі господарювання і виробник, і власник, і працівник — в одній особі. Це дає зовсім інше ставлення. Там працює відповідальність репутації, — зазначає Саблук. — А в нас навіть на колегії міністерства, коли чують такий термін, далеко не завжди розуміють його значення для нашого села».
Але в Україні мільйони особистих селянських господарств досі не є повноправними учасниками аграрного ринку. Такий статус повинен надати цим господарствам родинного типу вдосконалений закон «Про фермерське господарство». Це дасть змогу їм працювати офіційно і користуватися всіма перевагами, які держава надає сільгоспвиробникам-фермерам. Відповідні пропозиції готує робоча група при Мінагропроді.
• Каже її учасник Микола Гриценко — керівник напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту «Агроінвест», фінансованого USAID: «Я в жодному разі не проти фермерів, яких сьогодні в країні 41 тисяча. А домашніх господарств чи, як їх ще називають, одноосібних фермерів, зайнятих виключно у своїх господарствах, 4,2 мільйона. У всіх фермерів вже є техніка, а в другій групі її мають лише 7%, в решти «азаровський» механізм — лопата». У родинних господарств, за словами Гриценка, немає не лише статусу сільгоспвиробника, а навіть доступу на ринок сільгосппродукції. Не поширюється на цю гігантську групу аграріїв переваги, пов’язані з фіксованим сільгоспподатком, акумуляцією ПДВ.
«Свою продукцію такі господарства можуть продавати чи на базарі, чи уздовж дороги, — зазначає керівник напряму і додає: — Якщо фермери сплачують податок на доходи фізичних осіб лише із зарплати, то домашні господарства віддають до бюджету 15—17% з обороту. При цьому у них немає жодного соціального захисту». «Доки ми не виведемо цю велику групу селян на організований ринок, — продовжує Гриценко, — доти не допоможемо їм об’єднуватися фінансово і економічно в сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (у Європі, аби відійти від колгоспно-кооперативного синдрому, їх називають організаціями виробників), ці люди залишатимуться поза державною політикою. Держава повинна повернутися до них обличчям».
• Гриценко прогнозує, що родинні ферми створюватимуть здебільшого молоді люди, і кількість таких господарств, на його думку, може сягнути 500-600 тисяч. А головне, , аби вони не виявилися в гірших умовах, ніж мають сьогодні сільгосппідприємства. Саме таким фермерським господарствам, переконаний Гриценко, держава повинна надавати підтримку, аби вони могли замінити лопату на якийсь механізм. «Якщо ми це зробимо, — передбачає експерт, — то дохід і податки цих людей могли б істотно вплинути на розвиток сільських територій і їхній вигляд».
«Сьогодні ми стоїмо перед загрозою повного знищення тієї категорії сільгоспвиробників, про яку ми говоримо, — зазначає власник особистого селянського господарства із Згурівського району Київської області Олександр Дерунець. — Цих людей потрібно захистити на державному рівні і надати їм статус виробників, тому що великі компанії, холдинги з кожним днем, з кожним роком «поглинають» дедалі більше ріллі».
• «У нас в районі три таких компанії, — продовжує селянин, — які диктують нам умови. У результаті молода людина, що мешкає на селі з батьками і бажає стати господарем, не може цього зробити. Пай землі, що належить її батькам, дідові і бабі, часто-густо передано в оренду цим холдингам як мінімум на 15, а то й на всі 49 років. Виходить, що молодого селянина просто проганяють із села, де він нікому не потрібен — йому нема в кого найнятися на постійну роботу. Трактор Джон Дір сьогодні вивільнив майже 60 механізаторів, і вони пішли по селу пити чи в місто — шукати собі роботу. Ми самі, таким чином, знищуємо традиції українського селянства. Моя пропозиція: якщо людина має бажання створити особисте фермерське родинне господарство, то вона повинна мати право забрати свою землю у будь-який час і розірвати кабальний договір».
• «Але, припустімо, комусь із молодих вдалося все ж таки отримати нормальну ділянку землі 20 гектарів. Як її обробити, — запитує Дерунець, — де їй зберігати і обробляти свою продукцію? І знову ця людина не має жодного захисту. І тут за неї має заступитися об’єднання виробників, яке знає, де взяти гарне насіння, добрива, засоби захисту рослин, може допомогти і в оранці, і в збиранні врожаю».
