Унаслідок повномасштабної війни, розв’язаної росією - економіка України зазнала значних втрат.
Сукупно на цей час за даними опитувань - 11,5% підприємств зупинені, 20,6% - частково зупинені, загальні прямі втрати МСБ оцінюються у 87 млрд доларів США. Понад 10 млн українців (~25% населення) покинули свої домівки, у тому числі за різними оцінками від 3 до 5 млн залишаються за кордоном. Щонайменше 3 млн українців уже втратили роботу, зростання рівня безробіття, за приблизними оцінками, перевищило 30%. Згідно опитування соціологічної групи "Рейтинг" - у вересні 2022 року серед тих, хто мав роботу до війни, працюють 61% (повноцінно - 36%, віддалено або частково - 19%, знайшли нову роботу - 6%). Натомість 37% втратили роботу і не працюють. Рівень заробітної плати, за експертними оцінками, знизився на 30-60% у різних сферах економічної діяльності.
Крім цього - ще до початку війни за різними оцінками в Україні налічувалось від 3 до 4 мільйонів людей, які працювали у неформальному секторі. За результатами проведеного Центром Разумкова опитування 63,7% респондентів відповіли, що працюють на основі трудового договору і отримують лише офіційну зарплату. Решта визнали, що отримують усю або частину зарплати неофіційно. За даними Держстату, кількість неформально зайнятого населення у віці 15-70 років у 2021 році становила 3291,6 тисячі осіб. Це 20,5% від загальної чисельності працюючих українців цього віку.
Тож частка неформального ринку праці - була суттєвою і до війни, а зараз ситуація значно погіршилась. Необхідні системні рішення, щоб надати можливість мільйонам людей працювати у формальному секторі. Значна частина людей працездатного віку зараз або тимчасово не працюють, або знаходять періодичну роботу без оформлення трудових відносин. Вкрай складно у цей складний час влаштуватись на роботу офіційно, особливо враховуючи надвисоке навантаження на фонд оплати праці в Україні, а також застаріле обтяжливе трудове законодавство.
Що можливо зробити зараз для збільшення легальної зайнятості?
Проблема детінізації трудової діяльності потребує комплексних та діференційованих підходів. Суто репресивний підхід довів свою низьку ефективність навіть у розвинених країнах, не кажучи вже про країни з гіршою якістю державного управління, до яких належить і Україна. Загальне правило полягає у тому, що із зменшенням можливостей держави щодо контролю певних видів діяльності та категорій платників податків збільшується актуальність компромісних підходів до детінізації таких видів діяльності та платників.
Найбільш актуальним такий підхід є по відношенню до мікробізнесу та індивідуальної трудової діяльності: навіть у розвинених країнах практики неофіційної діяльності та приховування частини доходів у цих секторах залишається доволі поширеною. Оскільки контроль за такою діяльністю не виправдовується суспільною користю від додаткових надходжень (витрати на такий контроль з боку держави та ведення відповідного обліку з боку платників - є чистими суспільними втратами, в той час як надходження - тільки перерозподілом суспільного продукту між макросекторами економіки), основним методом стає заохочення платників до добровільної сплати поміркованих податків у максимально спрощений спосіб, який, до того ж, легко піддається контролю. Реальною альтернативою цьому є не стільки повна сплата податків за загальною системою, як часто помилково вважають теоретики, скільки повністю неофіційна діяльність, яка має низку негативних зовнішніх ефектів, таких як погіршення загальної податкової культури, розвиток організованої злочинності та корупції у правоохоронних органах, тощо.
В Україні роль такого механізму компромісної детінізації виконує спрощена система оподаткування та звітності для малого бізнесу, вона довела свою ефективність у детінізації основної частини мікропідприємництва. Однак, необхідність реєструвати підприємницьку діяльність і подавати звіти, з ризиком перевірок та штрафів, робить навіть поточну спрощену систему недостатньо привабливою для осіб, що займаються індивідуальною або епізодичною трудовою діяльністю. Це зумовлює потребу у доповненні ССО ще простішим та компроміснішим механізмом легалізації, який був би привабливим для тих категорій, які сьогодні масово залишаються поза правовим полем.
Створення такого режиму є вкрай важливим для суспільства вцілому, бо легалізація та розвиток мікробізнесу, окрім додаткових надходжень до Держбюджету, створює ще низку позитивних для суспільства ефектів, зокрема: зменшення бідності та злочинності, створення робочих місць, стартовий майданчик для розвитку творчого потенціалу, посилення конкуренції на ринках.
Яким є міжнародний досвід оподаткування мікробізнесу?
Аналіз податкового законодавства різних країн дозволяє виділити дві базових форми оподаткування фізичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність, зокрема у сфері послуг:
- надання у рамках загальної системи оподаткування особливих, частіше спрощених, правил ведення обліку, звітності та сплати податків, пільг або вилучень з бази оподаткування за окремими видами податків;
- запровадження спеціальних/альтернативних режимів оподаткування, які діють паралельно із загальною системою оподаткування.
За даними ознаками можна виділити наступні 5 моделей оподаткування, що на даний час застосовуються окремими юрисдикціями (у порядку зниження ступені важкості та вартості дотримання):
Податок з доходів фізичних осіб (Прибутковий податок) (income tax): Фінляндія, Болгарія, Чехія, Польща, Румунія, Угорщина, Казахстан, Хорватія, Італія, Україна
Спрощений режим оподаткування на загальної системі (simple tax): Хорватія, Чехія, Польща, Італія
Податок з виручки (sales tax): Польща, Україна, Грузія тощо
Фіксований податок (lump sum taxation): Україна, Польща, Угорщина, Грузія, Азербайджан
Патент: Хорватія, Японія, Казахстан, Італія, Киргизстан, Азербайджан тощо
Що може зробити українська влада на цей час?
Суспільство зацікавлене у легалізації будь-якої корисної діяльності навіть за символічну плату, оскільки тіньовий статус породжує багато негативних ефектів для інших: корумпує контрольні органи, живить організовану злочинність, виводить з правового поля активну та прогресивну частину населення, стримує можливий розвиток бізнесу, тощо.
Існуюча в Україні система спрощеного оподаткування є доволі сприятливою порівняно з іншими країнами, та створює загалом непогані можливості для тих самозайнятих осіб, що працюють на постійній основі, і для яких така діяльність є основною. Але існує проблема негнучкості строків переходу на спрощену систему та неможливість робити це епізодично, за потреби. З цієї причини, отримувати додаткові до основної роботи заробітки на нерегулярній (наприклад, сезонній) основі в легальному секторі для самозайнятих осіб може бути обтяжливо та невигідно, тому цей сектор залишається в «тіні». Крім того - певна частина самозайнятих не готова реєструватися офіційно через обтяжливість процесу відкриття та закриття ФОП, додаткової звітності, можливих перевірок тощо.
Для добровільної легалізації мікробізнесу треба запропонувати відповідним економічним суб’єктам привабливу пропозицію, яка б могла водночас приносити помірні бюджетні надходження. Досвід інших країн свідчить про те, що такий простий режим для самозайнятих не призводить до перетоків з інших режимів, а відбувається реальна детінізація, коли самозайняті, які раніше працювали без сплати будь яких податків - масово реєструються як самозайняті та починають сплачувати податки. За наших умов, відповідно до світового досвіду, ми можемо очікувати добровільної легалізації від третини до половини тих, хто працював у неформальному секторі, тобто добровільної легалізації до 1 млн самозайнятих осіб, що може додатково принести до держбюджету до 10 млрд гривень на рік, в залежності від ціни патентів/суми виручки та інтенсивності детінізації.
Для цього необхідно законодавчо запровадити найпростішу модель оподаткування для самозайнятих, без реєстрації та звітів - де підприємці реєструються за декларативним принципом, а онлайн-платформи виконують роль інформаційних агентів, подаючи звітність до податкових органів. Це може бути патентна система, або податок від виручки із ставкою в межах 5-6% із звільненням від обов’язкової сплати єдиного соціального внеску.
При цьому такий режим має мати певні обмеження, зокрема діяльність має здійснюватися самозайнятою фізичною особою самостійно, без залучення найманих працівників, види діяльності мають бути обмежені тими, що напевне не можуть приносити доходи, вищі за певний рівень (наприклад - 200 МЗП).
Все це дозволить створити привабливі умови як для добровільної легалізації мікробізнесу, так і для детінізації у інших секторах.
Тож сподіваємось, що народні депутати та Кабінет міністрів зважать на ситуацію, яка склалась, та проведуть реформування податкової системи, передбачивши для мікробізнесу/самозайнятих осіб простий спосіб легалізації та сплати податків у державний бюджет.
