Негативне сальдо зовнішньої торгівлі України створюється в основному через закупівлі енергоносіїв. Про це минулого тижня в ефірі «5-го каналу» заявив прем’єр-міністр України Микола Азаров. «Щомісяця нам доводиться витрачати мільярд доларів на оплату російського газу», — констатував він.
Нагадаємо, негативне сальдо зовнішньої торгівлі України товарами в січні — листопаді 2010 року склало 7 мільярдів 958 мільйонів доларів, що на 64% більше, ніж у січні — листопаді 2009 року (4 мільярда 843,1 мільйона доларів).
Крім того, як підкреслив Азаров, негативне сальдо зовнішньої торгівлі також формується за рахунок імпорту нафти і нафтопродуктів, тому необхідно вживати заходи для заміщення імпорту цих товарів. Продовженням тези стала критика прем’єр-міністра на адресу керівництва найбільшого нафтовидобувного підприємства України — «Укрнафти», яке минулого року скоротило видобуток нафти на 12,2%, а природного газу — на 17%.
Утім, другий бік «нафтогазової медалі» отримав менше уваги, хоча як вітчизняні, так і міжнародні експерти говорять про нього вже не перше десятиліття. Справа в тому, що енергоємність українського ВВП значно (за різними оцінками — до трьох разів!) вища, аніж у Європі. І завдяки впровадженню сучаснішого обладнання вітчизняна промисловість могла б зекономити дуже багато за рахунок меншого споживання енергоресурсів. Про унікальний шанс здійснити таку масштабну модернізацію промисловості в Україні говорили 2008 року — на початку фінансово-економічної кризи. Проте й досі його так і не використали, тому частка енергоресурсів у собівартості того чи іншого продукту вища, аніж заробітної платні працівників, котрі його виготовили...
Чи є ще в нас шанси таки досягти європейського рівня енергоспоживання? І що заважало зробити це досі? Ці та інші запитання «День» поставив провідним енергетичним експертам країни.
«ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ГАЛЬМУЄТЬСЯ НА ПОЛІТИЧНОМУ РІВНІ»
Павло КАЧУР, виконавчий директор альянсу «Нова енергія України», екс-міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства:
— Я залишаюся оптимістом у будь-якій ситуації. У нинішній також. Проте тут ключове питання в тому, що на неефективності енергетичної системи України дуже багато людей гріють руки... І вони тісно переплітаються з людьми, які в країні приймають рішення. Це, на мій погляд, основна причина нинішнього гальмування енергетичної модернізації країни. Як результат, сьогодні в розбудову газових мереж вкладається більше коштів, аніж у зменшення неефективних витрат.
У той же час бізнес сьогодні демонструє практику зменшення своїх витрат на енергоресурси, хоча держава йому вже третій рік підряд не відшкодовує відсотки за кредитами, взятими на енергозберігаючі проекти. Але бізнес усе одно демонструє найбільші зміни в цій сфері.
Найбільш консервативні бюджетна сфера та населення. Адже в обох випадках необхідна участь держави. Потрібні політичні рішення. А саме з цим, як уже зазначалося, найбільші проблеми. Консервація нинішнього стану вітчизняної енергетики відбувається саме на політичному рівні.
Негативно на ситуацію вплине й нинішнє подорожчання енергоресурсів для населення. Енергоносії й тарифи ростуть у всьому світі. Проте за кордоном вкладають кошти в енергозбереження. І тарифи в країнах, де відповідально ставляться до споживачів, ростуть не так швидко, як у країнах, де такої відповідальності немає.
Так от, мені здається, що зараз важко знайти в світі країну, динаміка росту тарифів якої співставна з нашою. Тому в Україні й відсутні програми з підтримки населення для утеплення будівель тощо, відсутня конкуренція в сфері ЖКГ. За клієнта не борються, його інтереси не враховують в енергетичній політиці.
«СЛІД БОРОТИСЯ НЕ З ЦІНАМИ, А З ОБСЯГАМИ СПОЖИВАННЯ»
Анатолій КОПЕЦЬ, виконавчий директор асоціації «Енергоефективні міста України»:
— Основна причина наших нинішніх непомірних енергетичних апетитів — це люди. Тому що до останнього моменту вони не хотіли розуміти, що причиною майже всіх наших негараздів є щораз більші ціни на енергоресурси (політики не хотіли визнавати невідворотну перспективу їхнього зростання). У нас у країні навіть немає прогнозу зростання цін — при плануванні бюджету закладається фіксована ціна енергоресурсу.
Єдиний спосіб подолати цю проблему — боротися не з цінами, а з обсягами споживання, що давно й успішно робить уся Європа. Крім того, ми постійно копирсалися в промисловому секторі, вважаючи, що там усі проблеми. Але насправді вони — у будівлях, де люди живуть чи працюють, а також у секторі транспорту. Вони споживають набагато більше енергії, аніж українська промисловість... Питомі показники споживання енергії в українських будівлях принаймні втричі вищі, аніж у середньому на теренах Європейського Союзу. Тобто ми катастрофічно відстали.
Щоб це виправити, слід насамперед створювати інституційний потенціал, щоб мати змогу вирішувати енергетичні проблеми. Щоб провести тотальну модернізацію фонду будівель в Україні, потрібна дуже виразна політична воля, потрібні люди й структури на місцях — у містах і селах.
Ці задачі технологічно надзвичайно складні. Тому дилетантство й безглуздий оптимізм (мовляв, вмить усім котли поміняємо, й по справі) тут не пройде. Необхідні дуже точні, прискіпливі експертизи, капіталовкладення, щоб бути стовідсотково впевненими в ефекті.
У рамках нашої асоціації ми намагаємося експериментувати з розбудовою власного інституційного потенціалу й формування політичної волі. І слід зазначити, що окремі міста вже досягли значних успіхів в управлінні енергетичними процесами... Напрямки руху зрозумілі, й можливості працювати в цих напрямках є навіть при існуючих серйозних обмеженнях.
«ЕНЕРГОЄМНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ВВП ПЕРЕВИЩУЄ СЕРЕДНЬОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОКАЗНИК У 3,5 РАЗУ»
Сергій ЄРМІЛОВ, заступник директора Інституту проблем екології та енергозбереження, екс-голова Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів:
— Скоротити споживання енергоресурсів допомагають новітні технології. В Україні для їхнього впровадження розробили та запустили спеціальну державну програму з енергоефективності на шість років. 2010 року для її фінансування планували виділити близько 800 мільйонів гривень. Але не всі ці кошти надійшли та були використані. На 2011 рік у бюджеті закладено 600 мільйонів гривень — це крапля в морі. Якщо фінансування енергозбереження залишиться на нинішньому рівні, то Україна наздожене, наприклад, Францію тільки через 70 років.
Щоб зменшити рівень енергоспоживання на 20% (передбачено програмою з енергозбереження), потрібно виділити 40 мільярдів гривень протягом шести років. Зараз ви бачите, скільки пропонується виділити. Тому потрібно активніше залучати кошти міжнародних фінансових організацій, приватних інвесторів, щоб зрушити справу. Сьогодні енергоємність українського ВВП перевищує середньоєвропейський показник у 3,5 разу. Тобто відмова від практики енергетичного марнотратства дозволить Україні при нинішньому обсязі споживання енергоресурсів випускати втричі більше продукції, або ж зменшити енергетичні апетити втричі.
