Голова Японської інвестиційної ради Рене КАНАЯМА вже п’ять років в Україні. Він непогано знає нашу країну та її проблеми. Більше того, вже після інтерв’ю він сказав «Дню», що Україна та її народ можуть їх розв’язати.
— Світова економіка — в кризі, а Японія, попри аварію на Фукусімі, тримається. Як ви можете це пояснити, завдяки чому японська економіка виявилася кризостійкою? Які ресурси, що дозволяють зберігати стабільність, накопичила ваша країна?
— Японія та наші компанії, що вийшли після Другої світової війни на провідні місця у світі, вже в 50-х роках минулого сторіччя почали диверсифікувати виробництво, виводячи його за кордон. Спочатку це були Німеччина, Франція, Великобританія, де створювалися нові центри японського виробництва, а з початку 80-х років і особливо — років 15 тому — ми стали нарощувати свою присутність також і в Росії, Південній Америці, де було створено дуже багато таких центрів японського виробництва. І всі вони сьогодні постачають вітчизняні товари на міжнародні ринки. Звісно, у зв’язку з аварією на Фукусімі підприємства, які працюють у Японії, постраждали, але сьогодні велика частина японського експорту виробляється саме за кордоном, і тому криза на Японії позначається не так сильно — сектор виробництва в нас диференційовано.
— Пригадую, ви говорили про те, що в Японії особливе ставлення до санкцій ЄС і США проти Ірану. Сьогодні є суперечлива інформація з цього питання. Чи підтримає все ж таки Японія нафтове ембарго проти цієї мусульманської країни, чи постарається якимось чином його обійти?
— Японія завжди вела незалежну від інших країн політику щодо Ірану чи М’янми. Можна сказати, що Японія далеко не завжди повністю підпорядковується політиці провідних держав світу і робить те, чого хочуть США чи інші західні країни. Зараз ситуація така: якщо Японія припинить імпорт іранської нафти на свій ринок, то немає жодних гарантій з боку США чи інших країн, що не буде воєнного конфлікту в Ірані. Якщо він станеться, Японія може постраждати від того, що буде зірвано поставки й із інших країн, таких як Кувейт і Саудівська Аравія, через Ормузьку протоку. Щоправда, позиція нашого уряду ще остаточно не прояснилася. Але, як нам здається, наразі постачання нафти триватиме...
— Японія, як ви сказали, збирається зупинити атомні електростанції. Чи прийнятний, на вашу думку, такий же шлях для України, де, навпаки, мають намір будувати нові атомні енергоблоки?
— Для Японії така ухвала далеко не проста. Три наші великі компанії займаються тим, що виробляють ядерні реактори. Я б не сказав, що ці компанії або японський уряд негативно ставляться до розвитку атомної енергетики у світі. Ми також знаємо, що в Європі не всі країни, зокрема Румунія та Франція, відмовилися від атомної енергетики. Але через те, що в Японії атомна енергетика вже, вочевидь, не розвиватиметься, і нових реакторів ми не будуватимемо, ці наші компанії неминуче спрямують свій погляд на зарубіжні ринки, де вони можуть реалізувати свої проекти й поставити свої реактори. До речі, пострадянські країни, у тому числі Україна, також не зупинили свої ядерні програми. Гадаю, якщо приділяти необхідну увагу ядерній безпеці, то вам необов’язково наслідувати приклад Японії в цьому питанні.
— А чи знайшли ви спільну мову з нашим урядом, адже Україна має великі родовища урану? І, з другого боку, наша країна починає будівництво двох ядерних блоків. Чи намічаються якісь угоди в цій сфері?
— У Японії минулого року був дуже актуальним проект видобутку ядерного палива за кордоном, зокрема — в Україні. Ми провели декілька, на наш погляд, дуже інформативних і позитивних зустрічей з людьми з Ради безпеки і оборони України, з керівництвом НАЕК «Енергоатом», Хмельницькою АЕС. Ми впевнені, що працювати в Україні, робити тут успішний бізнес можна. Щоправда, сьогодні вже відомо, що в Хмельницькому буде встановлено «росатомівські» реактори, але нам було сказано, що залишається ще досить багато можливостей для того, щоб поставити до України інше устаткування для цих станцій із Японії, йшлося про допомогу Японії та японських компаній в усуненні наслідків аварії на ЧАЕС, а також про допомогу в будівництві нових блоків на Хмельницькій АЕС.
— Ваша країна також зацікавлена в іноземних інвестиціях чи зараз її економіка розвивається виключно за рахунок власних ресурсів?
— Японія завжди була більше заклопотана тим, куди їй вкладати свої власні інвестиції. І як місце вкладення іноземного капіталу, вона прагнула зацікавити інші країни лише стосовно передових наукоємних технологій, створення наукових центрів. Іноземні компанії ніколи не приходили до Японії з метою створення в нас своїх підприємств. Щоправда, деякі японські префектури мають досвід залучення інвестицій для створення інфраструктури великих морських чи авіапортів. Там згодом було створено бази для таких виробництв, як, наприклад, Тойота.
— Сьогодні ви працюєте в нашій країні та, напевно, знаєте, який у нас інвестиційний клімат. Чому, наприклад, досі в Україні немає жодної філії японських автобудівних компаній?
— Так, в Україні ми ще не виробляємо своїх автомобілів. Проте у вашій країні 26 японських компаній уже створили низку місцевих юридичних осіб, та й виробництвом уже зайнято три-чотири компанії. Одна з них допомагає будувати ваші автобуси «Богдан», куди встановлюються японські двигуни. Також наші підприємці займаються комплектацією цих автобусів і легких вантажівок, що випускаються цією фірмою. А щоб відповісти безпосередньо на ваше запитання, я б порекомендував вам подивитися на мапу, і ви дізнаєтеся, скільки сучасних підприємств уже побудовано Японією в країнах, розташованих довкола України. Центрами виробництва японських автомобілів уже стали Польща, Чехія, Туреччина, Росія. Але попит на автомобілі на світовому ринку дуже сильно впав у 2008—2009 роках. Тому розвивати виробництво автомобілів зараз просто немає сенсу. Якщо попит почне зростати, то, я вас запевняю, Україна завжди розглядалася Японією як варіант для виробництва автомашин.
— Чи можете ви розповісти про якісь уже реалізовані інвестиційні проекти Японії в Україні? Чи легко було їх просувати, які виникали перешкоди? І які реальні проекти вже чекають на свою чергу?
— Японська інвестиційна рада працює в Україні лише з 2009 року. Та все ж у переліку підприємств, створених за допомогою нашої країни, таке велике підприємство, як «Джапан Тобакко Інтернешнл» (Кременчук), — один зі світових лідерів цієї галузі. А в Західній Україні працює великий завод із виробництва електрокабелю. І ми завжди враховуємо у своїй інвестиційній політиці такі переваги України, як географічне положення: вихід до Чорного моря, близькість до країн СНД, зокрема — Росії, а головне — до Європейського Союзу. Але умови для розвитку різних виробництв в Україні повинні відповідати попитові, що існує на цих сусідніх ринках. Я зараз не можу розповідати про проекти, які планується реалізувати, оскільки документи ще не підписано. До того ж в умовах світової кризи японські компанії завжди насамперед враховують рівень попиту на наші товари та вибирають для інвестицій ті країни, де зростає населення, а отже, й попит. У цьому сенсі вас сильно випереджають такі країни, як Китай, Індія, Бразилія та інші країни Південної Америки.
— У вашій країні великий досвід роботи зі зрідженим газом. Чи не зацікавить Японію, її банки та великі компанії проект будівництва LNG-термінала в Україні?
— Ви назвали дуже добрий приклад для можливої співпраці. Гадаю, він зможе залучити і технології, й фінансові ресурси японських компаній. Як ви знаєте, Японія була однією з перших країн, які стали використовувати імпортний газ. Майже весь газ, що надходить до нашої країни, зріджений. Отже, Японія дуже зацікавлена в цьому українському проекті. Ми маємо у своєму розпорядженні відповідні технології, ноу-хау й можемо взяти участь у будівництві цього великого об’єкта. Є також і можливість прокредитувати цей проект, наприклад японським Державним банком міжнародного розвитку. Але для цього Україні необхідно визначитися з умовами нашої участі.
Якщо це стратегічний для України проект, то, по-перше, ваш уряд повинен виділити для нього державні гарантії. Інакше фінансувати його буде дуже важко. По-друге, потрібно звернути увагу на те, що йдеться не лише про будівництво одного термінала. Потрібно поклопотатися про весь ланцюжок — від місця, де газ добувається і постачається на термінал зріджування, до танкерів-метановозів, які доставлятимуть газ на термінал розрідження, і до досліджень попиту на це паливо. Як мені здається, зараз розглядається лише два питання: про створення ТЕО й про джерела постачань. Потрібно враховувати, що в імпорті газу на європейські ринки дуже велика роль відводиться політичній складовій. Якщо сьогодні багато говориться про бажання Азербайджану постачати газ до України, то, я вірю, так і буде. Проте його газ іде або планується до постачання в багато країн, зокрема й до Європи, на нього є попит і в інших напрямах. Отже, Україні добре б мати й якісь альтернативні джерела для цього проекту. А ще варто задуматися, як краще постачати цей газ до України. Річ у тім, що між Україною та Азербайджаном морем відносно невелика відстань. І багато експертів вважають, що було б доцільніше будувати газопровід. Світова практика показує, що економіка в таких проектах з’являється лише в тому разі, якщо відстань понад тисячу кілометрів. А якщо між Одесою або, скажімо, портом Південний і терміналом зріджування десь у Грузії відстань невелика, то можливий і варіант будівництва газопроводу між цими двома країнами.
— Що, на вашу думку, не дає Україні успішно конкурувати за інвестиції з іншими державами?
— Країни Східної Європи, куди досить успішно притягувалися японські інвестиції, створили стабільну політичну структуру. І річ тут не лише в тім, хто перебуває сьогодні при владі, а в тім, хто буде біля керма країни років за п’ять, десять і далі. Ця політична складова відіграє чималу роль у тому, що в Україні немає великих інвестицій. Але я б не сказав, що Україна — це та країна, куди інвестиції й не прийдуть. Досвід західних компаній, які вже вклали свої інвестиції до України, показують, що тут можна займатися бізнесом і будувати виробництво. Щоправда, японський інвестор дуже обережний. Він дивиться на всі складові інвестиційного клімату і дуже повільно вирішує — входити чи не входити. Але це — не світова практика, наприклад, американські інвестори вирішують це питання дуже швидко і вже потім розробляють стратегію розвитку. Ми, японці, вважаємо за краще, щоб усю структуру було створено й були стабільні умови для роботи та розвитку бізнесу.
