Літо минуло майже без реформ. Такого висновку дійшли громадські активісти, проаналізувавши, наскільки за останні три місяці в Україні просунулися реформи в галузі енергетики, які, згідно з Угодою про асоціацію, гармонізують вітчизняні закони з європейськими, наближують Україну до законодавства Євросоюзу, а громадян — до рівня життя наших сусідів на заході.
«Ще рік тому ми пишалися тими досягненнями, які були в газовому секторі, — говорить керівник проектів та програм аналітичного центру DiXi Group Роман НІЦОВИЧ, — було ухвалено досить прогресивний закон про ринок газу, готувалося вторинне законодавство, і всі сподівалися, що нарешті у нас почне працювати конкурентний і ефективний газовий ринок. Але минув рік, і ми бачимо, що темпи перетворень не витримуються, а та візія, яка була закладена в цьому законі, майже не працює. Експерт констатує, що парламент, який нібито півліта працював, не зміг розглянути останній із пакету законопроектів, що мав би гармонізувати положення закону про ринок газу з європейським законодавством».
«Із початком сесійних засідань Верховної Ради очікуємо на припинення «затишшя» і пришвидшення темпу перетворень, — додав Ніцович. — Зокрема, це стосується ухвалення базових законів у сфері електроенергетики, захисту навколишнього середовища, енергоефективності, дерегуляції та поліпшення бізнес-клімату».
«72-га директива в галузі електроенергетики говорить нам про те, що Україна повинна була ухвалити. І термін вже давно минув, закони про регулятора та ринок електроенергії, — відзначає голова компанії «Трансенергоконсалтинг» Світлана ГОЛІКОВА. — Звичайно, закон про регулятора ринку електроенергії перебуває більше у політичній площині, ніж у організаційно-правовій. І саме в цій площині триває політична боротьба між певними силами, які по-різному бачать незмістовне наповнення роботи відповідної національної комісії, а саме — організаційну складову її діяльності. Тепер подальша доля НКРЕКП залежатиме від політичних домовленостей та голосування цієї осені».
Експерт наголошує на існуючих проблемах у надійності української енергосистеми і звертає увагу на те, що 22 серпня об’єднана енергетична система Білорусі, Росії, України, Молдови та прибалтійських країн 40 хвилин працювала на гранично низькій частоті й у ручному режимі через такі проблеми (десь не спрацювала автоматика). Ситуацію вдалося залагодити лише завдяки високому професіоналізму диспетчерів в умовах, коли сталася аварія в Росії й не працювали резервні потужності. «Це — один з аргументів того, що українська енергосистема має все ж таки працювати в єдиному комплексі з європейською», — вказує Голікова і додає, що ніхто ще не порахував економічну ціну такого інциденту: хто кому винен і хто кому за це платить.
Голова правління РАЦ «Суспільство і довкілля» Наталя АНДРУСЕВИЧ зазначає, що реформи перебувають переважно на етапі планування і розробки нормативних актів, а основними досягненнями залишаються розроблені й прийняті плани імплементації для кожної директиви або регламенту Євросоюзу. Окрім того, на її думку, позитивним є те, що Верховна Рада в першому читанні прийняла три євроінтеграційні законопроекти, а головне — ратифікувала Паризьку угоду з охорони довкілля.
Проблемним вона вважає процес оновлення державної екологічної політики, який затягується: «У відповідній стратегії немає (окрім одного) цільових показників. В Угоді про асоціацію закріплено, що екологічній стратегії мають враховуватися принципи європейського права, а поки це не враховано». Експерт також наголошує, що, за Угодою про асоціацію, Україна ще до 1 січня 2013 року мала б реалізувати принципи оцінки впливу енергетичних об’єктів на довкілля. Однак документ і досі їх не містить.
«Україна взяла на себе дуже багато зобов’язань не лише перед Європейським Союзом, — наголошує експерт громадянської мережі «Опора» Тетяна БОЙКО, — у багатьох документах передбачено, що разом із підвищенням тарифів — встановленням ринкових цін на енергоносії — уряд підтримуватиме енергозбереження, налагоджуватиме систему соціального захисту». Аналізуючи ідеологію уряду в цих питаннях, експерт вказує, що у сфері енергоефективності Україна зобов’язувалася забезпечити повний комерційний облік комунальних послуг, встановити стандарти енергоефективності будівель, запровадити фінансові механізми підтримки сімей, які вживають заходів щодо зменшення енергоємності своїх осель, а також — розробити соціальну політику, яка захищатиме найбідніших людей.
«Та розмов було набагато більше, ніж дій. Ми бачимо хворобу на популізм, коли обіцянки суттєво перевершують справи, які робить парламент чи уряд, — констатує Бойко, — бажане дуже часто видається за дійсне. Нині є два законопроекти: урядовий — про енергоефективність будівель і депутатський — про комерційний облік. Це — перемога, якби ще не було б такою «зрадою», що за моєї пам’яті ці законопроекти вже тричі побували в парламенті. Цей процес триває вже років п’ять. Будемо сподіватися, що цього разу їх таки схвалять на цій сесії».
Повертаючись до фінансових інструментів, які мали б підтримувати таку необхідну державі ініціативу громадян з підвищення енергоефективності будівель, функціонер «Опори» наголошує: «Сьогодні існує єдина державна програма — програма «теплих» кредитів. Та на неї було виділено на цей рік майже 900 мільйонів гривень. Але попит з боку фізичних осіб перевершив державну пропозицію, і грошей не вистачило. Тож у липні цього року віце-прем’єр запевнив, що додатково виділяється 100 мільйонів гривень. Але сьогодні вже вересень, та відповідну постанову уряду досі не оприлюднено. І названа програма практично заблокована. Та й жодної нової постанови про 100 мільйонів ніхто в очі не бачив». Річ у тім, що її й не збиралися писати, бо попередньо слід би внести зміни до держбюджету.
«Насправді ж передбачалося забрати кошти з програм підтримки ОСББ та встановлення енергоефективних котлів», — пояснює Бойко і переходить до іншого розрекламованого владою, але не реалізованого механізму — Фонду енергоефективності. «Крім проголошеної концепції фонду, далі справа не пішла, — не без гіркоти говорить експерт, — жодного розпорядчого документу та навіть публічної інформації досі немає». «Уряд приділяє набагато більше зусиль і коштів питанням соціального захисту, ніж питанням енергоефективності, — вважає експерт. — Виходить так, що люди, які отримують субсидії, не зацікавлені у енергозберігаючих заходах. І знову доводиться говорити про заяви. Віце-прем’єри Розенко та Зубко не раз обіцяли монетизувати частину залишків субсидій... Та в серпні було ухвалено постанову, яка остаточно забирає всі кошти, які людям вдалося зекономити».
А ось що розповіла про цю ситуацію читачка «Дня» Антоніна ДЖУЛАЙ: «Я маю субсидію і намагаюся використовувати якнайменше води. Минулого місяця я витратила півкуба. Тариф був 40 гривень. Я заплатила 20 гривень, тобто повну вартість, а держава дала як субсидію також, припустимо, 30 гривень. Коли вода ще подорожчала, я заплатила за півкуба 30 гривень, а держава перерахує 97,7 гривні. Але ж я майже повну вартість сплатила. Я телефонувала у відділ субсидій, і мені відповідають: нічого не можемо зробити — все одно будемо субсидію перераховувати тому, хто надає вам послугу, можете звертатися до Кабміну. То що мені робити: просто зливати воду чи писати дані не за лічильником, а наперед?».
P. S. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман усе ж наголошує, що зекономлена сума житлової субсидії повинна перераховуватися споживачам у вигляді грошової компенсації. «Далі монетизація субсидій, монетизація економії субсидій, якщо будуть менше споживати і заощаджувати, цю економію ми повинні перераховувати людям коштами», — сказав він у понеділок на селекторній нараді з керівниками місцевих органів влади з питань соціального захисту населення й відзначив, що Кабмін працює над цим питанням.
