Посол України в Берліні Андрій Мельник запропонував ввести тримісячне ембарго на постачання нафти і газу з Росії у відповідь на отруєння політика Олексія Навального. Про це він заявив в інтерв’ю агентству dpa. «Настав час нарешті вразити панів у Кремлі жорсткою реакцією», — заявив український посол. На думку дипломата, запропонованого рядом німецьких політиків припинення проєкту «Північний потік — 2» недостатньо, адже режим російського президента Володимира Путіна «повинен бути позбавлений найважливішого джерела доходів за свою агресивну політику». На скільки реальним є впровадження такого ембарго та за яким обставин канцлер Німеччини може все ж відмовитись від Північного потоку-2?
Як відомо в останні роки європейські країни охоче нарощують закупівлі скрапленого природного газу (СПГ) зі США. В січні цього року імпорт американського палива вперше зрівнявся із постачаннями «традиційного» газу з Росії. Щоправда, в річному вимірі природний газ усе ще суттєво випереджає СПГ. Із 470 мільярдів кубометрів палива, які щороку споживають держави ЄС, на частку американців припадає 60-70 мільярдів «кубів». Приблизно 200 мільярдів постачає «Газпром». Решта — власний видобуток та імпорт з Норвегії, Алжиру, Катару і низки інших країн. Ціни, які встановилися нині на європейських хабах ($120-130 за тисячу «кубів»), фахівці вважають наближеними до «точки рентабельності» «Газпрому», межею беззбитковості для російського трубопровідного експорту (з урахуванням вартості видобування, прокачування і всіх податків).
Поки що російського монополіста виручали довготермінові контракти, в рамках яких він продає європейцям паливо у середньому по 150 доларів. Але обсяги таких угод постійно зменшуються.
Нагадаємо, навесні цього року спотові ціни в Європі на природний газ опускались навіть нижче 130 доларів за тисячу кубометрів. Серед основних причин — рекордні температурні показники зими, але не лише. З-поміж інших — різке збільшення пропозиції палива на європейських ринках — насамперед, за рахунок активної експансії американського скрапленого газу, нарощування власного видобутку (зокрема, в Норвегії).
Крім того, в Європі дедалі більшої ваги набуває концепція зеленої енергетики. Європа планує стати лідером у боротьбі з парниковими газами та першою серед провідних світових економік виконати вимоги Паризької кліматичної угоди, нейтралізувавши викиди до 2050 року.
Серед першочергових заходів на цьому шляху — рішення про повне припинення з 2022 року фінансування газових проєктів і наміри вкласти «вивільнені» мільярди євро в «зелену» енергетику.
Більше того, аби стимулювати країни Європи відмовлятися від вуглеводнів, ЄС запроваджує санкції за викиди: додаткові податки, позбавлення держфінансування, примус приватних кредиторів піднімати ставки для «брудних» проєктів. До речі, Європейський інвестиційний банк, ЄБРР, як і Світовий банк, уже припинили кредитувати проєкти, пов’язані із «безперспективним» і найбруднішим викопним ресурсом — вугіллям. Відмова ж фінансувати ще й газотурбінні електростанції і газопроводи призведе до збільшення вартості цих об’єктів, які у підсумку можуть і не окупитися. Тим паче, на тлі «зеленого світла» для «зеленої» енергетики. За 10 років ЄІБ планує вкласти в екологічні проєкти 1 трильйон євро! Разом же із приватними інвестиціями може йтися про загальну підтримку у приблизно 4 трильйони.
Тож газові проєкти справді можуть опинитися «на задвірках» і явно не витримати конкуренції. Натомість вже у середньостроковій перспективі кліматично-нейтральна економіка Європи базуватиметься на використанні біопалива і водню, які й мають повністю замінити викопний газ. За словами спікера Єврокомісії Тіма Макфі, Європа планує стати «кліматично-нейтральним континентом» до 2050 року в рамках так званої «Зеленої угоди». І це — один із потенційних цвяхів у «труну» газу і ... «Газпрому».
Що ж стосується можливих економічних наслідків відмови ЄС від нового газопроводу, то слід насамперед мати на увазі, що він будується зовсім не для того, щоб постачати газ до Німеччини.
Як пише Bloomberg, ФРН повністю забезпечена транспортними потужностями для імпорту газу, в тому числі російського.
За даними «Газпрому», концерн поставив минулого року ФРН 44,9 мільярда кубометрів газу. Тоді як потужність одного тільки «Північного потоку» становить 55 мільярдів кубометрів на рік. Крім того, Німеччина забезпечується російським газом ще й газопроводом «Ямал-Європа» (33 мільярдів кубометрів) через Білорусь і Польщу, і газопроводом Megal (22 мільярдів кубометрів), у який блакитне паливо з Росії надходить через Австрію і Чехію. Тим більше що ФРН імпортує природний газ з цілої низки інших країн, перш за все з Норвегії, і він надходить трубопроводами з Нідерландів і Бельгії.
Про справжнє призначення «Північного потоку-2» (55 мільярдів кубометрів) говорить той факт, що його продовження на території Німеччини — газопровід Eugal, який зараз добудовують і який йде від узбережжя Балтики на південь до чеському кордоні, розрахований на 51 мільярд кубометрів на рік, причому його потужності на тривалу перспективу повністю заброньовані «Газпромом».
Таким чином, майже 90 % газу з майбутнього трубопроводу йшли б лише транзитом через ФРН в Чехію і потім в Австрію. Там, у Баумгартені, розташований традиційний пункт передачі російського газу європейським покупцям, в тому числі італійським.
«Північний потік-2» значною мірою будують для того, що постачати газ до Італії, другого за величиною клієнта «Газпрому» в ЄС. Але чому для цього треба качати газ через Балтику? А для того, щоб не качати його через Україну! Це і була початкова мета всього проєкту.
У разі відмови ЄС від «Північного потоку-2» ані Італія, ані інші клієнти «Газпрому» в Центральній і Східній Європі в програші не опиняться, оскільки просто надалі, як раніше, забиратимуть газ в Баумгартені, куди він буде надходити через Україну.
Програє від зриву проєкту «Північний потік-2» з економічної точки зору, звісно, передусім російський державний концерн «Газпром», в якого на дно Балтійського моря ляжуть близько 10 мільярдів євро інвестицій. Щоправда, мало не половину цих грошей вклали європейські приватні енергетичні компанії — фінансові інвестори проєкту: французька Engie, австрійська OMV, британо-нідерландська Shell, німецькі Uniper і Wintershall Dea. Кожна з них, за оцінками експертів, може зазнати збитків в межах 950 мільйонів євро.
Канцлер Німечини Анґела Меркель поки що підтримує Північний потік-2, в тому числі й тому, як кажуть експерти, що не може дозволити собі піддатися тиску з боку США. Водночас вона вимагає від російської влади пояснень у справі Навального, і очевидно буде змушена «втримати обличчя» у разі, якщо Москва відреагує неподобаюче.
Та все ж вирішальну роль для Північного потоку-2 може зіграти навіть не справа Навального, а подальший розвиток подій у Білорусі. У разі прямого втручання Росії і/або широкомасштабного насильства проти білоруського населення важко уявити собі згоду Німеччини та Євросоюзу на здачу газопроводу в експлуатацію. Хоча...
