Ця знаменна подія кінця минулого місяця не стала надбанням преси. Представника компанії "Шелл інтернейшнл Газ Лімітед" прийняв Президент України й Голова Верховної Ради, хоча за своїм становищем, здавалося б, він не міг претендувати на такі почесті. Натхненний рівнем гостинності у верхніх ешелонах українського істеблішменту, він почав навіть дещо зверхньо поглядати на дрібний чиновницький люд, котрий зустрічався йому в коридорах влади, й усувати від участі в переговорах тих, хто дозволяв собі критичні зауваження з приводу його пропозицій.
У такому стилі почалося практичне здійснення "спільної ініціативи з реформування газового сектора України", офіційно оголошеної за результатами травневого засідання українсько-американської комісії Кучма - Гор.
19 квітня Леонід Кучма отримав лист Білла Клінтона, в якому президент Сполучених Штатів звертався до нього від імені країн Великої сімки з приводу чорнобильських питань. Уже в другому абзаці пан Клінтон вирішив розставити акценти: "Але наша ініціатива виходить далеко за рамки виключно Чорнобильського питання, і має на меті накреслення курсу для створення конкурентоспроможного енергетичного сектора, який зможе підтримати економічне відродження України". Наприкінці листа ця думка набуває кришталево прозорих контурів: "Леоніде, ми всі можемо пишатися тим прогресом, що був зроблений по виконанню Меморандуму (йдеться про Меморандум про взаєморозуміння в питанні закриття ЧАЕС - Ред.), але попереду ще є багато завдань, включаючи можливість нової ініціативи по приватизації української газотранзитної системи".
Як вважають експерти у Верховній Раді, з котрими радився автор публікації, в перекладі з дипломатичної мови на звичайну це означає приблизно таке: коли хочеш отримати фінансову допомогу для виконання твоєї обіцянки закрити Чорнобильську АЕС до 2000 року, продай недорого українську газотранспортну систему.
Наш Президент перекладачів, звісно, не потребує й того ж дня доручив П.Лазаренку, В.Горбуліну і Ю.Костенку підготувати конкретні пропозиції до його поїздки на засідання комісії Кучма - Гор у Вашингтоні.
У результаті (ми цитуємо спільне комюніке), віце-президент Гор і Президент Кучма оголосили "про спільну ініціативу про створення до кінця 1997 року стратегії і плану дій, який дозволив би створити в Україні орієнтований на вільний конкурентний ринок відкритий і ефективний газовий сектор. Президент Кучма заявив про свою прихильність до створення законної й керованої структури для залучення іноземних інвестицій у систему газорозподілу, включаючи найбільші магістральні газопроводи. План міститиме спеціальні заходи щодо приватних капіталовкладень у систему транзиту газу і служитиме основою для законодавчих рішень".
Безумовно, газотранспортна система, як і система газорозподілу в Україні, досить зношена й потребує реконструкції й оновлення. Тільки на 1997 р. потрібно майже 700 млн. грн. Без іноземних інвестицій цю справу не підняти, хоча фахівці "Укргазпрому" стверджують, що доходів цих систем за їх оптимального розподілу, вистачило б для реконструкції власними силами. Проте чи витримає таке навантаження бюджет України, сформований 1996 р., за твердженням голови Держнафтогазпрому Михайла Ковалка, на 17,8% із надходжень від нафтогазового комплексу? Отже залучення іноземних інвестицій, мабуть, залишиться завданням номер один для будь-якого українського уряду. Але чи можна порушувати закони країни й віддавати в обмін на інвестиції те, що продавати заборонено?
Тим часом уже знайомий нам представник іноземної фірми, як свідчать очевидці, почувши про законодавчу заборону приватизації магістрального трубопровідного транспорту, дещо самовпевнено заявив, що зміни законодавства України - це його проблеми.
Утім, така позиція, як і проголошення "ініціативи", було лише наслідком досягнутої раніше, 2 лютого, домовленості в Давосі (Швейцарія) між Л. Кучмою і президентом Світового банку Джеймсом Вульфенсоном про створення спільної робочої групи з питань реформи газової галузі з завданням розробити план дій. Отже, пункт 5 Указу Президента Л. Кучми від 2 квітня, яким наказано національному агентству України з питань реконструкції і розвитку (НАУРР) у двомісячний термін розробити заходи для залучення міжнародних організацій до підготовки проекту реформування газової галузі, спізнився на цілий місяць: вони вже самі "залучилися".
Проте цілком можливо, що п. 5 - не просто оформлення раніше досягнутої домовленості, а керівна вказівка деяким гонористим відомствам і, передусім, очолюваному Романом Шпеком НАУРР, яке насмілилося негативно висловитися про пропозиції ЄБРР модернізувати, рефінансувати і приватизувати головну газотранспортну систему України. На думку Р. Шпека, узгоджену з Мінекономіки, МЗЕЗторгом, АТ "Укргазпром" і ДАХК "Укргаз" і доведену ще 17 лютого до віце-прем'єра Василя Дурдинця, реалізація вказаного проекту не приведе до досягнення декларованих цілей. При цьому пан Шпек "наївно" повідомляє, що сьогоднішня правова база не дозволяє здійснити приватизацію магістрального газопровідного транспорту, наводить відповідні статті законів, декретів і постанов, а також вважає доцільним розглядати такі проекти лише після внесення відповідних змін у законодавство й рекомендує створити робочу групу, яка й визначиться з принциповою позицією в цьому питанні. Предметом аналізу групи, на його думку, мали б стати й інші пропозиції фінансових організацій і компаній ("Шелл", "Бритиш Петролеум" тощо).
Після оприлюднення згаданого Указу пан Шпек уже не філософствує стосовно відсутності законодавства. 6 травня він доповідає Президентові Л. Кучмі, що робота тимчасової робочої групи з місією Світового банку з 15 до 25 квітня базувалася на пропозиціях останнього, пропозиціях української сторони і директивних документах, до яких належить той самий Указ, а також постанова Кабміну від 16 грудня 1996 р. "Про основні напрямки реформування нафтогазового комплексу України". Правда, корінного й головного, по суті, питання про приватизацію газотранспортної системи вже немає серед "компонентів майбутнього проекту", схвалення якого Світовим банком дасть змогу уже цього року отримати перший транш на покриття дефіциту бюджету й підтримання платіжного балансу. Це питання, ніким офіційно не зняте, нібито пішло в підпілля, й, мабуть, тому обережний Р.Шпек намагається зняти з себе відповідальність, пропонуючи Президенту (в тому ж листі) перекласти її на віце-прем'єр-міністра з питань економічної реформи Сергія Тигипка.
Тим часом "Шелл", яку офіційно ні в яких дорученнях перших осіб нашої держави не згадано, і далі діє наполегливо й безкомпромісно, просуває свої інтереси, не вельми, мабуть, сподіваючись на нескінченну кількість робочих груп і підгруп, спроможних потопити (хоча в даному випадку, можливо, й на користь Україні) будь-яке рішення. Вона пропонує $1,5 млрд. інвестицій і вимагає за це 49% акцій АТ "Укргазпром". Це означає, що всю газотранспортну систему України і її газодобувний комплекс вони оцінює в $3 млрд. Вважаючи цю принаду досить апетитною, вона воліє мати для "вивчення" документи відразу трьох основних транзитних газопроводів: "Союз", "Братерство", "Прогрес", й обурюється, коли їй намагаються всучити лише зношений "Союз". "Шелл" звинувачує Україну у відсутності критичної маси людей, котрі мають західну практику бізнесу й управління, і поширюють чутки про відсутність довіри до України в європейській системі імпорту газу. Пропонуючи себе як стратегічного партнера, компанія милостиво обіцяє зберегти у власності нашої країни більшу частину її газотранспортної системи (див. статтю без підпису "Україна і "Шелл": міжнародний транзит газу в ХХІ столітті", опубліковану журналом Держнафтогазпрому "Нафта й газ" у №1 за 1997 р.).
Невже українську газотранспортну систему, яка реалізує переваги геополітичного становища України і, навіть за визначенням комісії Кучма - Гор, є "великим національним активом", можуть продати лише за "дзвін" мушлі? Той, хто володітиме газопроводами, легко диктуватиме свою волю як Європі, вельми залежній від поставок 125 млрд. куб. м російського газу, так і Росії, більше ніж залежній від відповідних валютних надходжень. Непередбачувана в багатьох відношеннях Росія, котра щойно підписала з нами "Великий договір" і наполягає на розробці спільної концепції енергетичної безпеки, може піти й уже йде на неадекватні заходи. Так, голова РАТ "Газпром" Рем Вяхірєв недавно звинуватив Україну в нечесній грі: поставках на експорт газу, який належить Росії. Не виключено й інший варіант: уся справа в наближенні в Україні виборів, й "ініціатива", яку то легалізують, то ховають, є лише способом з'ясувати реальну платоспроможність того чи іншого партнера. І для Росії, і для "Шелл" є цілком нормальним прагнення оволодіти газотранспортною системою України. Інша річ, що наша країна, виходячи зі своїх національних інтересів, не може йти в цьому питанні ні на які оборудки. Чи може?
