Нагадаємо, що підготовлений урядом проект державного бюджету України на 2000 рік передбачає прибутки держбюджету у розмірі 27,1 млрд. грн., витрати — 26,5 млрд. грн., профіцит — 554,5 млн. грн. Проект бюджету складено з урахуванням прогнозного рівня ВВП у розмірі 150,8 млрд. грн., рівня інфляції 17,6%, середньорічного курсу гривні 5грн./$1.
Формування бюджету з профіцитом було головною вимогою Мінфіну, яка пояснюється дуже просто. Зі слів міністра фінансів Ігоря МІТЮКОВА , всі ці роки ми розраховувалися за кредити коштом нових кредитів, «розмазуючи», таким чином, виплати у часі. Але наступного року нам належить виплатити за борговими зобов'язаннями у 2,1 раза більше, ніж цього. Для оплати зовнішнього боргу розміром $2,1 млрд., вважає п. Мітюков, можна залучити тільки $1,4 млрд.
Для покриття хоч якоїсь частини цієї різниці Мінфін і наполягає на профіциті.
Думка голови Бюджетного комітету ВР Юлії ТИМОШЕНКО з приводу виплати зовнішнього боргу відома: «Ми, безумовно, банкроти у цій частині бюджету, профіцит не рятує. Ми будемо працювати над тим, щоб держава уникла дефолту».
І тут раптом прем'єр (тобто керівник уряду, що наполягає на профіциті) теж каже: «Я думаю, що ми вийдемо на нульовий дефіцит. І так будемо працювати». Таким чином, Валерій Пустовойтенко фактично підтримав Юлію Тимошенко, котра за два дні перед тим заявила: «Ми будемо просити ВР підтримати пропонований депутатами бюджет з нульовим дефіцитом».
При цьому п. Тимошенко підкреслила, що формування бюджету з профіцитом — головна, але далеко не єдина претензія членів профільного комітету. За її словами, у запропонованому урядом проекті бюджету на 2000-й рік не враховано 90% вимог ВР: як і раніше, передбачене збільшення податків, не дотримується принцип «знизу-вгору» при формуванні місцевих бюджетів, держава від своєї власності, переданої в управління, не отримує ні копійки, неподаткові надходження (зокрема, плата за транзит), як і раніше, не приносять доходів у бюджет і т.ін.
Крім того, ВР наполягає на скасуванні інноваційного фонду, який, на думку Бюджетного комітету, тільки збільшує податковий прес, непосильний для країни.
На запитання кореспондента «Дня»: «Як бути із позабюджетними фондами уряду, котрі перетворюють бюджет (навіть якщо передбачити, що він буде неухильно виконуватися) у фікцію?»,— п. Тимошенко відповіла, що ніяких змін у позиції Кабміну з цього питання не сталося, хоч ще минулого року вона ставила питання про перетікання через 600 з лишком позабюджетних фондів уряду більш як 2,5 млрд. гривень.
Тим паче, попри всі критичні зауваження, Юлія Тимошенко заявила, що Бюджетний комітет не рекомендуватиме повертати уряду бюджет на доопрацювання: «Як показав досвід, це абсолютно безперспективно. Ми будемо брати його в роботу і намагатимемося доопрацювати».
Очевидно, саме остання заява п. Тимошенко (уряд не будуть «мучити», повертаючи бюджет на доопрацювання) дала підставу прем'єрові зазначити (за повідомленням Інтерфакс-Україна), що загалом він задоволений роботою Міністерства фінансів із підготовки проекту держбюджету-2000, а також роботою парламентського Бюджетного комітету, де прийнято рішення розглядати бюджет на початку листопада, після проведення президентських виборів.
Між тим відкрите засідання Бюджетного комітету ВР, що відбулося напередодні, залишило враження повної безнадійності спроб парламенту добитися виконуваності й прозорості бюджету країни.
Основна думка доповіді голови Рахункової палати Валентина СИМОНЕНКА , котрий виступив з аналізом виконання бюджету-98 — «закон про бюджет не виконується». Можна погоджуватися з тими чи іншими цифрами за результатами перевірок Рахункової палати, наведеними у доповіді Симоненка, або сперечатися (що й робили представники уряду), але його головний висновок — уряд витрачає державні кошти, керуючись своїми власними уявленнями про доцільність, але аж ніяк не законом про бюджет — ніхто з присутніх не заперечував. Як ніхто не заперечував й інше: за порушення закону про бюджет ніхто не відповідає — ні уряд, ні казначейство.
На цьому фоні всі інші суперечки про ті чи інші цифри у бюджеті стають просто нецікавими (втім, є й беззаперечні факти: ВВП падає, безробіття збільшується, борги по зарплатах зростають, держапарат збільшується).
Виникає природне запитання: якщо зазделегідь відомо, що бюджет не буде виконаний, то який сенс в його ухваленні чи неухваленні, пікіровках ВР й парламенту, розрахунках і контррозрахунках?
На прохання «Дня» на це запитання відповів народний депутат Олександр ЛАВРИНОВИЧ : — Щорічні «бюджетні страждання» мають, з одного боку, ритуальний характер, з іншого — в них присутні реальні інтереси окремих структур, які, використовуючи наявність певних рядків у бюджеті, пробивають своє фінансування на законних підставах, не зважаючи на наявність пріоритетніших витрат, що мають здійснюватися бюджетним коштом.
— Пане Лавриновичу, чи розуміють представники МВФ та інших міжнародних фінансових структур, що моніторинг, який проводиться ними, є, по суті, моніторингом фікції під назвою «український бюджет»?
— В неофіційних бесідах представники міжнародних структур відверто заявляють: «Ми розуміємо, що міжнародна фінансова допомога Україні не використовується ні для реформування економіки, ні для управління, ні для створення перспектив збільшення ВВП. В ухваленні рішення про виділення допомоги пріоритет віддається політиці, а не економіці.
Безумовно, процвітаючий Захід може собі дозволити віддавати пріоритет політиці у питаннях про виділення кредитів. Але цього не може дозволити собі Україна, для якої нинішній стан її економіки ставить під сумнів виживання країни як незалежної держави. У свою чергу ми бачимо, що «політичні» кредити, які, на думку О.Лавриновича, «проїдаються, витрачаються на утримання держапарату і, нарешті, просто розкрадаються», дають абсолютно зворотний ефект. Економіка, що не реформується, падіння ВВП, зростання боргів по зарплаті та пенсіях приводять лише до посилення позицій комуністів. А це, у свою чергу, ще раз підтверджує: Захід далеко не завжди виразно уявляє, з ким можна мати справу в Україні.
Використовуючи простеньке заклинання: «Обіцяю протистояти комуністичному реваншу і не шкодувати в боротьбі з комунізмом грошей МВФ», — можна порівняно безбідно існувати деякий, може бути, навіть досить тривалий, час. Однак закінчується це завжди одним і тим же: економічним та політичним банкрутством.
Бюджетний комітет ВР ухвалив рішення винести 3-го листопада (за день до розгляду бюджету-2000) на обговорення парламенту звіт про виконання бюджету-98 і подати в прокуратуру матеріали за фактами перевірки Рахункової палати.
Однак, як би не проходило обговорення і прийняття бюджету-2000, висновок можна зробити вже зараз: винна система. І ключовою ланкою в цій системі є Президент.
«Сьогодні чинна Конституція і всі закони дають найбільші повноваження главі держави, — вважає О.Лавринович, — і збереження цих повноважень і надалі буде гальмом як того, щоб ухвалюваний бюджет мав характер реального закону, так і контролю за ефективністю використання позик».
Поки ж що ми — унікальна держава. І унікальні ми не лише тим, що наш бюджет не має сили реального закону, але ще й тим, що закон про бюджет підписує Президент. Адже зародження парламентаризму в світі, власне, пов'язане саме із затвердженням бюджету, і ніхто після парламенту не може втручатися у бюджетний процес. Тобто очевидно, що без змін у Конституції: чи то у бік парламентської, чи то президентської республіки, за виконання бюджету (так само як і за всю роботу уряду), як і раніше, ніхто не відповідатиме. Хоч сперечатися і битися за кожен бюджетний рядок будуть відчайдушно.
РЕПЛІКА
Уявне благополуччя хитрих цифр
У проекті зведеного бюджету України на 2000 рік, поданого Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради, передбачено витрати, які в абсолютному вираженні перевищують відповідні витрати на 1999 рік: на освіту — на 5,7%, на охорону здоров'я — на 9%, на соціальний захист населення — на 16,1%, на фізичне виховання — на 7,6%. Здавалося б, що може бути краще! Тим паче, що вперше прибуткова частина бюджету перевищує витратну на 0,6 млрд. грн.
По суті ж це звичайне перекручення фактів. Справа в тому, що проект витратної частини бюджету-2000 загалом складено з урахуванням інфляції наприкінці 1999-го і в 2000 роках розміром 20%. А зіставлення витрат на соціальні потреби зроблено без такого урахування. Тому показники вказаних статей витрат 2000 року для зіставності потрібно розділити на 1,2.
Отже, у реальному вимірі, порівняно з 1999-им, статті соціальних витрат 2000 року становитимуть: на освіту — 88,1% (1,057:1,2), на охорону здоров'я — 90,8%, на соціальний захист населення — 96,8%, на фізичне виховання — 89,7%.
Ось така арифметика!
