Урядові пояснення причин і наслідків нинішньої бензинової кризи, також як і заходів, що вживаються урядом для її подолання, здається, страждають на один лише недолік — відсутність системності. Свою версію антикризових заходів надав «Дню» у цьому інтерв’ю голова парламентського комітету з питань екологічної політики Геннадій РУДЕНКО.
— Коли країна є енергетично залежною і до того ж у неї немає серйозної політики диверсифікації джерел енергопостачання, то енергетична криза завжди є прогнозованою. Я наголошую на тому, що це не проблема сьогоднішнього уряду, а, на жаль, наслідки політики останнього десятиріччя. Україна мала шанси для того, щоб акцентувати увагу на енергоефективності, енергозбереженні, але не скористалася ними. Будемо відверті, зернова криза, яку має ліквідовувати нинішній уряд, була й за інших урядів, бензинову кризу ми також бачили у виконанні попередніх урядовців. Тому, повторюю, це не є щось нове. Отже, потрібне реформування, починаючи з вимог до роздрібної торгівлі. Я наголошую на тому, що з оптовою торгівлею зараз щось робити буде дуже складно, тому що майже всі нафтопереробні потужності ми сьогодні віддали — вони фактично не контролюються Україною. Тому потрібно встановлювати жорсткіші вимоги до роздрібної торгівлі.
— Чи вважаєте ви, що дії уряду на етапі ліквідації цієї кризи були адекватні ситуації?
— Чесно кажучи, думав, що після зернової кризи очікувана весняна криза, пов’язана з початком весняних робіт, теж буде якось спрогнозована й підготовлена. Але, на жаль, — що маємо, те маємо. Хоча, повторюю, криза наприкінці весни була цілком прогнозованою — і кон’юнктура світових цін, і активність автомобілістів, і потреби сільськогосподарського сектора — все це слід було взяти до уваги. Що ж до адекватності, то можна констатувати, що наявні адміністративні механізми уряд використав, налякав, і, таким чином, все, що міг, зробив. Але в країні не існує резерву нафти і нафтопродуктів, і це дуже обмежує його можливості. При формуванні бюджету 2004 року слід було передбачити кошти на його створення. І наш комітет, зокрема, вносив пропозиції також і щодо матеріальної бази для цього — за рахунок того, що сьогодні йде реформування Збройних сил, звільняються військові склади нафтопродуктів. Це дозволило б державі вчасно робити інтервенції на ринку. Окрім того, я пропонував взагалі радикальні заходи: частину наших золотовалютних резервів тримати в чорній нафті. Адже Україна є залежною від енергоносіїв, і для нас нафта є таким же золотом, яке допомагає тримати той чи інший державний ресурс.
— А чи існують якісь ринкові механізми для регулювання ситуації, і чи міг уряд їх використати зараз?
— У сьогоднішній ситуації уряд, на жаль, опинився наче із голими руками. До того ж дався взнаки елемент недосвідченості. Лише сьогодні починають відпрацьовувати цей механізм — і Адміністрація Президента, і уряд, — щоб акцизні і податкові механізми на групи товарів встановлював Кабінет Міністрів. Це дозволяє мобільніше, гнучкіше реагувати на ринкову кон’юнктуру. В усіх країнах це урядова прерогатива, вона, до речі, дозволяє притягти уряд до відповідальності за катаклізми, що відбуваються. А сьогодні цей механізм дуже складний, потребує багатьох погоджень. Однак у цій ситуації всього- навсього потрібно було б встановити нульові ставки на ввіз нафти та нафтопродуктів і таким чином стабілізувати шляхом відкритих кордонів ситуацію на цьому ринку.
— Є ще такий інструмент, як вивізне мито...
— Тут уряд використав своє право...
— Але лише зараз.
— Більшість вивізних контрактів є довготерміновими, і нічого хорошого від того, щоб їх ламати, ми б не отримали. Не можна перекладати відповідальність за свої недоліки на компанії, які стабільно працюють в цьому сегменті, платять податки. Але уряд використав це, вважаючи, що склався форс-мажор. Моя точка зору — це форс-мажор з натяжкою. Заборона на експорт — це не кращий приклад дій уряду. Але уряд був вимушений в даному разі до нього вдатися, бо посадовці, які відповідали за цей напрямок, «проспали» кризу, що насувалася і про яку усі попереджали. Сьогодні я не заздрю урядовцям.
— Росія ж застосовує такі механізми...
— Росія дійсно використовує вивізне мито. Для цього треба постійно відслідковувати кон’юнктуру світових цін, адже ця країна не тільки світовий донор щодо нафти, а й живе за рахунок нафтодоларів і є експортним гравцем. А для України встановлення додаткових податків на експорт може призвести лише до того, що компанії, які працюють на давальницьких системах, зменшать надходження нафти на наші переробні заводи і переорієнтуються на інші аналогічні підприємства. Сьогодні, повторюю, це вимушені заходи, і, з моєї точки зору, неправильні. А з Росією тут порівнювати взагалі не можна. Бо вона зацікавлена в тому, щоб використання нафти, газу в світі збільшувалось. Така позиція була продемонстрована і на саміті щодо Кіотського протоколу. Україна має іншу ситуацію, тому дії урядовців слід спрямувати на зменшення і раціональне використання, стабілізацію цін нафтопродуктів. Тому що від підвищення вартості нафти державний бюджет України, на відміну від російського, тільки програє. На думку експертів, навіть одновідсоткове підвищення вартості нафтопродуктів дуже сильно б’є по нашому бюджету. А нині ми за тиждень стали свідками 30—50-відсоткового збільшення їх вартості. Безумовно, це не є добре.
— Які конкретні заходи можна застосувати в Україні для енергозберігання?
— На мою думку, час би вже підвищити відповідальність посадових осіб за видобуток українських вуглеводнів. Окрім того, гадаю, нам потрібно піднімати статус і вимоги до Комітету енергозбереження. А до сфери його впливу включати і транспортну, і побутову складову. У цього комітету має бути вищий рівень, тобто більше можливостей і більше фінансування. Можливо, це навіть має бути міністерство з енергозбереження. І вимагати зменшення використання енергоресурсів — нафти, газу та інших. Рецептів для цього дуже багато, ідей дуже багато. Я вже говорив про можливість створення резерву нафти за рахунок коштів Національного банку. Вважаю, що також можна було б поставити питання про перехід на альтернативні види палива і субсидування цих напрямків на перші 7—10 років. Йдеться в основному про муніципальний транспорт: його можна переобладнати на альтернативні види палива — пропан, бутан, природний газ. Сьогодні, наприклад, той же стиснений газ при коливанні цін залишився на рівні 78 копійок за літр. Як було три місяці назад, так і залишилось. Це — яскравий приклад того, що в цьому секторі можна було прогнозувати вартість і можна стабілізувати ціни. Характерно, що Україна — одна з найбільш розвинених газотранспортних країн і фактично не має потреби при використанні газу як виду палива возити його автотранспортом по всій країні. Я вважаю, що це для України альтернативний варіант розвитку.
— Але ж для цього треба мати обладнання...
— Для цього потрібно ставити компресорні станції, які виробляються як в Україні, так і за кордоном. Головне — що в Україні є хороші стартові умови: близько 100 станцій вже діє. Але проблема в тому, що потрібно робити більш потужні, більш амбітні кроки.
— Як ці станції сьогодні завантажені? Достатня кількість транспорту до них звертається?
— На жаль, сьогодні проблеми дві: кількість переобладнаного транспорту, тому що вартість переобладнання — від 600 до 1,5 тисячi доларів за одиницю, і друге питання — це мережа. Чому сьогодні виграє бензинова і дизельна схема — тому що є величезна мережа АЗС. І фактично — я наголошую на цьому — це є елемент монополії, на який не звертає уваги Антимонопольний комітет. Якщо встановити норматив, при якому нові станції будуватимуться на багатопаливній основі і дати користувачу можливість вибирати — це буде елементом диверсифікації. І кожен буде вибирати, на чому їздити — на дорогому бензині, чи на дешевшому паливі, яке, безумовно, також має деякі мінуси (монтаж газобалонного обладнання). Але для більшості користувачів головний критерій — це вартість. Має бути декілька програм, які мають діяти паралельно: це бюджетний транспорт, муніципальний транспорт, встановлення вимог щодо багатопаливних моторних засобів, нових заправних комплексів, і, безумовно, субсидування. В усіх країнах діє схема, за якою держава певний час субсидує громадян, які переобладнали свій транспорт, компенсує витрачені на це гроші з бюджету. Це свідчить про те, що урядовці дійсно турбуються про ситуацію на цьому ринку. Сьогодні офіційно зареєстровано 35—40 тисяч одиниць транспорту, переобладнаного на природний газ. Щодо пропану та бутану — цифри невідомі. Нам слід би запланувати переведення протягом року на газ 20—30 тисяч транспортних засобів за допомогою держави і це, я вважаю, як мовиться, автоматом потягнуло б за собою ще 20—30 тисяч авто, переобладнаних за кошти власників. Тим більше, що в багатьох країнах ціна природного газу для транспорту фіксується на рівні у 2,5 раза нижчому, ніж ціна низькооктанового бензину. Принаймні так можна б зробити і у нас. Адже у нас газ іще дешевший. Я хотів би дочекатися ситуації, коли мер міста Києва, Президент України, прем’єр та інші посадовці будуть їздити на альтернативних видах палива. Приклад таких посадовців мають потім наслідувати й інші. Сьогодні ми бачимо, що програм на папері дуже багато, а справ мало. Та ж Київська адміністрація розробила програму екологізації транспорту, але, на жаль, вона закінчилась на тому, що біля Києва повставили екологічну міліцію, яка просто збирає хабарі: заплатив гроші — і їдь далі. Але ж Київ — столиця — має стати моделлю для всієї країни. Це теж проблема.
