Євген УТКІН, президент і голова правління корпорації «Квазар-Мікро»:
— Я проти скасування 12-го пункту. Його скасовують під гаслом «Запобігти
потраплянню до нашої країни неякісних товарів і захистити національного
виробника»! Як кажуть, добрими помислами вистелено дорогу до пекла. Продукція
сфери інформаційних технологій — це інструмент для бізнесу. Що він досконаліший,
то конкурентоздатніша фірма, яка ним володіє. Треба зазначити, що приблизно
кожних 3 місяці тут відбуваються мініреволюції, що супроводяться появою
на світовому ринку нових товарів. Їхньому швидкому проникненню до Укрїни
заважає система повторної сертифікації. На практиці — це ще один «шлагбаум
чиновників». Механізм його роботи всім відомий. «Завдяки» йому, ми приречені
на постійне відставання від цивілізованих країн в одній з пріоритетних
сфер — сфері інформаційних технологій, за рівнем рoзвиненості якої можна
судити про рівень розвитку країни загалом. Тому після скасування 12-го
пункту можна буде на запитання «Наскільки ми відстали від розвинених країн?»
— спокійно відповідати: «Назавжди!».
Євген ЧЕРВОНЕНКО, президент концерну «Орлан»:
— Жодна проблема не може трактуватися однозначно, і ця також. Загалом
я підтримую вилучення цього пункту. Якби його було прийнято, на багатьох
галузях вітчизняної промисловості, які ще спроможні відродитися, можна
було б поставити хрест. За скасування сертифікації здебільшого ратують
ті, хто відстоює інтереси імпортерів — причому імпортерів, які не думають
про завтрашній день, а прагнуть отримувати прибуток за принципом «сьогодні
на сьогодні». Держстандарт по суті взяв на себе функції, які, на жаль,
сьогодні не виконують ні Держтаможня, ні інші державні органи: він захищає
справжніх виробників.
Нам довкола кажуть, що треба бути відкритими, тільки до себе пускати
не квапляться. Ось красномовний приклад: Україна сертифікувала 300 польських
ліків, тоді як Польща вже чотири роки не видає сертифікати на 15 наших,
які мають міжнародне визнання. Триває нормальна боротьба за ринки, і бізнес
у ній первинний. Передусім нам треба захищати свій ринок і свого виробника.
З іншого боку, я не в усьому підтримую сертифікацію в тому вигляді,
в якому вона існує сьогодні. Було б доцільно велику частину вилучених коштів
спрямовувати в бюджет — природно, в розумних межах.
Володимир БАРАБАШ, генеральний директор компанії «Мономах» (Київ):
— Надія на те, що здоровий глузд все-таки переможе, не виправдалaся:
сертифікація на імпорт збереглася. Але все одно жити їй залишилося недовго,
бо наші політичні та економічні прагнення на міжнародній арені, які сьогодні
виразно видно, повністю суперечать такій ізоляціоністській політиці. Це
взагалі йде врозріз зі стратегічними напрямами всієї нашої економічної
політики. Якщо ми скрізь говоримо про те, що йдемо назустріч цивілізованим
країнам, йдемо в Європу, то діюча система сертифікації уявляється якоюсь
авторгією, замкненістю, чимoсь на зразок залізної завіси. Я не кажу вже
про те, що це велике лихо для підприємців, причому для виробників воно
ще важче, ніж для звичайних імпортерів.
Петро ПОРОШЕНКО, генеральний директор концерну «Укрпром-інвест»:
— Додаткова ціна у вигляді сертифікації дуже висока для українського
виробника, особливо для такого, який працює на експорт. Доходимо до абсурду.
Ось дуже простий приклад. Українському суднобудівному заводу, який будує
кораблі на експорт, необхідно близько 6 тисяч комлектуючих, 3 тисячі з
них він ввозить з-за кордону. Але на ці 3 тисячі, попри те, що вони вже
мають сертифікати всесвітньо відомого Ллойда, а сам корабель не експлуатуватиметься
в Україні, потрібно обов’язковий сертифікат нашого Держстандарту. А це
вже збільшує собівартість корабля на 6-7%. Про підтримку яких експортерів
ми кажемо?
№181 23.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
