Голова парламентського комітету з агропромислового комплексу Микола ПРИСЯЖНЮК з діда-прадіда — хлібороб. Відстоюючи свої позиції щодо захисту села, він зазвичай наголошує, що саме з селом пов’язане наше українське коріння, усі наші етнічні та ментальні особливості. Село, на думку Присяжнюка, — гарант того, що Україна як держава розвиватиметься збалансовано. Звичайно ж, і держава не повинна забувати про аграрний сектор економіки. Про це йшлося в розмові «Дня» з головою аграрного комітету Верховної Ради.
— Україна зібрала багатий урожай, але, наскільки мені відомо, сільське господарство нині в страшній фінансовій скруті, хоча на початку осені усі говорили, що через підвищений світовий попит на продовольство аграрії будуть рятівниками країни. Що призвело до нинішніх негараздів: виключно глобальна економічна криза чи, можливо, також і певні внутрішні причини?
— На початку року в світі дійсно виникла проблема з продовольством. Вона й сьогодні не зникла, хоча купівельна спроможність країн, що розвиваються, істотно зменшилася. Та чому в цьому разі наш агропромисловий комплекс не на коні? Чому не сталося те, на що ми сподівалися на початку року? Перш за все тому, що дії уряду в цій сфері виявилися непрофесійними. Ви пам’ятаєте, що минулого року було запроваджено квотування зернового експорту, обмеження на вивезення олії та насіння соняшника. Та вже у січні — лютому стало зрозуміло, що новий урожай зернових буде досить високим. Що в цих умовах потрібно було зробити уряду? Безумовно, відразу ж зняти всі обмеження. Тоді б ми мали і прибутки від експорту, бо ціна на міжнародному ринку на той час була досить висока, і потужності для зберігання нового врожаю можна було б звільнити й отримати близько чотирьох мільярдів доларів валютних надходжень до агропромислового комплексу й країни в цілому. Але уряд чомусь (причини цього мені й досі не зрозумілі), всупереч висновкам усіх найкращих вітчизняних і зарубіжних фахівців, не зробив цього. Перепони для зернового експорту було знято лише на початку травня, коли в світі вже почали збирати врожай, і ціна на зерно обвалилася. Цим фінансовий стан агропромислового комплексу було дуже сильно підірвано. Негативно позначилося й квотування експорту олії та олійних культур. Новий урожай забезпечував завантаженість вітчизняних переробних підприємств на 130%, навіщо ж було стримувати експорт? Це допомогло тим конкурентам України, які прагнули зайняти місце на привабливих ринках і утримувати на них ефективну для себе ціну. На такі дії наклався ще й скандал щодо шкідливих домішок, у якому звинувачували нашу країну. Це, звичайно, була економічна війна, у якій ми через квотування втратили свої позиції на зовнішніх ринках. І це тоді, коли ми отримали великий урожай, який завжди має бути позитивом для країни.
Але тут не можна не сказати ще про одну помилку. Навесні уряд не зміг або не захотів виділити кошти на підживлення озимих і ярових культур, хоча тоді такі можливості в бюджеті були. Це було потрібно зробити, щоб отримати зерно вищого гатунку, тобто продовольче, а не фуражне, яке становить у нас цього року переважну частину врожаю. Таким чином уряд підсилив вплив глобальної кризи на агропромисловий комплекс. Як наслідок, його становище дуже скрутне. Але, на мою думку, якщо нинішній або новий уряд терміново проаналізує помилки, врахує вплив світової кризи і правильно скоординує дії усіх причетних до цієї сфери відомств, то наша агросфера все ж зможе обійтися без великих втрат і гідно вийде з фінансово-економічної кризи...
— Ваш комітет розглядав декілька варіантів урядових і депутатських антикризових пакетів для сільського господарства. У чому різниця між ними? Який визнано кращим?
— Ми добре розуміємо, що для того, аби агропромисловий комплекс пройшов кризу з мінімальними втратами, необхідно ухвалити декілька законопроектів. З них чи не найважливіше — рішення, яке б дозволяло та стимулювало банки пролонгувати кредити, видані аграріям. Також треба передбачити, щоби при цьому не піднімалися, а зберігалися відсотки, під які ті гроші позичали, а держава компенсувала би банкам відповідні втрати. Необхідно також заборонити примусове вилучення засобів виробництва, які віддавали свого часу в заставу при кредитуванні аграріїв. Інакше всі наші підприємства можуть збанкрутувати.
Окрім того, Україні доведеться взяти своєрідний тайм-аут (на півроку чи навіть на маркетинговий рік) у виконанні умов Світової організації торгівлі, що дозволяється її правилами. Про що йдеться? Наприклад, насіння соняшника у нас більше, ніж навіть наша переробна галузь здатна використати. Тож ми пропонуємо на наступний маркетинговий рік зняти на цю продукцію експортні мита, щоб насіння не пропало.
Окрім того, доцільно залишити для селян ті умови стягування податку на додану вартість, які були до вступу в СОТ. Це дозволить виробникам акумулювати кошти і витрачати їх як на поточні видатки (закупівлю пального, зерна, добрив, засобів захисту рослин), так і на розвиток — придбання сучасної техніки та обладнання. Треба зауважити, що ці преференції вводяться не назавжди, а лише на період до виходу з кризи.
Особливо важливо відновити виробництво м’яса, по суті зруйноване чинним урядом, який стимулював не збільшення стада, а стрімке знищення поголів’я. Сьогодні його кількість в Україні справді критична — маємо 6 мільйонів голів великої рогатої худоби та 6,8 мільйона свиней. Аграрна країна просто не має права мати менше. Збільшення дотацій на заготівельну ціну м’яса не спонукало селян до нарощування виробництва, а збільшення поголів’я худоби, навпаки — призвело до її вирізання. Ці наслідки урядових дій я вважаю не просто хибними, а навіть злочинними.
Тваринництво слід розглядати як ключову галузь, яка не лише має ледь не вирішальний вплив на рівень інфляції в країні. Вона також перетворює продукцію рільництва (на яку сьогодні менший попит) на цілком ліквідний, як на світовому, так і на внутрішньому ринку, товар. Сьогодні українське село виробляє вдвічі більше продукції, ніж країна може спожити. Та товари м’ясної групи навіть не забезпечують потреб внутрішнього ринку (400 тисяч тонн м’яса доводиться імпортувати). Цим ми фактично створюємо робочі місця в інших країнах, тоді як українські селяни часто залишаються без роботи. Тому виробництво м’яса сьогодні для агросфери — завдання №1. І для цього потрібна комплексна програма. Ми, зокрема, пропонуємо у ній заборонити ввезення давальницької сировини для м’ясопереробних підприємств. Цього року, наприклад, в країну імпортовано м’яса вдвічі більше, ніж за попередні роки.
— Кажуть, воно дуже низької якості?
— Звичайно, високоякісна продукція не може бути такою дешевою. Це — так звана механічна обвалка, куди входить м’ясо, не призначене для споживання в натуральному вигляді. Усе воно йде до нас. А от давальницька сировина до того ж заходить без сплати ПДВ та мита. Цього року її отримано близько 60 тисяч тонн, а вивезено у вигляді готової продукції лише 320 тонн, тобто справжній мізер. Решту незаконно використано в країні на шкоду власному виробнику. Якби ще йшлося про виготовлення якихось соціальних видів продукції... Але ж це не так. Та й вироби з м’яса в країні не подешевшали. А от тваринницьку галузь знищено (про це ж днями говорив, відвідавши успішну раніше агрофірму, також і губернатор Запорізької області. — Ред.).
— Ви говорили про намір добитися пролонгації кредитів для аграріїв, але уряд начебто вже запровадив відповідні заходи?
— Комітет розглянув це питання і звернувся з відповідним листом до керівника уряду. І вже після цього вона озвучила свою позицію: так, це треба зробити. Але ж потрібно було довести справу до кінця, внести зміни до законів, видати певні постанови уряду. Цього зроблено не було. Отже, поки що усе це слова. А загроза аграріям, що не можуть сплачувати за кредитами, залишається високою. Ми будемо наполягати, щоб на цьому пленарному тижні розглянути й ухвалити відповідні антикризові законопроекти. Якщо цього не зробити, країна може мати велику проблему.
— Чи ви впевнені, що парламент почне працювати, і це можна буде зробити?
— Дійсно, це буде непросто. Заважає той колапс, в якому знаходиться Верховна Рада — у неї до вівторка не було голови, отже закони не було кому підписувати. Але парламент вже обрав спікера і тепер може розглядати антикризові закони у першому читанні, проголосувати їх, готувати до другого читання й паралельно вести перемовини щодо створення коаліції.
— Як нині пройшли осінні польові роботи? Чи закладено надійну базу для врожаю наступного року?
— Фінансові потоки господарств через труднощі у продажу зернових, соняшника, рапса були менш запланованих, а уряд не сформував стабілізаційний фонд і фонд паливно-мастильних матеріалів. Тому агропромисловий комплекс зернові не посіяв. Ми не завершили сівбу озимих, соняшника, рапсу, і, я прогнозую, в тому разі, якщо нинішній уряд або новий уряд, або реформований уряд не ухвалить стратегічних заходів, щоб провести весняні польові роботи на високому рівні, ми не матимемо навіть мінімальної кількості продовольства, яке нам необхідно.
Сьогодні мене як голову комітету дуже турбує, що експорт продовольчого зерна здійснюється практично безконтрольно, а Аграрний фонд, який зобов’язаний сформувати запаси продовольчого зерна, щоб ми не отримали стрімкого зростання цін на хліб, не виконує покладених на нього функцій. Йому виділяється менше коштів, ніж було передбачено, а окрім того, він чомусь більше купує фуражного зерна, ніж продовольчого. І через це може виникнути ще одна проблема, яка позначиться на формуванні цін наступного року на хлібобулочні вироби. Це питання ми неодноразово обговорювали на комітеті й звернулися з листом до уряду, у якому просимо приділити увагу цьому питанню. Бо сьогодні жодних причин для подорожчання хліба немає, особливо, враховуючи курсову різницю, що виникла у зв’язку з девальвацією гривні, яка сталася останнім часом. Цю проблему ми триматимемо на контролі й вимагатимемо того ж від уряду.
— Яка структура посівних площ складається цього року? Чи буде у ній домінувати, скажімо, рапс, що створює певну небезпеку для продовольчого балансу країни?
— Я переконаний, що рапс не буде домінувати, бо ця культура також недосіяна на 30%. Та й сільгоспвиробники зрозуміли, що очікувати від нього надприбутків не варто. То деякі політики, не надто обізнані в сільськогосподарському виробництві, стверджували, що саме рапс врятує агросектор. Насправді ж Україна, з її чорноземами, покликана вирощувати саме зерно. І рапс сьогодні не можна вважати загрозою, бо він не є великою статтею доходів. Адже ціни на нафту зменшилися практично втроє, і біопаливу тепер дуже важко конкурувати з нафтопродуктами.
— Чи позначився на діяльності українського агросектору вступ до СОТ? Тепер для нашої сільгосппродукції двері усіх континентів відчинені?
— На жаль, перед нами не відчиняються. Та на це й не можна було насправді розраховувати. Ми це розуміли. Для вітчизняного сільського господарства вступ до СОТ — це наполеглива й складна робота з адаптації до санітарних, ветеринарних, виробничих та інших стандартів та правил цієї організації, включаючи стандарти з виробництва молока та м’яса. І ми добре розуміємо, що на міжнародних ринках ніхто ані нас, ані нашу продукцію не чекає. У всьому світі йде постійна боротьба за ринки збуту. І, я вважаю, саме держава має взяти на себе роль провідника для нашої сільськогосподарської продукції, забезпечувати її експансію на міжнародні ринки. Цю тему наші дипломати мають робити головною у будь-яких переговорах з представниками інших держав та міжнародних організацій. У нас вимога має бути одна: дайте можливість працювати на ваших ринках. Більш того, я переконаний, що ми маємо повне право вимагати цього, бо дуже багато зробили для світової спільноти. Згадаймо, що ми добровільно відмовилися від атомної зброї, а також, незважаючи на труднощі з енергетичним балансом, вивели з експлуатації Чорнобильську АЕС, виконували інші політичні й економічні умови, які нам ставили. Тепер прийшов час для того, щоб допустити нас на міжнародні ринки. Але до цього треба посилено й невідкладно готуватися. Нам треба терміново реформувати ветеринарну та санітарну служби, забезпечити їх усім необхідним обладнанням, терміново розробити програми розвитку тваринництва, які б дозволяли виробляти молоко та м’ясо в належних умовах, що дозволяло б сертифікувати й експортувати наші товари. Міністерство закордонних справ разом з МінАПК просто зобов’язані в усіх країнах, де існує попит на нашу продукцію, й навіть там, де такий попит лише може виникнути, усіляко підтримувати вітчизняних виробників і добиватися їх виходу на місцеві ринки.
— Якщо на зовнішньому ринку склалися такі обставини, що нам важко просунути своє зерно, то хай би його більше споживало тваринництво, птахівництво. Чому уряд цього не робить, а ви від нього не вимагаєте?
— Я з вами згоден, і ми цю тему вже зачіпали. До 1990 року Україна вирощувала 6 мільйонів тонн м’яса. Сьогодні ледве витягуємо мільйон тонн. М’ясна галузь не працює на сільськогосподарський баланс ані як споживач кормів, ані як постачальник цінних органічних добрив. Без тваринництва взагалі неможливо розвивати потенціал агропромислового комплексу. Ми завжди будемо мати такі провали, як у цьому році.
— Коли потрапляєш у будь-яке наше село, то бачиш зруйновані ферми та безробітних селян, які могли б там працювати...
— Якщо не буде відповідної збалансованої державної програми, яка по-справжньому стимулюватиме сільгоспвиробників розвивати тваринництво, ми нічого не зробимо. Ініціативу й фінансування тваринництва треба ставити на початок цього процесу, і тільки потім можна очікувати наслідків. Я та наш комітет будемо вимагати від уряду, щоб МінАПК розглянуло можливості для широкого запровадження комплексного лізингу в тваринництві. Що я маю на увазі? Це — передача в лізинг будівництва чи реконструкції ферми, племінного стада і навіть процесу навчання фермерів, які хотіли б взяти в лізинг цю ферму. Так само можна через лізинг забезпечувати тваринництво складним сучасним обладнанням і сільгосптехнікою. Щоправда, тут є проблема адекватного забезпечення такої ферми земельною ділянкою, на якій можна було б вирощувати необхідні корми для тварин. Якщо все це вирішити, можна буде навіть трохи призупинити латифундистів, які сьогодні домінують в аграрному секторі. Вони вкладали гроші виключно у високоприбуткову сферу, якою є вирощування зерна, а от тваринництво їх мало цікавило. Як наслідок, цього року забезпечено високий урожай, але це, по суті, мало що нам з вами дало. Бо програємо у конкуренції. Сусідня Росія дає своїм виробникам експортні дотації на зерно і таким чином нас випереджає. Колишні потужні імпортери українського зерна — Єгипет та інші країни — відмовляються його купувати. Причина — наша політична нестабільність та відсутність в уряду економічної програми. А головне — наші сільгоспвиробники сьогодні не мають рівних умов з іншими країнами, що працюють на цьому ринку.
— Навесні ви виступали відвертим прихильником відміни мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Чи продовжуєте відстоювати цю позицію? Бо, приміром, президент Аграрної конфедерації Леонід Козаченко днями заявив, що в нинішніх умовах дуже небезпечно робити землю товаром, і він від своєї попередньої позиції щодо продажу землі відходить.
— Я був і залишаюся прихильником того, щоб земля стала товаром. Але ми повинні зрозуміти послідовність дій у цьому напрямі. Щоб ринок землі почав діяти, треба розглянути й ухвалити ряд законів, зокрема, такі, як закон про сівозміни, родючість грунтів, а також провести інвентаризацію землі, створити іпотечний земельний банк. А ще треба зрозуміти, що робити з тими земельними паями, які сьогодні без господаря, бо не мають спадкоємців... До речі, таких паїв вже близько 20%. Далі треба розв’язати таке складне питання, як максимальна площа земельної ділянки, що може бути в одних руках. Над цим треба серйозно задуматися, бо у людей, які працюють безпосередньо на землі, в розпорядженні лишилося 10% площ. Але ринок землі треба створювати — назад шляху немає.
