Український ринок землі на етапі завершення розпаювання став більш не готовим до ринкового розкриття, ніж навіть на початку 2000-х. Зі збільшенням кількості виданих населенню державних актів на право володіння землею пропорційно збільшується також кількість незадоволених результатами розподілу землі громадян. Господарські суди завалені земельними претензіями, зростає кількість профільних і непрофільних організацій захисту прав власників земельних ділянок, разом із тим, активізується негласний процес повторного перерозподілу прав на володіння й користування земельними ділянками.
За даними Держкомзему України, станом на 1 листопада поточного року право на земельну частку (пай) отримали 6,92 мільйона громадян, із них 6,82 мільйона вже отримали пайові сертифікати. На більш як 90% пайових сертифікатів видано 6,37 мільйона державних актів на право власності на землю, із них 5,87 мільйона актів уже передано власникам сертифікатів. Іншими словами, розпаювання землі в Україні, фактично, підходить до завершального етапу, і є перспектива, що до кінця поточного — початку 2009 року земля в Україні таки буде розподілена між власниками.
Однак наведена статистика не відображає кількості незадоволених претензій громадян на отримання земельних ділянок. Зі слів керівника Всеукраїнської ліги сприяння розвитку ринку землі Віктора Зайця, сьогодні спостерігається тенденція зростання судових розглядів із земельних питань. Якщо в 2001—2003 роках частка земельних претензій у вітчизняних госпсудах становила не більш як 20%, то сьогодні цей показник в окремих регіонах перевищує 50%. До «гарячих» областей, де «земельні питання» в майнових суперечках переважають, належать рекреаційні АР Крим і Закарпаття, традиційно аграрні регіони й «комерційно перегріті» землі Київської області. При цьому, за неофіційними даними, частка перспективних судових розглядів щодо землі в Київському регіоні може перевищити 65%. «Дані щодо правопорушень при розпаюванні й виданні держактів на землю через деякий час, уже в найближчій перспективі, зможуть підсумувати правоохоронні органи, зокрема, юстиції та прокуратури за результатами судових розглядів. На даний момент, поки повноцінно не почав працювати електронний земельний кадастр, повної картини землеволодіння немає ні в кого», — зазначив Заяць.
Більше за інших через «необ’єктивний» розподіл землі страждають селяни — фактичні або потенційні землероби та фермери. «Назріває ситуація, що, коли в Україні почне працювати ринок землі, той, хто працює на цій землі, практично буде відчужений від цього ринку за відсутністю й правового, й матеріального доступу до земельних ділянок», — вважає представник Всеукраїнської асоціації фермерів і приватних землевласників Микола Шапошник. Втратити законне право власності на землю сьогодні особливо ризикують спадкоємці власників земельних паїв, які не встигли вчасно переоформити на себе право спадщини. Забарившись із документацією, родичі пайовиків, у результаті, опиняються «не при справах», «поступившись» своїм правом землеволодіння більш заповзятливим претендентам на землю. Коли справа доходить до оформлення актів на землеволодіння, як правило, з’ясовується, що ділянка зайнята іншим власником, і його особистість при цьому часто з’ясувати не можна.
«Щоб відповісти на запитання, чи мають право спадкоємці на прийняття в спадщину земельного паю, слід знати, виділено земельний пай спадкодавцю за життя чи ні. Якщо з документацією, що підтверджує цей факт, усе гаразд, у спадкоємця є півроку, щоб вступити в право власності. Після закінчення цього терміну відстояти своє право власності спадкоємець може лише в суді, та й то за наявності відповідних документів. Якщо ж земельна ділянка, на яку претендує спадкоємець, «загубилася», слід звертатися до прокуратури», — радить віце-президент Земельного союзу України Руслан Вдовенко.
Разом із тим, як свідчить практика, якщо земельна ділянка або документація, що підтверджує право на неї, дійсно «загубилися» на користь певних зацікавлених осіб, знайти їх і відстояти власні земельні інтереси стає дуже непросто. А якщо зацікавлена особа представляє бізнесорганізацію, що претендує на землю в певному населеному пункті, шансів отримати ділянку згідно з пайовим правом у претендента стає ще менше. Мало шансів реалізувати також своє право на земельну ділянку в спадкоємців потенційних пайовиків, які за життя не застали впровадження норми про розпаювання землі. «Виділення паїв працівникам сільгосппідприємств регулюється Указом Президента України № 720/95 від 08.08.1995 р. і Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (ст. 1, ст. 3). Цими документами передбачається, що право на земельну частку (пай) мають лише ті, хто був живий до моменту, коли ці документи набрали чинності.
На жаль, закон і людська справедливість — нетотожні поняття. Можна, звісно, спробувати вирішити цю майнову проблему через суд. Земельні відносини в нашій країні регулюються двома сотнями нормативно-правових актів плюс Цивільним кодексом. Тому якісь щілини-лазівки знайти завжди можна. Але для цього потрібні й кваліфікований адвокат, й, звісна річ, чималі гроші», — пояснив Вдовенко.
