Щорічний обсяг ринку поглинань та злиттів становить в Україні $3 мільярди, і 70 відсотків з цієї суми ($2,1 мільярда) припадає на недружнє рейдерство. За прикладами далеко ходити не треба. Як відомо, 21 червня міліція затримала у м. Первомайську 20 осіб, підозрюваних у причетності до збройного рейдерського захоплення «Агрофірми Корнацьких». Цікаво, що стаття Кримінального кодексу України, інкримінована затриманим, це всього лише хуліганство. Щоправда, із застосуванням вогнепальної і холодної зброї. Повідомляючи про це, перший заступник міністра внутрішніх справ Віктор Дубовик сказав, що за це правопорушення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 3 до 7 років.
Чи дійде ця справа до суду і яким буде реальне покарання? В Україні на це запитання відповісти непросто. Цілком імовірно, що хуліганів пожаліють і засудять умовно, тоді як організатори збройної акції взагалі залишаться в тіні — адже вони навіть не хуліганили. Хоч як дивно, але в країні, яка найбільше потерпіла від рейдерства (йдеться не лише про людей, що втратили власність, а й про державу загалом, для якої це явище обернулося значними втратами іноземних інвестицій), Кримінальний кодекс досі не знає такого поняття, яке вже давно завважили автори відомих енциклопедій світу.
Утім, тут є певна логіка. Саме по собі рейдерство в цивілізованому світі не засуджується і не переслідується, оскільки акції підприємств під час поглинань скуповуються не на прохідних підприємств і не в підворіттях гуртожитків, а на біржах, відкрито і гласно. І власність у результаті переходить із рук у руки відповідно до закону, без підкупів і захоплень. Рейдерів навіть називають санітарами ринку, оскільки вони зазвичай усувають з нього осіб, які не витримують економічної конкуренції. Кримінальних рейдерів в Україні, навпаки, приваблюють цілком конкурентоспроможні підприємства. Схеми щодо їх захоплення часто-густо починаються з анонімних інформаційних атак, фабрикування підроблених боргових документів, скуповування акцій підставними структурами і завершуються несправедливими рішеннями судів і захопленням підприємств за допомогою грубої сили, а часом і з жертвами.
Як розповів журналістам радник практики корпоративного права міжнародної юридичної фірми Integrites Ярослав Абрамов, нещодавно Кабмін узяв до розгляду черговий законопроект про вдосконалення законодавства по боротьбі з рейдерством. «Мабуть, — зазначає юрист, — це певна спроба відповісти на події, що відбуваються останні півроку». Щоправда, на владу й нові закони він не покладає особливих надій, а тому не радить бізнесові розслаблятися, мовляв, ми вже в Європі, і пропонує захищатися від рейдерства самотужки і передусім не нехтувати оформленням належним чином прав власності.
Можна прислухатися і до порад з цього приводу представника департаменту боротьби з економічною злочинністю МВС України Олексія Комара (його мовчазно підтримував напарник з того ж департаменту Руслан Гаврилюк). За його словами, важливо вести постійний моніторинг змін у складі акціонерів, стежити за скупівлею акцій додаткових емісій, не допускати простроченої кредиторської заборгованості, яка найчастіше стає предметом судових спорів і потім — підставою для рейдерських дій. Офіцер навіть не заперечує проти використання службою економічної безпеки методів конкурентної розвідки. Водночас він скаржиться не лише на те, що в українському законодавстві сьогодні немає такого терміну, як рейдерство, а й на те, що Кримінальний кодекс не містить санкцій за відповідні злочини. Рейдерів можна переслідувати як шахраїв чи як хуліганів.
«Що заважає державі перемогти рейдерів?» — запитує директор Антирейдерської спілки підприємств України Андрій Семидідько. Він наголошує, що реанімування міжвідомчої антирейдерської комісії (до речі, її створів уряд саме з ініціативи цієї громадської організації) означає, що боротьба з рейдерством можлива нині в Україні лише в ручному режимі, оскільки правоохоронна й судова системи працюють зі збоями.
«У Кримінальному кодексі є ціла низка статей, за якими могли б кваліфікуватися злочини рейдерів», — зазначає експерт. Він повідомляє, що за час існування його організації приблизно 20 тисяч підприємств «потрапило на орбіту неправомірних недружніх поглинань, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією і через неправові рішенні судів та дії правоохоронних органів». Семидідько стверджує, що в країні сьогодні працює всього 5—7 спеціалізованих рейдерських груп, до того ж їх керівників ніхто не знає, вони ніби знеособлені. Проте в матеріалах Антирейдерської спілки описано 800 рейдерських конфліктів, зазначені учасники нападів, ролі, які вони відіграють. «Ці дані передавали в МВС, але привелюдного покарання, — шкодує Семидідько, — так і не відбулося. Не кажучи вже про притягнення до кримінальної відповідальності. Рейдери, як таргани, незнищенні».
До послуг сучасного рейдера, недобросовісного конкурента, зазначає Семидідько, «єдине вікно», в якому зосереджені схеми рейдерства за участю чи невтручання правоохоронних органів, з явно неправосудними рішеннями судів, на які чиниться адміністративний тиск. «Якщо раніше рейдерством займалися, образно кажучи, лисиці, то нині — вовки, — стверджує Семидідько, — схеми спростилися. Усе починається з перевірки. Потім відкривається кримінальна справа і готуються пропозиції поділитися бізнесом, активами чи частиною прибутку...».
Голова Антирейдерської спілки переконаний, що всі слова про захист власності, про права інвестора в Україні залишатимуться словами доти, доки не буде виявлено політичну волю боротися з рейдерством. «Законодавче поле готове для цього, — каже Семидідько і повторює: —Потрібна політична воля».
Виявити її журналістам не вдалося. Відповіді на їхні запитання представників МВС були вкрай неконкретними і ухильними.
