А ще вісім років тому тут, на одному з найбільших підприємств
Волині виготовлялося 8,6 млн. штук конічних і понад 13 млн. штук карданних
підшипників. Прибутки — іншим на заздрість.
Тож шведська підшипникова компанія SKF знала, що купувала.
Фонд держмайна відкоригував план приватизації. Готували завод на сертифікатний
аукціон — «переграли» на некомерційний конкурс. Виграла його SKF і отримала
державний пакет — 28%. Але це не влаштовувало сучасних варягів. Ще до закінчення
конкурсу вони через посередницьку фірму почали скуповувати акції підприємства.
За три тижні було придбано 48% акцій, працівники та колишні працівники
заводу одержали за них 8,5 млн. грн., із задоволенням розлучившись зі своїм
правом власності на частку держмайна. Керівники підприємства мали 11% акцій
і також добровільно позбулися їх.
Минув рік у системі концерну SKF. Чи краще «під варягами»?
Вони, до речі, свої інвестиційні зобов’язання на цей період виконали. Перший
заступник генерального директора — директор фінансів і проектів ЛПЗ Матс
Робертсон охарактеризував стан справ так:
— Торік у нас було заплановано інвестувати $6,5 млн. Більшу
частину цих грошей ми мали намір використати на устаткування та поліпшення
процесів виробництва. Однак вийшло інакше. Майже всі кошти пішли на сплату
податків і зарплат. Так далі тривати не може. Ми очікували кращих результатів.
І справді торік на одну гривню зарплати сплачено 1,25 грн.
податків. Окрім того, підприємство-гігант стогне під власною вагою. Його
площа 70 гектарів. За радянських часів до кінця не добудували, однак створили
інфраструктуру, розраховану на повну проектну потужність. Утримувати її
— це величезні затрати. Крім того, підприємство орієнтоване на споживачів
із Росії, Білорусі й України. Остання підшипників не бере майже зовсім,
дві перші спроможні розраховуватися лише за бартером. Після серпневої кризи
ці розрахунки нерідко здійснюються через арбітражний суд. Отже, належного
збуту немає. Не залагоджено стосунки з місцевою владою: ЛПЗ обігріває своїми
потужностями цілий мікрорайон Луцька, а кошти місто не повертає. Борг сягнув
2 млн. грн.
Ще про одну проблему, можливо, найголовнішу, розповів заступник
генерального директора із соціальних питань Юрій Сивенко. Наші робітники
не звикли вироби класти — вони їх кидають. А двох мікроскопічних пошкоджень
на комплекті роликів досить, щоб був забракований увесь виріб — при експлуатації
він дає надлишок шуму. Крім того, шведів дуже дратує, що наші робітники
у зміну працюють щонайбільше 4 години, решту часу перекурюють або ходять
сюди-туди. І от наслідок: на такому ж німецькому підшипниковому заводі
«Люхов», де працює 1 тисяча осіб, за добу виготовляється 120 тисяч штук
підшипників. На ЛПЗ зайнято 2900, але продукція — 360 тисяч підшипників...
на місяць.
Отож SKF заявляє, що так жити не можна. Цього року інвестиції
компанії підуть лише на вдосконалення виробництва та реструктуризацію підприємства,
а не на проїдання. Виробництво зосередиться на окремих площах, інші будуть
законсервовані або ж виведені з експлуатації. Створюється нова модель підприємства.
Останнє пов’язано не з бажанням зекономити на українцях, а з вузьким ринком
збуту продукції.
Тим часом перед тими, хто залишається на ЛПЗ, ставиться
завдання працювати за світовими стандартами. Цього вимагають і варяги,
і сама дійсність, до якої нам, і досі радянським, так тяжко звикати.
