Україна знову в стані виборів. Тож на придорожніх бігбордах вже з’явились уривки з декларативних програм місцевого «прориву» і реформ тих сфер, які «болять» сьогодні найбільше. Перше за все — житлово-комунального сектору. Розбиті дороги, гниючі відстійники, щосезонні аварії теплотрас, неякісні житлово-комунальні послуги, величезні гори невчасно прибраного сміття... — це перелік того, чого кожну нову каденцію місцева влада обіцяє позбутися, та згодом... не знаходить на це коштів.
Станом на сьогодні, як ідеться у державній програмі реформування ЖКГ на 2009—2014 роки, зношеність основних фондів житлово-комунального господарства перевищує 60%, енергоємність послуг у 2,5—3 рази більша ніж показники європейських держав. Кожен третій житловий будинок потребує капітального ремонту. В аварійному стані перебуває більше третини водопровідно-каналізаційних та теплових мереж. І якщо на початку 90-х років у середньому по Україні на 100 кілометрів комунальних мереж припадало 30—40 аварій, то останніми роками цей показник сягнув 180 аварій на 100 кілометрів водопроводу та 10—20 на 100 кілометрів мереж теплопостачання!
Нагадаємо, 1 січня 2010 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Загальнодержавну програму реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2004—2010 роки», яким затверджено план дій на 2009—2014 роки. Тож експерти в один голос заявляють: якщо не почати модернізацію ЖКГ зараз, то треба готуватися до повного колапсу системи.
Як відомо, зміни у ЖКГ розпочалися з підвищення тарифів. Більше того, вони поступово зростатимуть і надалі. Експерти прогнозують, що ще до початку цьогорічного опалювального сезону тарифи додадуть у вартості 20—30%.
Однак і тоді вони ще не досягнуть свого економічно обґрунтованого рівня. За підрахунками експертів, адекватна ціна на послуги ЖКГ складеться лише тоді, коли середньостатистичний українець буде віддавати на них 20% свого гаманця. Сьогодні ж, як нещодавно заявив прем’єр-міністр України Микола Азаров, у нас це співвідношення найнижче в Європі: для пенсіонерів — не більше 10% доходу, а для працюючих громадян — не більше 15%. У той час, як тариф фактично не покриває й 80% собівартості послуги ЖКГ.
Відставання ціни для населення на послуги ЖКГ та їх реальної собівартості відчутне. Однак ніхто не може дати конкретної відповіді: якою ж повинна бути насправді ота економічно-обґрунтована відпускна ціна. А все тому, як переконує член парламентського комітету з питань будівництва, містобудування, ЖКГ та регіональної політики Віктор МАТЧУК, що в Україні вже давно розучилися, як розраховувати тариф на послуги ЖКГ «з нуля». Сьогодні процес обрахунку ціни виглядає так: тариф минулого року коригується на відсоток збільшення вартості природного газу та мінімальної заробітної плати, каже Матчук. «Така ситуація призвела, з одного боку, до плутанини у системі, а з іншого — до недовіри споживачів, що цей тариф реально відповідає справжньому стану справ», — розповідає «Дню» експерт.
Однак плутанина та недовіра споживача далеко не найстрашніші наслідки необґрунтованих тарифів. Штучне притримування владою тарифів за рахунок пожертви модернізацією довели практично до повного технологічного колапсу усю систему ЖКГ. Тож проблема сьогодні вже не в тому: підвищувати тарифи чи ні, а чи Україна технологічно ще в змозі витримати усі норми та навантаження, аби забезпечити населення водою, теплом, енергією...
СЬОГОДНІШНІ ПРАВИЛА ГРИ ПРИВАБЛЮЮТЬ ЛИШЕ «ПРОЙДИСВІТІВ»
Рецепт реформ житлово-комунального комплексу, який повинен вивести ЖКГ із планово збиткового стану на рівень, який дозволить хоча б зберегти його у дієвому стані, сьогодні пропонує багато експертів. Та й у влади пакет реформ уже розроблений і оформлений у вищезазначений закон. Першими кроком, як обіцяють чиновники, стане зміна порядку визначення тарифів на житлово-комунальні послуги.
Влада збирається забрати ці повноваження у міських рад і віддати новоствореному незалежному державному органу. Тоді, мовляв, вдасться уникнути ситуацій «загравання з населенням» через штучне утримування ціни у зв’язку з прийдешніми виборами. У партії віце-прем’єра з економічних питань Сергія Тігіпка пішли ще далі. Експерти там пропонують передати цілісні майнові комплекси жеків у приватизацію.
У всьому світі сектор ЖКГ є одним із найнадійніших видів бізнесу. Адже ця галузь є природною монополією: покупця шукати не потрібно і попит завжди є. Та й в Україні, як зауважив «Дню» віце-президент із економічних питань Всеукраїнської асоціації приватних інвесторів ЖКГ Віктор ВИГІВСЬКИЙ, попри «спрацьований» стан сектор комунальних послуг залишається одним із найпривабливіших. Адже пити води можна менше, але повністю відмовитись від її споживання не вийде. Можна як завгодно прикручувати кран на батареї, але взимку все-одно доведеться його відкрутити...
Та в українські жеки «пристойні» інвестори поки що вкладати гроші не ризикують. Адже тут вони як продавці послуг визначати її вартість самі не можуть. Та й те, що влада збирається забрати ці повноваження у місцевих рад і надати уповноваженому державному органу, на думку Матчука, для інвестора особливо ситуацію не міняє. Все одно залишається актуальною ситуація, коли з приходом нової влади щораз встановлюються нові правила гри. А середній термін окупності інвестпроектів ЖКГ — 6—7 років.
«Доти, доки не буде встановлена система, за якою б інвестор у певних межах впливав би на розмір тарифу, сюди будуть приходити лише «пройдисвіти», — каже Матчук. — Нормального бізнесу, який оцінює свої ризики й дорожить іменем, не буде».
ТАРИФ — НАЖИВКА ДЛЯ ІНВЕСТОРА
Привабити як внутрішнього, так і іноземного інвестора, на думку члена Національного бюро партії «Сильна Україна», керівника Експертної комісії партії з питань ЖКГ Максима ГОРОДНЬОГО, зможе лише той самий економічно обґрунтований тариф на послуги ЖКГ. Останній же повинен складатися не лише із 100% собівартості послуги, а й з норми прибутковості та інноваційної складової.
Щодо норми рентабельності житлово-комунальних послуг експерт називає цифру у 5—10%. Звичайно, оскільки ринок монополізований, остання не може бути непомірно високою. Однак ситуація, коли дохідність житлово-комунального комплексу знаходиться на від’ємному рівні — абсурдна.
Що ж до інноваційної складової, яку пропонують включити до суми тарифу експерти, то її планують витрачати на модернізацію систем ЖКГ. Власне ця частина витрат і дозволить в подальшому знижувати тарифи на послуги ЖКГ. Та інноваційну складову необхідно закладати лише тоді, коли й замовник, і постачальник послуг досягли згоди щодо цілі, яку вони хочуть досягти, зауважує Матчук. Скажімо, зменшити рівень споживання води чи тепла, або відмовитись від використання вуглеводнів, як це зробили свого часу швейцарці...
Натомість у Всеукраїнській асоціації приватних інвесторів ЖКГ переконані, що модернізувати сектор можна за умови додавання інноваційної складової до вартості тарифів на «комуналку» та впровадження дієвого механізму залучення приватних інвестицій, який буде гарантувати інвестору можливість повернення вкладених коштів та отримання потенційних вигод. Головне – поставити таку умову перед зацікавленим інвестором, коментує «Дню» Вигівський. Тоді, мовляв, бізнес буде зацікавлений у модернізації та оновленні основних фондів, адже тільки це дозволить зменшити їх виробничі витрати та відповідно собівартість послуг.
Модернізацію основних фондів ЖКГ необхідно проводити за участю принаймні декількох сторін: держави (фінансування цільових програм), споживачів (у вигляді додавання до тарифу інвестиційної складової) та приватних інвесторів (за рахунок внесення в галузь приватних інвестицій), вважає Вигівський. Держава повинна виставити вимоги до бізнесу: надавати послуги населенню належної якості за встановленою відпускною ціною, рівень якої не нижче собівартості.. Нині діючі тарифи, при не покритті собівартості послуги, Вигівський вважає цілком не прийнятними для вищезгаданих базових умов. І, зауважує, що знає вже десяток зацікавлених інвесторів (переважно українських), які готові вкласти гроші в українське ЖКГ за умови гарантування повернення інвестицій та отримання відповідних економічних вигод.
