В одному магазині одягу стала свідком цікавої картини. До прилавку підійшла дівчина та попросила показати не дуже дорогу не синтетичну сукню, яка б мала пристойний вигляд. На такі запити продавець відповіла, що, мовляв, за якістю краще зайдіть до фірмового магазину, а за оптимальною ціною — до секонд хенду. Як так сталося, що українці почали купувати якість і одяг окремо? Чому за сімнадцять років вітчизняні товарні ринки завалює різний непотріб та секонд хенд, а свій виробник змушений животіти? Невже в Україні й справді немає легкої промисловості, яка б за помірну ціну змогла одягнути в якісний одяг? І чи здатний вітчизняний легпром ще творити диво вбрання? Про це «День» запитував учасників та експертів ринку...
ЗАЛИШКИ РОЗКОШІ
Сфері виробництва одягу в світі відводять одне з чільних місць після промислових галузей. Тканини, одяг, взуття — це все продукція, без якої не обійдеться жоден із нас. Легка промисловість складається майже з 20 підгалузей, які умовно об’єднують у такі групи: текстильна (виробництво бавовняних, лляних, вовняних, шовкових, трикотажних тканин), швейна, шкіряно-взуттєва та хутрова. За підрахунками співрозмовників «Дня», річний об’єм українського ринку легкої промисловості оцінюється в 50 мільярдів гривень. При чому тільки 20% — товари вітчизняного виробництва. Решта 80% — імпорт із Китаю, Туреччини та інших країн. А везуть, все що трапиться до рук: починаючи від одноразових шкарпеток і закінчуючи дорогими шубами.
Невже в Україні не залишилося своїх потужних центрів виробництва одягу та взуття? Для розуміння ареалу поширеності українського легпрому наведемо деякі дані. Так, виробництво тканин розвинуте в Тернополі, (бавовняне), Донецьку (бавовняно-прядильне), Полтаві (прядильне), Києві (ватно-ткацьке). Вовняна промисловості зосереджена переважно у Харкові, Луганську, Одесі, Черкасах. На Чернівеччині та Закарпатті прядуть килимів з вовни. І хоч виробництво, наприклад, натурального шовку в Україні майже не залишилося, але ми одні з небагатьох можемо похизуватися повним циклом виробництва та переробки льону (виготовляють брезент, пожежні рукави, сировину для взуттєвої промисловості). Вироби наших швейників (центри у Тернополі, Києві, Львові, Дніпропетровську, Одесі, Харків, Донецьку) залюбки вдягають італійці, французи та німці. А от українці міняють їх на китайський мотлох. Купити «своє» взуття ще можна на фабриках у Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі.
А от з українською сировиною для шуб і раніше було складно. Бо хутрове виробництво донедавна здійснювалося переважно в кустарних умовах і мало в основному сезонний характер. За останні ж роки в Україні збудовано і працюють хутрові підприємства у Харкові, Одесі, які виробляють як натуральне, так і штучне хутро.
«Легка промисловість у порівнянні з радянським періодом знизила виробництво вдесятеро. Ми просто впали, бо спочатку пішла некерована ваучерна приватизація. Далі ми перші пішли до СОТу і знижували всі митні тарифи», — розповідає президент-голова правління Української асоціації підприємців легкої промисловості (Укрлегпром) Валентина Ізовіт. Останнім часом ситуація у галузі почала покращуватися: з 2000 року вона щорічно додавала зростання на 15—20%. Але за підсумками одинадцяти місяців 2008 року спостерігалося фактичне зниження виробництва на 2%. При чому середня рентабельність виробництва по галузі 2—3%.
ГОРДІЇВ ВУЗОЛ
На вітчизняних прилавках вільно почувається китайський та турецький одяг, взуття, іграшки... Зроблені ж в Україні аналоги, якщо і лежать поруч, то на них подивиться не кожен покупець. Більшість українців намагається максимально зекономити на покупці, забуваючи при цьому свідомо про «користь» синтетичних речей чи секонд хенду. Якщо ж озвучений аргумент знайомий не всім (принаймні його вплив здається непомітним), то з недовгим терміном експлуатації таких речей ознайомлені напевно всі. Звичайно, що серед імпортного одягу трапляється і якісний. Але якщо він завезений легально, то він коштує не менше за український.
«Сьогодні виникла ситуація, коли імпортери стали монополістами. А монополіст на українському ринку — Китай і Туреччина. Значить, є велика цінова позиція, конкурувати з якою не можна», — пояснює Ізовіт.
За словами вітчизняних виробників, чимало товарів, які перетинають кордон, завозяться за нелегальними схемами, що означає економію на сплаті податків. Так, голова наглядової ради ВАТ «ТО «Тек стерно» Валерій Ломач навів приклад поширених схем: заниження митної вартості та завезення товарів не під тим кодом. «По різних позиціях цифри різні», — говорить він. Наприклад, по тканинах хлопково-бумажних митна вартість може бути занижена від п’яти разів. А заниження митної вартості означає, що імпортер не платить ні ПДВ, ні якісь інші податки, окрім мита. «То як можна вистояти у цій конкуренції?» — резюмує бізнесмен.
Легковики говорять, що цінову конкуренцію програють ще й тому, що окремі підприємці-імпортери працюють на спрощеній системі оподаткування і є при цьому платниками податку на додану вартість. До 20 грудня 2008 року такий порядок Кабміном дозволявся, але після 20-го уряд прийняв постанову №1118, якою скасовував можливість «спрощенців» одночасно бути платником єдиного податку та платником ПДВ. Однак нещодавно Кабмін прийняв рішення призупинити дію своєї постанови. В «Укрлегпромі» повідомили, що направили лист зі своїми аргументами до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з проханням переглянути це рішення. «Наш колектив за кожну робітницю за минулий рік перерахував всі соціальні платежі... по п’ять тисяч гривень, а один підприємець (який працює на «спрощенці». — Авт.) перераховує близько 800 гривень за рік всіх податків. Зрозуміло, що у таких умовах нам важче вижити», — говорить голова правління акціонерного товариства «Трембіта» Стела Станкевич.
Переглянувши всі аргументи, держава могла б зробити добру справу не просто бізнесу, а й собі, вважає президент Всеукраїнського об’єднання обласних організацій роботодавців легкої промисловості Олександр Соколовський. «У нас контрабанду, яка проходить, продає вся торгівля через «спрощенців»... Про що це говорить? Держава недоотримує податки...» Виходить, що український одяг, взуття та інша продукція легкої промисловості дорожча, бо виробники сплачують усі податки. Податок на прибуток, відрахування до різноманітних фондів, ПДВ — це більша частина собівартості продукції. За підрахунками Станкевич, з однієї заробленої гривні 75 копійок потрібно віддати на ці всі потреби. Залишається 25 копійок. І потім потрібно ще робити для того, щоб заплати зарплатню робітникам.
Крім того, на думку виробників, нормальному розвитку ринку заважає секонд хенд. «До нас везуть товар найнижчої якості. Ніякі санітарні служби, жодні контролі, над цією темою не працюють. Подивіться цифри по секонд хенду — плакати хочеться. А хто-небудь взагалі може вкласти в голову ці цифри? Невже не зрозуміло, що у цю яму звалюється все? Я маю на увазі бренди, дуже якісну продукцію. А чому? Бо там немає контролю», — ділиться своїми спостереженнями Ломач.
До накоплених роками проблем додала ложку дьогтю й криза... Багато підприємств має іноземних партнерів (наприклад постачальників сировини), з якими воно розраховується валютою. І тепер виробники роблять жорсткішими умови продажу продукції, вилучають із лексикону поняття «відстрочка платежу» та переходять на 100% передоплату. Зменшується і об’єм виробництва товарів.
Окрім завдання владі й самим виробникам є над чим потрудитися. За словами голови наглядової ради ВАТ «Швейна фабрика «Воронін», Михайла Вороніна, його підприємство, окрім кризового натиску, відчуває брак сучасної якісної сировини. «Все купуємо за кордоном. Це пов’язано з тим, що українські підприємства хорошої тканини майже не виробляють, підкладку не виробляють, прикладні матеріали не виробляють, ниток не виробляють. Тобто все, що потрібно для гарного чоловічого костюму, у нас в Україні немає». Потрібно переглядати та перебудовувати виробництво з випуску сучасної якісної сировини.
ПЛАН СПАСІННЯ ДЛЯ ПОТОПАЮЧИХ...
Послухати проблеми галузі легковики запросили нещодавно особисто міністра промислової політики Володимира Новицького. Рівні умови роботи на ринку, ліквідація митних та податкових лазівок, пільгове завезення обладання для оновлення виробництва, здешевлення газу для промисловості шляхом вилучення ПДВ із його вартості та віднесення затрати на енергоресурси на валові витрати підприємства — це головні тези для Кабміну від виробників. «Потрібно провести інвентаризацію конкретних проблем галузі... — говорить у коментарі «Дню» після зібрання Новицький. — Стосовно звільнення від ПДВ за газ, спожитий легковиками — це дуже непросте питання. Якщо його зняти, ми знизимо витрати на виробництво. Це підвищить конкурентоспроможність продукції, але сам механізм, як його вирішити, потребує обговорення і не одного дня». На уточнююче запитання, чи мається на увазі пошук альтернативних джерел фінансування бюджету від таких втрат, міністр сказав, що це один із моментів. У той же час він не виключив можливість прийняття позитивного рішення по ПДВ після обговорення в Кабміні. «З іншого боку, такий механізм працював у частині підприємств, які використовували газ, як сировину (для хіміків)».
