Виховати в собаці не просто шукача, а рятівника — справа не з легких. На пса покладається завдання не лише cпіймати злочинця, як це роблять спеціально навчені собаки в міліції, чи знайти вибухівку, як у чотириногих саперів. Собака-рятівник повинна почути запах людини, живої або мертвої, крізь руїни будинків і завали сніжної лавини. І при цьому рятівника не повинні відволікати шум або різноманітні запахи. Ось таких от справжніх професіоналів, буквально у лапах яких знаходяться людські життя, виховують у Державному підприємстві «Мобільний рятівний центр МНС України». Зараз там служать усього п’ятеро собак. Але вони вже встигли побувати в багатьох гарячих точках і врятували не одне життя.
МІСІЯ ЗДІЙСНЕННА
Доберман по кличці Шарман — принцеса з великого князівства або просто Шармуля — зовсім молода: їй усього рік і чотири місяці. Проте ця собака під керівництвом досвідченого кінолога Марини Кальченко не один раз «привозила» з міжнародних змагань медалі за перші місця. Як і інших рятівників, Шарму дресирують по кілька годин на день. Правда, замість спеціальних тренажерів собак виводять у ліс поблизу частини.
Раніше Рятувальний загін розташовувався у Києві по вулиці Червоноармійській. Але потім його переселили до покинутої військової частини недалеко від Вишгорода. «Територія тут набагато більша. Та от освоювати її доведеться довго... Бажання є, залишилося «вибити» фінансування», — зітхає перший заступник начальника центру МНС Ігор Бєлкун. До речі, через недостатнє фінансування і штат загону укомплектований усього на 50%. «Люди хочуть працювати, і зарплати у нас пристойні, але грошей вистачає лише на половину співробітників», — розповідає І. Бєлкун.
Так і виходить, що обслуговуючого персоналу, в тому числі й прибиральниці, практично немає. Рятівники виконують усю господарську роботу самостійно. Так, за півроку після новосілля на місці сараю з’явився гараж для спецтехніки, привели до ладу ще кілька будівель. І все своїми руками. «Хлопці і копали, й бетон місили», — хвалиться своїми підлеглими Ігор Бєлкун.
Зовсім скоро добудують нові вольєри для собак-рятівників. І найголовніше — закінчать сучасний тренувальний майданчик. Там будуть сходи сім метрів заввишки, якими собаки повинні будуть спокійно підніматися вгору і вниз, при цьому не боячись висоти. «Часто рятівників доводиться підіймати на вертольоті, перевозити на великі відстані», — пояснює заступник командира загону аварійно-рятівних робіт Сергій Чорний.
Ну, а поки будівництво триває, кінологи тренують своїх напарників на власноруч сконструйованих тренажерах. Пари бочок, вузьких дощечок і сходів цілком достатньо, щоб собаки відчули навантаження. Тим більше, минулого року тут прокотився ураган... Чим не наближені до стихійного явища умови? Так, під кострубатим пеньком заховують людину, накривають брезентом і дають собаці команду «шукати». Виписуючи кола та поступово звужуючи їх діаметр, Шарма знаходить «учбовий посібник», сідає поруч із ним і починає гавкати. «Молодець! — хвалить собаку Олена Алєксандрова. — Вона зробила все правильно. Знайшла людину та покликала кінолога». Ще швидше цей трюк виконала спанієль Бері. «Вона більш досвідчена, на її рахунку не один виїзд», — пояснює кінолог Володимир Францев.
СУЦІЛЬНИЙ ПОЗИТИВ
Обидва хвостаті рятівники, почувши похвали, радісно гавкали й бігали навколо кінологів. Але як тільки пролунала команда «поруч», стали як укопані. «Вони повинні беззаперечно слухатися команд напарника та нічого не боятися», — говорить Ігор Бєлкун. Як навчити цьому собак? У кожного кінолога своя метода. Офіційно затверджених владою методик навчання хвостатих рятівників на Україні немає, та й отримати освіту кінолога не так-то й просто. Подібні факультети існують у ветеринарних інститутах, однак там зовсім інший нахил, скаржаться рятівники.
«Частково ми використовуємо досвід МВС, але він не зовсім годиться для нашої специфіки», — розповідає Ігор Бєлкун. Справа в тому, що головний метод у вихованні собак- рятівників — позитив. Їх так би мовити ще з щенячого віку навчають любити людей. Навіть доберман, який має доволі страхітливий вигляд, насправді є наймилішою істотою. І, погладивши чи погодувавши його смачненьким, ви навряд чи почуєте від господаря грізне: «Прибери руки, це не домашній пeкінес!». «Собак-рятівників спочатку потрібно вчити не гавкати на перехожих, не ганятися за кішками. Одним словом, виховувати в суцільному позитиві», — ділиться секретами дресирування І. Бєлкун.
Проте, як не верти, а тренування, нехай навіть у вкрай наближених до аварійних умовах, це одне. А працювати в реальному часі — зовсім інше. Професія рятівника тим і нелегка, що будь-якого моменту комусь може знадобитися допомога. Якщо НП відбувається у Києві чи області, у рятівників є лише п’ять хвилин на збори. За цей час спеціально укомплектований усією необхідною технікою автомобіль, щоправда, на ходу він уже другий десяток років і є надто далеким від сучасних стандартів, готовий доставити рятівників на місце аварії. Лише за минулий рік підрозділи центру, причому не лише кінологічні, здійснили 74 виїзди.
Добре, що цього року масштабних НП за кордоном не було. А взагалі на такі виклики рятівників МНС посилають одними з перших. Мобільний госпіталь, який також входить до складу служби рятівників, узагалі єдиний в Україні, який отримав спеціальну міжнародну акредитацію, і може надавати допомогу потерпілим за кордоном.
Здавалося б, професія рятівника — овіяна романтикою, доблесна. А насправді навіть тут усе ускладнюється бюрократією... Важко уявити, що під час найскладніших стихійних лих, коли люди гинуть тисячами, рятівникам доводиться довго оформляти візи... «Узагалі, якщо ми вирушаємо за кордон, рятівників мають у розпорядженні лишень вісім годин на збори. По закінченню цього часу команда, провіант, оснащення — вже в літаку і готові до зльоту. Але подекуди оформлення віз, дозволів та інших документів може затягнутися на кілька діб», — розповідає Ігор Бєлкун.
ЛОЖКА ДЬОГТЮ
Рівень розвитку «рятувальної» справи в Україні у порівнянні з іншими державами досить високий. Ну, принаймні, задніх ми не пасемо. І це при мізерному фінансуванні, й взагалі зневажливому ставленні до самих рятівників. На почесних грамотах і орденах далеко не заїдеш — людям, які ризикують власним життям, потрібно платити гідні їхньої самовіддачі гроші. А іноді мнсники отримують менше за прибиральницю, яка працює на приватній фірмі.
Виходить, що вся структура тримається лише на ентузіазмі. Але чи надовго його вистачить? Наприклад, у Росії кінологічні служби розвивають, докладаючи усіх зусиль. І займаються цим не просто любителі чотириногих, а влада країни. А після серії терактів про це почали замислюватися і в США. Адже саме собаки допомагали знаходити людей серед завалів хмарочосів-«близнюків». Але тоді волохатих рятівників було дуже мало. Проте потім їм установили в Нью-Йорку пам’ятники.
В Україні кінологічних служб усього декілька. Найпотужніші з них розташовані у Києві та Харкові. Проте, навіть ці кілька загонів добре відомі за кордоном. Коли 1999 року в Туреччині був сильний землетрус, наші хвостаті рятівники одними з перших прибули на допомогу. «Зізнатися щиро, спочатку вони трохи розгубилися, — розповідає Олена Алєксандрова, — але вже за годину, звикли».
«Звикли» — це ще м’яко сказано. Був серйозний випадок, коли українські собаки не почули запах на тому місці, де, на думку рятівників із інших країн, перебувала людина. Наші кінологи одразу насторожилися, не повірили. Як після стількох тренувань міг виникнути такий конфуз! Але потім виявилося, що натомість людини під завалами знаходилися курячі стегенця...
Інший випадок вразив усіх: доберман по кличці Гайка почув запах людини під товстим шаром прального порошку. «Подібні речовини сильно перебивають запах, — розповідає Олена . — Але Гайка почула, почала рити. Правда, потім у неї від цього порошку лапи роз’їло. Але вона вийшла звідтіля героїнею!».
Рятуючи людей, собаки самі нерідко гинуть або травмуються. Особливо в інших країнах, як, приміром, у Туреччині — складні кліматичні умови, спека, холод, загрози епідемій. До речі, щеплення, яке за санітарними нормами повинні робити за два тижні до вильоту за кордон, роблять лишень за дві години. Як розповів Ігор Бєлкун, саме через це в Рятувальному центрі МНС упритул займаються розробкою нових технологій. Так, у найнебезпечніші місця можна буде пускати не собак, а роботів. Але як завжди, проблема полягає у грошах, радше, в їхній відсутності.
Проте що вже тут казати про роботів, якщо кінологам доводиться купляти своїх волохатих напарників за власні кошти. А, як відомо, породисті цуценята коштують кругленьку суму. Проте керівництво Рятувального центру МНС має намір розширити «волохатий» штат. І, можливо, згодом тут розпочнуть підготовку собак-саперів.
До речі, краще за всіх дресируванню піддаються добермани та спанієлі. А зовсім нещодавно Олена Алєксандрова придбала нового потенційного рятівника — цуценя лабрадора. Поки що єдиний представник підростаючого покоління собак- рятівників мешкає в Олени. Багато рятівників забирають додому своїх чотириногих напарників. Адже так надійніше — собака з кінологом повинна бути «не розлий вода». І коли після 10— 11 років відданої служби волохатий рятівник виходить на пенсію, або, як говорять на професійному жаргоні, «списується», його також забирають додому. Правда, рятівники-пенсіонери довго не живуть — надто вже в них бурхлива молодість...
