Назва фестивалю етнічної музики та ленд-арту «Шешори» не випадкова. Гірське село Шешори Івано-Франківської області — мiсцевiсть, якої притримувалися організатори протягом чотирьох років, — багато чого додавала характеру фестивалю. Власне, саме Карпати з їх містичними лісами, запальними гуцулами і звуком трембіти були основним акцентом у концепції фесту. «Шешори» без Шешор і Карпатських гір — це все одно, що «Таврійські iгри» без Каховки і теплохода «Ватутін». Це вже інший фестиваль, згідно з новонародженим задумом, — мандруючий. А «Шешори» залишилися в Карпатах. Між іншим, у фестивальні дні (12, 13 та 14 липня) саме туди з’їхалося близько ста чоловік, одні — не маючи гадки, що фестиваль перенесено на Поділля, інші — пікетуючи рішення організаторів.
ЧАСТИНА 1. «ШЕШОРИ» НЕМИРІВСЬКІ. МУЗИЧНІ. МІЛІЦІЙНІ
Головним спонсором «Шешор-Подільських-2007» стала горілчана компанія. Подейкують, що саме це, а не нова мудрована концепція, стало основною причиною переїзду фестивалю у село Воробіївку Немирівського району Вінницької області. Але, віддаючи належне організаторам, місце було обрано мальовниче — Південний Буг з порогами, оточений зеленими берегами і густим подільським лісом. Серед величезної галявини над річкою розташувалася сцена — невелика, але професійна (безпрецедентно для «Шешор»). Трохи вглиб розмістили накриття з сувенірною продукцією, так званий «харчоблок», а також наметове містечко. Прямо над річкою працювали народні митці. Загальна площа фестивалю значно перевищувала шешорське футбольне поле — у 28 разів. Але чи вплинуло це на якість фестивалю, чи перейшла кількість у якість — запитання.
Зате значно вплинуло на перебіг фестивалю засилля продукції головного спонсора. Горілка буквально лилася рікою. В основному — в горлянки місцевого населення, якого на фестивалі, здавалося, було більше, ніж приїжджих. Про наслідки цього — читайте трохи нижче. А зараз — про найголовніше.
Музична складова «Шешор-2007» традиційно виявилася дуже потужною і якісною. Виконавці з різних країн виступили у трьох вечірніх концертах. Незмінним нічним елементом фесту стали виступи одного з найпрогресивніших сучасних мистецьких угрупувань в Україні — Центру сучасного мистецтва «Дах».
Чи не найочікуванішою музичною подією був виступ капели Мерліна Шеперда (The Merlin Shepherd Kapelye). Це зібрання клезмерів (у традиційному розумінні — єврейські музиканти зі Східної Європи, які грали на весіллях та інших урочистих подіях), об’єднаних для співпраці британцем Мерліном Шепердом. Кожен із музикантів, що входить до ватаги, — окрема творча одиниця. Усі вони — зірки східноєвропейської клезмерської сцени, лідери і солісти відомих гуртів. Кожен із них активно концертує у Європі і володіє своєю унікальною авторською музичною мовою.
Хітом першого дня стали музиканти з Росії «Пакава Іть». Їх першою професійною сценою були московські провулки, парки і бульвари. Оркестр з духових і ударних інструментів не обмежує себе рамками одного стилю, використовуючи сучасні джаз-, а також традиційні етномотиви Африки і Латинської Америки.
Улюбленець «Шешор» — гурт Cankisou став хедлайнером другого дня фестивалю. Постійні гості фестивалю добре знають цей гурт ще з 2004 року. Їх стиль — це змішання усього з усім. Неймовірний розривний музичний каламбур не дає спокою жодній парі ніг. Cankisou виступають по всьому світі: Пакистан, Литва, Франція, Угорщина, Німеччина, Польща, Нідерланди, Австрія. Гурт відомий ще й тим, що його вокаліст Карел співає своєю власною зімпровізованою мовою.
Цікавими «на смак» виявилася також Hedningarna (у перекладі — «язичники»), які вдало змішують нордичний фолк з електронними мотивами. Порадували українське вухо і білоруси, які привезли з собою свою гордість — гурт «Троіца». Саме ці музиканти познайомили свого часу зі справжньою білоруською музикою увесь світ. Білоруська присутність на «Шешорах» цього разу була яскравою ще і опозиційними стягами на території наметового містечка.
Здійснилася і добра музична традиція фестивалю «Шешори»: у другий день весь фестивальний народ «засмоктало» у нірвану від музики Дахи Брахи — барабанних чаклунок у височезних шапках; у третій день за свою справу взялися експресивні музичні хулігани «Перкалаба». Виступаючи останніми, вони «розплющили» і без того ледь живу від слонячої дози концентрованої музичної якості публіку безпощадним гуцульським ска. За чотири роки гурт уже став символом «Шешору», виступаючи на фестивалі з року в рік. Самі музиканти «ансамблю спортивно-оздоровчого танцю «Перкалаба»» називають себе «олімпійськими ведмедиками» фестивалю.
На превеликий жаль автора цього матеріалу, «розплющитися» від «перкалабівського» ска-божевілля йому так і не вдалося. Ідеться про раніше згадану рясну присутність на фестивалі спонсора і тих місцевих, в сферу зацікавлення яких фестиваль категорично не входив. Повернувшись до наметового містечка по теплi речi (попри спеку вдень, вночі ставало доволі прохолодно), свого намету нам виявити не вдалося. На місці попереднього перебування нашого тимчасового «житла» сумно дивилися у різні боки кросівки і лежав пакет кетчупу. Очевидно, працювали злодії швидко. Звернувшись до міліції, якої на фестивалі було хоч греблю гати, ми прирекли себе на 2 годинну біганину по всіх14 га фестивалю за так званими натренованими слідчими собаками, сержантами і рядовими. Після циркової вистави під назвою «Професійна українська міліція» наші надії на те, що намет буде знайдено, почили в Бозі. Але, виявляється, наша міліція нас таки береже. Десь о третій ранку наш викрадений намет разом із двома іншими (які, між іншим, теж належали киянам), було знайдено у фургоні вінничан. Власників автомобіля — двох нетверезих молодиків, правоохоронні органи Немирівського району зловили на гарячому — викраденні четвертого намету. Після цього — довгі і нудні протоколи, заяви, описи. О дев’ятій ранку зі своїми речами і розтерзаним наметом ми були вже в наметовому містечку. «Не залишайте свої речі без нагляду! Так у статті і напишіть, і фестивальникам своїм перекажіть!» — наполягли правоохоронці попри спроби довести, що на фестивалі, а тим більше під час виступу хедлайнера, намет стерегти ніхто і ніколи не погодиться.
ЧАСТИНА 2. «ШЕШОРИ» ЛЕНДАРТНІ. МИСТЕЦЬКІ. ЕКОЛОГІЧНІ
Першопочатково фестиваль «Шешори» зародився у 2003 році як екологічна акція. Власне, і організовується він інформаційним центром «Зелене досьє». Незмінними складовими його програми залишається лендарт і серія еко-акцій. До акцій очищення навколишнього середовища залучаються всі охочі. А цього року у рамках тієї ж екологічної програми організатори влаштували ще і велотур. Загальна довжина маршруту Вінниця — Воробіївка, який пройшов дорогами місцевого сполучення та берегом Бугу, склала близько 52 км. Приємний і екологічно безпечний спосіб дістатися до фестивалю знайшов своїх прихильників.
А лендарт — це дійсно дивовижне явище. Як напрямок мистецтва (від англ. landart — мистецтво землі) він з’явився в сімдесятих роках, коли митцям почало не вистачати наявного простору, через це вони вдалися до радикальної зміни художніх засобів. Замість фарб та полотна матеріалами стали вода, каміння, пісок, листя, лід або сніг, сонячні промені, блискавки. Лендарт-об’єкти настільки органічно зливаються з навколишнім природним середовищем, що часто їх складно вирізнити з- поміж лісу, гір, річок і луків. Цього року свої роботи представили Мирослав Вайда, Геннадій Донець, Ярослав Козяра та інші митці.
Київський лендарт-художник Дмитро Матюхін бере участь у лендарт-програмі «Шешор» з 2004 року. Його робота має назву «Дорога в тартарари» («Сходи в небо», «Дорога в нікуди»). «Суть її в тому, — розповідає Дмитро, — що дорога інтерпретується мною як річка, яка звивається навколо каміння, ущелин. Для кожного дорога своя, кожен може повернути в свій бік, іти за своїм руслом. І куди вона його приведе — це особиста справа кожного. Кожен сам може бачити свою індивідуальну дорогу і долю. Комусь — дорога в небеса, комусь — у тартарари». Для молодого київського митця лендарт — це спосіб самовираження. За його словами, нинi в Україні це мистецтво розвинуте мало. Багатьом навіть сама назва «лендарт» не знайома. Тому для Дмитра і багатьох інших українських художників лендарт залишається відкритим простором. За хронологією, в Україні мистецтво землі існує з 90-х, тоді як на Заході пік його популярності прийшовся ще на останню третину ХХ століття. На запитання про те, чи змінився, на думку Дмитра, фестиваль, змінивши дислокацію, спеціаліст із мистецького потенціалу навколишнього середовища зазначає: «Без Карпат фестиваль абсолютно інший, залишилася сама назва. Дух частково зберігся тільки за рахунок народу — постійних відвідувачів фестивалю. На них в основному все і тримається. Музика цього року дуже класна, але загалом — усе не те. Карпати створювали свою атмосферу, свій дух. На мою думку, «Шешори-2004» були найбомбезнішими по духу і найглибшими за змістом. Можливо, вони були на недостатньому рівні за фінансуванням, з бідненькою сценою. Але все це покривала згуртованість, атмосфера дружності та єдності, не стадний інстинкт, а розуміння на тонкому рівні народу, який співіснує поруч із тобою. Особливо запам’яталося мені, коли музиканти, художники і просто люди із творчим мисленням у ніч на Івана Купала під страшенною зливою «ковбасили» джем- сейшени навколо одного вогнища. Це було чудово».
У порівнянні з «Шешорами-2006», цього року на подію з’їхалося значно менше творчо-мистецької еліти. У 2006 році на вузьких шешорських вуличках або десь під сценою, серед десятитисячного натовпу, можна було надибати Юрія Андруховича чи Сергія Жадана, Юрія Онуха чи Ірену Карпу. Цього року мистецький сектор представляли в основному народні митці. Західняка Яна Ляшкевича знають усі, хто більш чи менш регулярно з’являється на українських етно- і рок-фестивалях. Хіпівська зовнішність і море вишитих ним гладдю метеликів вирізняють його серед народних митців. Ян розповідає, що останнім часом в Україні з’явилося стільки фестивалів, що навіть він, не прив’язаний ні до яких умовностей, не може потрапити на всі. Вишиванням (його «фішка» — це саме вишиті метелики) Ян займається давно, ще з 82-го року, але професійно — з 1991- го, «з того часу, коли я звільнився з державної служби і скасували статтю за дармоїдство, — розповідає він, — моя майстерня — похідна. Скільки то треба?.. Коробка з метеликами, мішечок із нитками, голка — от і вся моя майстерня». Враження від новоформатних «Шешор» у Яна суперечливе: «Місце для фестивалю обрали дуже гарне, але тут відчуття якоїсь резервації. А цього не має бути. Намети не можна ставити там і там... Я розумію, що природа повинна охоронятися, але забагато охоронців і влади. Аж очі рябить від тієї охорони. Менше народних митців, менше прикольних лібертових людей, а більше охорони. Хоч з музичної точки зору фестиваль дуже сильний, але я вважаю, що це вже не «Шешори», а «псевдоШешори», пародія на той карпатський фестиваль».
Більшість гостей фестивалю відмовлялися впізнавати у подільському фестивалі колишні «Шешори», хоча думки були різними. Один із відвідувачів фесту, київський політолог Валерій Кучерук стверджує, що принципової різниці немає. «Я думаю, що місце проведення фестивалю значення не має, — наполягає він, — тому що найголовніше — це люди. Були позитивні люди тоді в Карпатах, позитивними вони є і сьогодні, тут, на Поділлі. Це і є атмосфера фестивалю. У порівнянні з минулим роком вона абсолютно не змінилася. Сюди приїхали ті, хто повинен був приїхати».
Розчаруванням «Шешор-2007» стали нічні виступи серед накриттів із харчами і випивкою примітивних живих музикантів із репертуаром у дусі «Белые розы». Доходило до того, що тим, хто під час деяких виступів залишався на території наметового містечка, нічого, окрім нічних співів «харчоблока», чутно не було. «Белые розы» на фестивалі — це, як мінімум, абсурдно, від цього, природно, в захваті не був ніхто. Не обійшовся цьогорічний фестиваль, на жаль, і без трагізму. В один із днів у річці потонув житель вінницької області. За словами правоохоронців, причиною смерті була вода, що потрапила у легені хлопця. Після цього випадку вздовж берега Південного Бугу з’явилися таблички з попередженням про небезпеку і забороною заходити у воду.
Закінчувати розповідь про «Шешори-2007» трагічно не хочеться. Зрештою, «Шешори» — це донедавна найкращий, а тепер — один із найкращих фестивалів в Україні. Саме вони долали українське фолк-бездоріжжя і торували тут нові шляхи. Тому мандри, дороги і зміна середовища існування — це, як-не-як, позитив, який часто примушує подивитися на світ по-новому, переоцінити певні речі і здобутий досвід. Сподіваємося тільки, що «Шешори» все ж будуть жити. Так само фольково, вільно і душевно кружляти в хороводах і божеволіти під ритми «Перкалаби» . Де — то вже питання другорядне. Так що в добру путь!
