Кожен глядач має змогу не лише подивитися на представлені 380 фоторобіт, а й оцінити їх, виступивши в ролі журі. У спеціальній анкеті ви можете зазначити роботу, яка здалася вам найцікавішою, сповненою глибокого змісту або добрих емоцій. Під час закриття Фотовиставки всі голоси буде підраховано, і таким чином буде визначено й оголошено переможця, лідера глядацьких симпатій.
Як ми вже повідомляли вчора, цього разу гостей на відкритті Фотовиставки було як ніколи багато. Сьогодні продовжуємо публікувати їхні відгуки — і щодо цьогорічної фотоекспозиції, і щодо Фотовиставки «Дня» загалом, і щодо 15-річчя газети.
Богдан ДЗЮРАХ, секретар Синоду єпископів УГКЦ:
— Попри все, фотовиставка «Дня» сповнена оптимізму, що дуже тішить. Особливо в реаліях, в яких живемо. Це дає надію. У тому й важливість ЗМІ, де так мало добра. Подивившись півгодинні новини, можна впасти в депресію. А насправді життя таким не є. У ньому є також багато любові. Очевидно, «День» уже давно збагнув: щоб суспільство еволюціонувало, потрібно говорити про нашу історію, починаючи з давньоруського періоду, історичні перемоги й солідаризуватися навколо сучасних успішних ініціатив. Бо суцільний негатив і неконструктивна критика росту не сприяють.
На мою думку, найвиразніша ознака цієї експозиції — у центрі постає ЛЮДИНА. Такі МИ! Вся Україна в своїй різноманітності. Натомість телевізійні екрани й газетні шпальти заполонило чуже життя, життя «зірок» і політика... Так між тим усім загубилася ЛЮДИНА. Ще князь Володимир Мономах казав: «Не допустіть, щоби сильні губили людину!»
Важливо нам усім пам’ятати, що Бог пише рівно по людському кривому письмі, що песимістично сповзає донизу.
Галина БАБІЙ, заступник директора творчого об’єднання Першого каналу Українського радіо:
— Я постійний ваш читач і глядач, тому можу сказати, що рік у рік фотовиставка набирає все більших масштабів і стає ще більш різножанровою. Вона до певної міри стала фіксацією нашого часу. На цих світлинах постає сучасна Україна такою, як вона є, — різною. Як на мене, з представлених знімків зрозуміло, що українці, збагнувши, що вони є різними на заході, сході, півночі й півдні країни, врешті усвідомили, що час пізнавати свою Батьківщину, «освоювати» її історію та культуру. Інакше кажучи, переживаємо щось подібне до того, як казав Гарібальді: «Маємо Італію, а тепер створімо італійців!». Тобто маємо Україну, тепер створімо українців! (Ідеться про політичну націю.) Це пізнання може себе не виявляти у великих учинках. Навпаки, частіше в малих, на перший погляд, непомітних. Зрештою, в оцінках і судженнях. Якраз ці зміни в українській свідомості помічають найпершими фотографи «Дня», а потім усі ті, хто йде прокладеним шляхом. Браво!
Олег КОЦАРЕВ, письменник, журналіст:
— Виставка цікава, багато гарних знімків. Звісно, як завжди, є така собі «боротьба» між тими роботами, які орієнтуються більше на естетику або філософське бачення, і тими, що відбивають злободенні, соціально актуальні речі. Особисто мені внутрішньо ближчий перший варіант, та я чудово розумію: в контексті журналістики без «соціалки» не обійдешся.
Важко визначитися, який саме знімок сподобався найбільше. Можливо, той, де маленьке вередливе дівчисько грається в калюжі. «Руки» — теж дуже вдале фото. Або кіт на фото «За землю». Знімки з Вилкового... Вельми насмішила «богатирська» трійця Медведєва, Януковича й Путіна.
Традиційно на фотовиставках «Дня» є сюжетні серії. Сказати б, історії з дітьми, цікаві кадри тварин, боротьба за гідність людей, яких наше суспільство відсунуло на маргінес, політика. Цього разу вималювалося два дуже чіткі нові сюжети, зовсім не з ініціативи газети чи фотографів. Це знімки із «суду» над Юлією Тимошенко та знімки сутичок міліції з народом. Тут є і гарні ракурси, і креативні прийоми, і все інше. Але так хочеться, щоб наступного року під час чотирнадцятої фотовиставки таких фото більше не було! Тільки-от надії на це мало, бо ж біля «керма» країни, як це не прикро і не ганебно, опинилася команда самовдоволених злих авантюристів, котрі перебувають в якомусь безумному запаленні й навіть не замислюються про наслідки своїх дій.
Тарас КОМПАНИЧЕНКО, кобзар, лідер гурту «Хорея козацька»:
— Одна з поетичних збірок Олександра Олеся називалася «З журбою радість обнялася». Ця назва дуже точно відбиває настрій тринадцятої фотовиставки «Дня». Представлені фото навряд чи когось залишать байдужими. Там сконцентровано діапазон наших почуттів і настроїв: печаль, смуток, радість, щастя, іронія, навіть сарказм... Найбільше сподобалися знімки з українцями за Уралом; пов’язані з онкологією і туберкульозом; вихоплені політичні реалії... Багато світлин просто здаються рідними. Воно й зрозуміло: на них зафіксовано український світ. На превеликий жаль, така реальність, що того українського світу в медіа практично не видно. Пригадуєте Володимира Маяковського:
«Мы знаем, курит ли,
пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие
руины;
Мы знаем, как Дугласа
галстух краплен...
А что мы знаем о лице
Украины?»
Це поет звертався до своїх співвітчизників. Однак питання — «А что мы знаем о лице Украины?» — можна поставити нам самим. І в тому, що в багатьох українців немає відчуття своєї країни, винні ЗМІ. Вони нам повідомляють усе про заїжджих гастролерів, та рідко поїдуть в українську глибинку відзняти репортаж.
Сподіваюся, що гасло «Любіть Україну» все-таки набуде конкретної, а не парадної форми!
І ще. Прийдіть на фотовиставку «Дня». У часи, коли настає темрява, людина найбільше шукає справжності. А там, на Фотовиставці «Дня», якраз справжня Україна.
Ольга ПЕТРОВА, художниця, доктор філософії, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Раніше я читала газету «День» час від часу, а тепер цілком принципово її передплатила. Мені імпонує позиція «Дня», що ключ до майбутнього України — це, перш за все, культура. Адже всі тимчасові політичні перипетії минають, а культурний поступ залишається. Не так давно мою майстерню відвідала одна пані, яка говорила, що, мовляв, багатьох зараз охопив відчай. Я відповіла: ви ж спонсоруєте мистецтво. А що залишилося від 20-х років? Авангард. Від 30-х років — періоду страшних репресій? Розкішний реалізм. Що лишилося від 60-х років? Мистецтво. І від 2000-х теж залишаться мистецтво і культура, тому газета «День» чинить дуже мудро, зокрема, організовуючи щорічну фотовиставку. Чудово, що відбувається таке зібрання інтелектуальної публіки, що люди культури, люди, які творять культуру, — журналісти, фотографи, письменники, художники — можуть просто фізично відчути себе пліч-о-пліч у спільному просторі. Це особливо значимо у контексті останніх політичних подій, зважаючи на які, так необхідно відчувати інтелектуальну підтримку. Тому відкриття фотовиставки «День-2011» є дуже важливою подією в українському просторі. Адже це надзвичайно людяна панорама всієї України. Тема гуманізму, яка, здавалося б, пішла в андеграунд, тут вийшла на поверхню. І справді, після перегляду представлених тут робіт виходиш із бажанням іти в майстерню, писати, жити, працювати.
Зоя ЧЕГУСОВА, член НСХУ, Президент Української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА:
— Дуже красива, цікава, дуже людяна, ностальгійна виставка. Мені здається, вона абсолютно для всіх: і для високих професіоналів, які будуть поціновувати певні фахові, технічні моменти, і для пересічного глядача, якого не залишить байдужим жоден фотознімок. Ось мені дали анкету «Обери найкраще фото», але я не можу обрати найкраще. Кожна робота входить у серце, тому що вона зроблена з любов’ю, смаком, думкою. У кожного фото є ідея — дуже людяна, національна ідея. Власне, на фотовиставці «Дня» представлено національну ідею — вона про людей, для людей, для українців усіх верств, для інтелігентних українців. Для мене газета «День» — це взагалі символ народного розуму. Хоча водночас це — елітарне видання. Я ставлю «День» на найвищий ступінь, тому що він чесний. На сьогодні газета «День» — це гордість і гідність України. Безперечно, в цьому велика заслуга Лариси Олексіївни Івшиної. Це людина, що дивиться вперед, що бачить, хто справжній, а хто — лише гламур і лузга. А в «Дні» йдеться тільки про справжнє, тому мені здається, що зараз вся інтелігенція читає цю газету.
Олександр МУЗИЧКО, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України історичного факультету Одеського національного університету ім. І. Мечникова:
— Роботи вражаючі, тому що вони справді мистецьки схоплюють теми й моменти. Тут, до речі, присутні багато професіоналів, зацікавлених у цій справі, які відгукуються про світлини позитивно. Багато знімків — це не просто фото заради фото, а знімок суспільно-громадського, культурного, іншого вияву життя. Наприклад, мене найбільше вражають роботи на тему туберкульозу, онкохвороб, це не може не схопити за душу. Адже, що б ми не говорили про політику, життя — це найголовніше.
Кирило ГАЛУШКО, історик, керівник Центру соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського:
— Всі представлені фотороботи створені з великим смаком. Незважаючи на те, що сьогоднішня фотографія — завтра уже історія, цінність цих робіт у тому, що вони високохудожні і моральні. З яким задоволенням я дивлюся на світлину, де Леонід Кучма на фуршеті (робота Руслана Канюки «Йо-ма-йо» — Ред.)! А серія до 20-річчя Незалежності — це так б’є! Не було б цього візуального ряду — газета все ж багато втратила б. Добре, що «День» так багатоаспектно працює. Вражень від побаченого на фотовиставці надзвичайно багато. Прийду сюди ще раз, бо за один раз таке не осягнути. Фотомистецтво, як мені здається, актуальне для України, оскільки воно є ані політичним, ані соціальним, а просто звертає нашу увагу на те, що довкола вирує життя, в якому є багато цікавого. Чому не любиш телебачення? Це доволі штучна реальність, яка звертає увагу на речі, що в нашому реальному житті не існують. Можна любити свої серіали, свої реаліті-шоу, але основна халепа в тому, що реаліті-шоу відбуваються навколо нас щодня, а оцінити їх належним чином ми далеко не щоразу спроможні.
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, генеральний директор телеканалу ТВі:
— На фотовиставці «Дня» я побачив країну, яку можна і потрібно любити. Тому що і ті, хто цю виставку організовує, і ті, хто робить ці роботи, — люди, які надзвичайно сильно люблять свою країну. Через світлини ця любов передається глядачам. І це те, чого, на жаль, здебільшого не вистачає тим, хто цією країною керує, або тим, хто ставиться до неї байдуже.
Лариса Олексіївна одного разу сказала, що канал ТВі є відеоверсією газети «День». Це для нас дуже великий комплімент, і ми це дуже цінуємо. Насправді фотовиставка — це альтернатива телебаченню, погляд на нас таких, якими ми є, з любов’ю до нас і до тих людей, які нас оточують. Таким і має бути телебачення.
Я відвідую фотовиставку «Дня» щороку. І кожного разу це — нова емоція, пов’язана з тим, якою емоцією живе країна зараз. Емоція завжди насичена, її не можна повторити. Тому всі фотовиставки «Дня» для мене —постійний процес, який дозволяє безперервно відчувати країну. Якщо ти трошки відійдеш від країни, людей, народу, то коли прийдеш сюди, знову відчуєш себе його частиною.
Микола ГРОХ, художник:
— Я отримав величезне задоволення, переглядаючи фотовиставку «Дня». Вона позитивна, сильна, говорить про те, що ми живемо попри все, що ми настільки сильні, що можемо на свій світ дивитися досить критично, але по-доброму. У роботах немає брутальності, жорстокості. Загалом газета «День» — це жива енергія, жива сила творення, це газета для людей певної інтелектуальної орієнтації. Тривожить лише те, що вона єдина. Україна велика, й інтелектуальні прошарки різні. І в будь-якій сфері, особливо в інтелектуальній, необхідна конкуренція. На цьогорічній фотовиставці мені як художнику не вистачає лише чорно-білого фото.
Леонід НОВОХАТЬКО, заступник голови Київської міської державної адміністрації:
— Якщо коротко, то все, що я побачив на виставці — свята правда. Оглянувши всі світлини, можна побачити, що частина з них, як кажуть музиканти, в до-мажорі, деякі — в до-мінорі, а є ще треті, і вони, можливо, найцінніші — важко визначити, який це жанр, але в них є спонукання до думки, до роздумів, до аналізу буття. Ця характерна особливість виставки мені найбільше і цікава, й цінна. Також я б виділив серію портретів у динаміці, тому що не секрет, що деякі фотомайстри, в тому числі й фотомайстри, які працюють у друкованих виданнях, можуть працювати, як вдалося. Але є частина фотомайстрів, які більш наполегливо шукають ракурс, шукають те світло, ту тінь, ту думку, ті очі. І саме цими портретами із дуже-дуже різними очима мені запам’яталася ця фотовиставка. Робота, яку ми нагородили призом, найбільш близька до буденного життя — того життя, в якому живе пересічний киянин. Це вулиця у тій насиченості, в динаміці, в чомусь — і в безладі, і в перенасиченні рекламою, знаками, будівлями, людьми, яку ми бачимо кожного дня. Відтак ми не задумуємося, як ми дійшли до того і що буде далі. Тому саме той ракурс, який знайшов фотомайстер, є найбільш цікавим.
Олександр ЖИЛІН, заступник головного редактора журналу Photographer:
— Головний редактор газети «День» Лариса Івшина сказала правильно: «Це народне укрпресфото». Якщо говорити про загальнодержавні заходи щодо фотожурналістики, то в нашій країні їх немає. Є литовське прес-фото, є прес-фото Білорусі, а в Україні якось не склалося. Тому що це не приносить грошей, і немає чого ділити — нема звідки здобути прибуткову вартість. Тому конкурсами, які стосуються української фотожурналістики, займаються люди, які відчувають до цього хист і не хочуть отримувати ніяких матеріальних вигод. Газета «День» в цьому унікальна, бо вона нічого не отримує, крім головного болю. Адже, щоб так чудово організувати стільки журналістів, спонсорів, треба мати високий рівень менеджменту. Ще додам, що дуже приємно, що розвивається дитяча секція: наші діти чудово знімають. Вони за емоційним насиченням роблять це краще за дорослих, які мають задні думки — як продати фотографії чи як їх оцінять. Тому дитяча фотографія — це дуже і дуже важливо. Великим плюсом є те, що над багатьма фото, які є у цій колекції, можна замислюватися — довго стояти, знаходити другий план, третій план, і це чудово. Тому велике спасибі газеті «День» за те, що вона бере на себе таку важку ношу.
Валентина БЕВЗ, директор Благодійного фонду «Богуслав»:
— До світлин у нас — особливе ставлення. Адже в кожній родині є світлини, ми їх любимо переглядати, щоразу ми поринаємо в спогади про своє минуле, про найкраще минуле. Фотовиставки газети «День» — це теж світлини нашої великої сім’ї, сім’ї України, які дорогі нам своїми обличчями, своїм змістом і символами. Це дуже цікаві фотографії, і дуже важко вибрати найкращі. Ми разом із колегою кілька разів передивлялися всі знімки й вибрали 26. Потім шляхом опитування ми вибрали тільки три, адже дуже важко відібрати найкращі з найкращих. Кожна світлина заслуговує на визнання, я б нагородила кожну. Дуже приємно те, що ці світлини побачить вся Україна, що ви даєте можливість усім українцям їх побачити. Адже автори знімків — це майстри, які зупинили мить і подарували їй вічність. Користуючись нагодою, я вітаю газету «День» з ювілеєм. Я її читаю та знаю. На ваших шпальтах є дуже велика кількість цікавої та важливої інформації. Мені дуже подобається «Україна Incognita». Я відкриваю для себе світ.
Юкіє МОКУА, представник Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні:
— Я вражена великою кількістю гарних фотографій. Найбільше мене вразили фотографії дітей, тому що якщо ми говоримо про якість фотографій, то немає різниці між тими знімками, які зробили діти, і тими, які зробили дорослі, тобто вони настільки ж професійні. Я навіть помітила, що вираження, експресія, яка є в дитячих фото, більш натуральна. Це помітно. Цього тижня ми працювали на майстер-класі з міжнародним фотографом Джакомо Піротті, який навчав дітей мистецтву фотографії. І ми хотіли б заохотити дітей більше використовувати цей вид мистецтва для того, щоб виражати свої емоції. Майстер-клас був нашим призом. Ще до нас приєдналася компанія Soni, яка подарувала кожній дитині фотокамеру. Я вдячна газеті «День» за можливість громадянам України, особливо дітям, самовиражатися через фото, і я впевнена, що наше партнерство з газетою «День» буде ще більше заохочувати дітей до участі в конкурсі.
Єгор БЕНКЕНДОРФ, генеральний директор Національної телекомпанії України:
— На виставці представлена різнопланова, професійна, щира, добродушна, чиста, зелена Україна. Їй притаманні такі міжлюдські взаємини, яких немає більше ніде. Бажаю виданню не зупинятися у своєму розвитку, вдосконалюватися, зустріти 50-річчя, далі 100-річчя. Бажаю «Дню» розвиватися і дарувати людям інтелектуальну насолоду.
Віктор ХОМЕНКО, художник, видавець журналу «Українське мистецтво»:
— Я втретє на фотовиставці, яку організовує «День». Враження від побаченого більш ніж позитивні. Виставка — це крок, який наближає Україну до європейського цивілізованого рівня. Для мене існує декілька критеріїв цивілізованості. Це культура національного шрифту, який використовують у різних візуальних проектах, культура національної реклами, і — фотографія. Представлені сьогодні світлини засвідчують: Україна — справді цивілізована, європейська держава. Я не можу виділити якусь одну роботу, бо це означало б применшити рівень інших. На мою думку, треба говорити про загальний професійний рівень фотовиставки. І в цьому контексті мене приємно дивує відсутність провальних фотографій. Хоч за такого обсягу експозиції мав би бути певний відсоток невдалого матеріалу. Але тут такого немає. Рівень представлених фоторобіт — професійний, креативний, цивілізаційний. Фотовиставка «Дня» відкрила справжню, не бутафорну Україну. Тому я бажаю вам такої довгої та якісно наростаючої історії, як у британського метра преси — The Times.
Тетяна ОНУЧИНА, юрист:
— На фотовиставці представлені різні категорії світлин, але професійний рівень від цього не втрачається, а, навпаки, посилюється. По-перше, хочу відзначити, що дуже багато фото про реальне життя, які проймають своєю реальністю. По-друге, дуже вразили фото дітей, які, крім того, що є нашим майбутнім, демонструють своєрідне «чисте» світобачення, що сповнює оптимізму та віри в краще. По-третє, дуже сподобалися фото людей похилого віку. Й апогеєм сучасної реальності є фото спецпідрозділу «Беркут», який відтісняє народ. Зміст цієї роботи якнайкраще передає нинішній стан справ у країні: якщо десь будуть незадоволені, то їх витіснять. Я вперше на фотовиставці «Дня», і в моєму розумінні — це енциклопедія життя України в мініатюрі.
Наталя БАТОВА, радник Посольства РФ в Україні:
— Попрацювавши декілька років в Україні, я вже не уявляю собі день без вашої газети. Мені доводиться читати багато різної преси, але найцікавіший погляд зі всіх українських ЗМІ саме в газеті «День». Особливо хочеться відзначити розділи «Культура» та «Історія і «Я», всі статті з яких я дуже уважно аналізую і часто черпаю для себе масу інформації про минуле і про знакові культурні події, які відбуваються в різних регіонах України. Для людини 15 років — вік юності, а для газети це вже зрілість. «День» має своє обличчя, свою позицію і цим є дуже цікавим для читача. Я вперше на фотовиставці й приголомшена побаченим. Це застиглі миті різних подій країни, життя без ретуші — з радощами та печалями... Приваблює те, що всі роботи дуже людяні та добрі. Кожну світлину хочеться уважно розглядати. Наприклад, ця коса — вона пізнавана, як ніжно й тепло натруджені руки людини обіймають відому жінку-політика (фото «Руки» Владислава Мусієнка). У кожній світлині є свій ракурс, своя магія, яка зачаровує й не відпускає глядача, і в кожній роботі є свій підтекст. Мені дуже сподобалася добра, з тонким гумором сфотографована робота Валерія Соловйова «Залицяльник» (стоїть маленький хлопчик на коліні перед дівчинкою-крихіткою: це більше, аніж залицяльник і спокусник — стільки в погляді хлопчика завзяття та симпатії, просто приголомшливо!) Я за цей знімок проголосувала, заповнивши анкету, і хтозна, може, мене підтримають й інші гості виставки і ця світлина отримає приз глядацьких симпатій.
Влада ПРОКАЄВА, президент Фонду «Обдаровані діти — майбутнє України»:
— Приємно, що фотовиставка дає шанс усім — як професійним фотографам, так і аматорам — представити на конкурс свої світлини. Чудово, що «День», попри непрості часи, пов’язані зі світовою економічною кризою, підтримує творчі починання українців. Ознайомившись із цією експозицією, професіонали зможуть чогось повчитися в майстрів, а аматори — отримати справжній урок фотомистецтва. Цікавих робіт представлено на виставці багато, але мені особливо сподобалася світлина Руслана Канюки «Твоя Україна», яка співзвучна з одним із проектів нашого Фонду «Захист культурної спадщини» й підтриманого газетою «День».
Юрій ЗІЛЬБЕРМАН, проректор Київського інституту музики ім. Глієра:
— За тринадцять років кияни звикли, що восени «День» організовує фотовиставку, і з нетерпінням чекають на ваш вернісаж. Тому сюди приходять люди найрізноманітніших професій і поглядів. Мене приваблює те, що роботи змушують думати, аналізувати. Тут представлено світлини, які мають не лише художню цінність, але й величезну суспільну значущість. Це яскраві, сильні й навіть сміливі роботи, в яких фотокореспонденти зуміли схопити сутність подій, які відбуваються сьогодні, зберегли в несподіваному ракурсі відомих осіб у ту головну секунду, яка стала вже історією. Особливо гостро вдалося зберегти репортерам нинішні політичні події та передати нерв суспільно-соціального звучання. Мене приваблюють роботи, де фотомайстрам дивовижно вдалося передати гру світла й тіні, колорит барв, несподіваний поворот у подачі об’єкта чи особи. Мене не відпускає робота, на якій — самотній старий на тлі старого будинку. У ній і смуток, і гіркота за минулим, яке ніколи не повернеться, — стара людина і старий будинок, і той, і той могли б багато про що розповісти.
Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Київського театру драми та комедії на лівому березі Дніпра:
— Виставка розкішна, хоча це не зовсім те слово, яке відображає сутність експозиції. Розкішна в тому розумінні, що очі розбігаються від кількості цікавих та оригінальних робіт, сюжетів, історій. Є світлини жалісні, зворушливі, як, наприклад, «Дві подруги». Немовби в краплі води, можна побачити життя людей пенсійного віку. Це за кордоном, вийшовши на пенсію, люди багато мандрують, радіють життю, а в нас для людей похилого віку настає сумна пора — безгрошів’я. Вони можуть лише мріяти про мандри. Неможливо пройти повз світлину, на якій чоловік виглядає з напівзруйнованого будинку, а поруч висить фото, яке випромінює радість дитинства. Це полярні штрихи нашого життя, і добре, що газета не зациклена на чомусь одному, а намагається дати калейдоскоп різних подій і дає широку панораму України, і це мене приваблює в «Дні».
