Півроку тому «День» опублікував неймовірний лист із села Левки Прилуцького району Чернігівської області. Жителі, втомившись від руїни в своєму селі, просили Україну про допомогу: вони вирішили в центрі села (де залишився 41 постійний житель) розбити справжній ландшафтний парк. І хоч ми всією душею підтримували живу ініціативу левчан, зізнаємося чесно, і в нас, і в деяких наших читачів були сумніви: чи вистачить у селян-пенсіонерів ентузіазму довести задумане до завершення?
З того часу минуло всього півроку. А «День» уже втретє запросили до Левок — тепер уже на закладення парку. Варто зазначити, що за цей час у нас склалися дуже теплі стосунки. Раз на кілька тижнів Микола Валько, уповноважений левківської громади, телефонує до редакції «зі звітом» про зроблену левчанами роботу з відродження села. Чимало левчан стали постійними передплатниками нашої газети. І до речі, саме в Левках з’явився один із перших примірників нової книги Бібліотеки газети «День» «Сила м’якого знака». А на Фотовиставці «День-2011», що минулої п’ятниці відкрилася в Українському домі, представлено серію робіт «На святі. Відкриття клубу в селі Левки» нашого фотокора Миколи Тимченка.
Що більше, цього разу в Левках ми зустріли нашого читача з київської Оболоні Анатолія Коваля, який був першим спонсором майбутнього левківського парку: прочитавши в «Дні» лист левчан, перерахував їм 200 грн. зі своїх скромних заробітків. Минулої суботи пан Анатолій приїхав, щоб допомогти висаджувати парк. Ще й підбив на таку неблизьку поїздку свого колегу — Павла Слюсаренка, кандидата історичних наук, співробітника Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних сил України, який, не вагаючись, пристав на пропозицію і завзято допомагав саджати древа.
Загалом помічників до Левок приїхало чимало — діти й онуки левчан, студенти з Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу, люди, які вболівали за ініціативу села, та ті, хто всіляко допомагав. Весело, дружно й під музику висадили понад сто дерев. «Якщо всі саджанці, які ми висадили, піднімуться, то це буде справжній дендропарк. Сюди можна буде возити школярів на екскурсії», — переконаний викладач природничих дисциплін Прилуцького коледжу, керівник робіт у майбутньому парку Юрій Скиба. — У наших планах зробити так, щоб зелені куточки з’явилися по всьому Прилуцькому району. Проте, на жаль, не скрізь є така громада, як у Левках». Разом зі студентами Юрій Скиба розраховував порядок дерев у парку, а перед тим, до речі, геодезичний план місцевості розробили студенти й викладачі Прилуцького агротехнічного коледжу.
Саджати дерева приїхали представники районної ради на чолі з головою. А ось з райдержадміністрації нікого не було. «І спасибі їм, що не приїхали. Хоч свято не зіпсували», — емоційно говорить Микола Валько. Левчани ображені на чиновників з адміністрації. Коли постало питання про те, що територію під парк потрібно засіяти газонною травою, Микола Валько мав розмову з головою Прилуцької райдержадміністрації. Той пообіцяв допомогти і сказав телефонувати в будь-який час. Кілька тижнів левчани намагалися вийти на зв’язок із чиновником, але той не відповідав на дзвінки. Урешті траву знайшли самі. Цілий пакет насіння передала жінка, яка зовсім недавно купила хату в Левках. (Левчани з нею навіть ще не знайомі.) Та висновок зробили раз і назавжди: на чиновників більше не сподіватимуться.
Натомість результативна співпраця у левчан складається з місцевими підприємцями. «Це тому, що ми теж живемо на цій землі, — пояснює представник місцевого орендатора паїв ТОВ «Хлібодар» Сергій Козиний. — Нам не чужі проблеми цих людей. Та що там казати, біля них душа відпочиває! Вони вже є нашою родиною». Тепер у підприємців нове завдання — електрифікувати відремонтований улітку зусиллями левчан клуб, де відтепер збирається громада, та придбати газонокосарки, щоб вже навесні підтримувати порядок у парку.
Левки ожили. Можливо, ці зміни малопомітні самим левчанам, та навіть порівняно з нашою першою зустріччю, що відбулася у квітні, вони стали впевненішими в собі, цілеспрямованішими і... задоволенішими життям. І на жаль, і на щастя, такими їх зробили не тільки увага ЗМІ, спільна робота й відпочинок, а й низка труднощів, з якими в нашій країні доводиться стикатися тим, хто хоче реалізувати власну ініціативу. Левчани зробили немало, щоб не дати загинути своєму селу і насамперед... собі. Але вони тепер знають, яких зусиль коштує не опустити руки на півдорозі, не зневіритися у власному колективі і в собі. Попереду ще багато роботи, та силі й мужності цих людей можна тільки позаздрити. І повчитися в них боротися з Руїною.
Юрій Скиба розповів «Дню», що в Прилуцькому районі є ще одне приречене село, в якого є всі шанси ожити. У Смоші — таку назву воно має — минулого року закрили школу. Але там є три свердловини з мінеральною водою, що, як уважають науковці, за своїми якостями не гірша за «Миргородську». «Якби знайшлися інвестори, які змогли побудувати хоча би бювети, з’явився би сенс відривати сільські садиби і розвивати зелений туризм», — переконаний Юрій Скиба. Хороша ідея! Смошівцям і жителям тисяч інших сіл України ми можемо навести приклад левчан. Бо без живої громади живого села не буде.
