Кандидат технічних наук Анатолій Швачка був досить відомим фахівцем оборонної промисловості. Та коли вона майже перестала працювати і, відповідно, зменшила потреби у дорогоцінних металах, йому запропонували очолити Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Саме вчора, коли для «Дня» за люб’язної допомоги Мінфіну була влаштована екскурсія до цієї державної установи, їй виповнилося сім років. І якщо раніше сховище поповнювалося досить мляво — приблизно на 500 тисяч гривень на рік, то від 2005 року, коли в державі розпочали відому акцію під назвою «Контрабанда — стоп!», обсяг річних надходжень перевищив десятки мільйонів.
З’ясовуємо, звідки беруться в державі Україна, яка поки що не розробляє у великому масштабі власних золотих родовищ та кімберлітових трубок, такі багатства. Швачка називає головними джерелами коштовностей правоохоронні органи. На першому місці — СБУ, а далі митна служба, прокуратура, МВД... Крім того, так званий брухт золота та інших дорогоцінних металів надходить від промисловості. Директора Держсховища радує, що останнім часом саме вона виявляє й усе більший попит на коштовну номенклатуру — отже український хай-тек стає на ноги. «Паладій, родій, платина дуже приваблюють підприємства хімічної промисловості, вони дають державі навіть більші доходи, ніж золото. Рентабельність навіть більша, ніж 30—40%, — говорить Швачка, — а нам минулого року вдалося організувати виготовлення відповідних виробів на Придніпровському заводі кольорових металів. Там рентабельність майже 100%». Споживачами тут є космічна галузь, чорна металургія, такі підприємства, як «Турбоатом» і «Мотор-січ», які виготовляють потужні двигуни та турбіни. Але, звичайно ж, найбільшим покупцем Держсховища виступають чотири великі ювелірні підприємства України (їхні потреби задовольняються лише частково і решту їм доводиться купувати за кордоном), а також численні суб’єкти підприємницької діяльності, що мають відповідні дозволи.
За сім, а вірніше, шість з половиною років, виправляє себе Швачка, вказуючи, що перший час не мали навіть свого приміщення, український «Гохран», або ж «Алмазний фонд» (на такі умовні назви він зовсім не претендує, бо в Росії коштовності збиралися століттями з усієї імперії, а ми розпочали практично з нуля) настільки зміцнів, що отримав можливість влаштувати з частини виробів, які тут зберігаються, перший в нашій країні аукціон коштовностей. (Відповідну ініціативу виявив міністр фінансів Віктор Пинзеник). Це, може, ще не всесвітньо відомий Сотбі, але хто знає, чим в решті решт закінчиться знаменна для нашої держави подія, що має відбутися 15 вересня. (Можливо, подібний аукціон влаштує і Нацбанк, який також збирає коштовності). Тим більше, що в результаті аукціону сховище, яке нині отримує бюджетну підтримку на закупівлю усіх своїх багатств, може перетворитися на самостійну прибуткову організацію... Швачка такої можливості не виключає, хоча ні він, ні його співробітники з цим поки що не поспішають: треба подивитися, як пройде перший та наступні аукціони...
А правила там дуже прості. Покупцями можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. (Для перших умовою є ліцензія на роботу з дорогоцінними металами, яких в Україні видано більше двох тисяч, а останнім доведеться купувати через брокерів, список яких вже сьогодні можна побачити на сайті www.gold-auction.com). Керуватиме усім аукціонний комітет, який вже визначив ціни лотів. «Стартова ціна, — пояснює Швачка, — визначалася з урахуванням внутрішніх ринкових цін, але це — нижня межа коридору. Це ми робимо для того, щоб привабити учасників. А далі вже все визначатиме попит. Розрахунки провадимо на основі курсу, який встановлює на дорогоцінні метали Національний банк України, але детально аналізуємо й стан цін на Лондонській біржі. За нашими прогнозами міжнародні ринкові ціни на час аукціону будуть у тих межах, які дозволять нам успішно провести продаж».
За бесідою в кабінеті директора сплила майже година, і весь цей час автора безперервно муляла думка про те, щоб побачити нарешті ті скарби, які незабаром поповнять приватні колекції або ж прикрасять українських і, не виключено, зарубіжних красунь.
І ось ми з директором біля яскраво освітлених вітрин. Те, що там виставлено, чесно кажучи, описові не піддається. Гадаю, навіть постійні відвідувачі ювелірних магазинів мають бути готовими до того, що, побачивши, знепритомніють. Ось лот (усього їх підготовлено 43) з чотирьох діамантів масою в один карат кожний. Стартова ціна — 54 тисячі гривень. Поряд (поки що у запакованому вигляді) діаманти менших розмірів, які користуються попитом у виробників ювелірних виробів. А от величезні, розміром приблизно з п’ятикопійчану монету, різнокольорові топази чудернацьких кристалічних форм. Як пояснила консультант сховища Катерина Яценко, один з них, який я назвав би золотавим, а вона — помаранчевим, важить 200 каратів. Втім поряд був і блакитний — майже такої ж ваги. Наступний лот — зелені смарагди. Тут же китайські та малайзійські перли, а також досить великі мусеніти — штучні діаманти, які за своїми характеристиками мало чим відрізняються від природних, але набагато дешевші... Тож купуючи діаманти, радить Швачка, обов’язково вимагайте висновок гемологічного центру. Трохи нижче — ексклюзивні вироби з вітчизняного (рівненського) бурштину. А на іншій поличці — вироби з золота, що містять коштовні каміння: діаманти, смарагди... А деякі вироби комісія вирішила виділити в ексклюзивні лоти. І дійсно, таких не побачиш у жодному ювелірному. «Їхня стартова вартість, — говорить Швачка, — від 10 тисяч гривень і вище, бо вони містять багато діамантів і сапфірів». А ось гарнітур, який включає кольє, сережки і перстень. Він був конфіскований при незаконному перетині кордону, а зроблений в Італії. Поряд платиновий перстень, прикрашений більш ніж сотнею діамантів. Його стартова ціна 5 тисяч гривень. Ціни, звичайно ж, враховують і вартість роботи ювелірів. Як зазначає Швачка, ювелірним магазинам буде вигідно купувати ці вироби на аукціоні. І тут же переходить до годинників з корпусами з золота, які були нещодавно конфісковані на Бориспільській митниці. У цього старт — 25 тисяч у.о., у цього з платиновим корпусом та механізмом однієї дуже відомої фірми — 35 тисяч. Решта — по 20 тисяч у.о. «Це ексклюзивні речі, які, — сподівається Швачка, — легко знайдуть на аукціоні свого хазяїна».
А на прощання «господар» Держсховища запевнив, що жоден з виробів, які виставляються на аукціон, ніколи не стикався з кримінальним середовищем. З його слів, такі вироби він би ніколи не став продавати, бо сам бачив, що з ними робиться під час термічної переробки. А ті, що будуть виставлені, мають добру ауру, притаманну тим чи іншим коштовностям.
