«ВИМАГАЧА ЗАВЖДИ МОЖНА ПОСТАВИТИ НА МІСЦЕ. В КОЖНОМУ МІСТІ ПРАЦЮЄ ТЕЛЕФОН ДОВІРИ. ПОВІДОМЛЯТИ МОЖНА ГОЛОСОМ СУСІДКИ»
— Досі в Україні не ухвалено Податковий кодекс. Чому? Хто в цьому зацікавлений?
— Я не думаю, що в цій ситуації є якісь інтриги, підводні камені навколо Податкового кодексу, що заважають його прийняти. Може йти про те, що Верховну Раду останніми місяцями просто виведено з ладу. Вона сьогодні настільки заполітизована, що не в змозі нормально працювати, розглядати життєво важливі питання. Однак на 18 квітня призначено розгляд нового кодексу в другому читанні — то чудове рішення. Якщо його буде розглянуто та ухвалено, то відкриються можливості для його доопрацювання та остаточного ухвалення, можливо, навіть у вересні-жовтні з тим, щоб із 1 січня 2002 року він міг набути чинності. Принаймні сьогодні з’являється впевненість, що Верховна Рада поставила перед собою в цьому питанні цілком певні часові рамки. Отож є надія.
— Відрадно, що в цій роботі ви не тільки самі берете участь, але й успішно намагаєтеся діяти спільно з підприємницькими структурами. Укладена ДПАУ угода з лідерами підприємницьких організацій справила на всіх приємне враження. Однак деякі підприємці все ще висловлюють недовіру до податкових органів. Як би ви могли охарактеризувати рівень корумпованості в податковій службі?
— Ми уклали угоду про співпрацю не тільки зі спілками підприємців, про які ви ведете мову, але й з Українським союзом промисловців і підприємців, створили спільні з ним робочі групи з розгляду всіх нормативних документів, а також проектів законів. Віце-президент УСПП входить до складу колегії ДПАУ як повноправний її член, бере участь у її роботі, і через нього УСПП отримав можливість усі питання, які ставлять перед ним великі підприємці, оперативно, без зволікання вирішувати на найвищому рівні. А зі згаданими вами спілками, що представляють переважно середній та дрібний бізнес, ми домовилися створити громадську колегію при Держподатковій адміністрації. Нині триває її формування. Це буде дорадчий орган, але ми надаємо йому дуже великого значення. Ми хотіли б, щоб він узяв на себе розгляд багатьох нормативних документів, які стосуються оподаткування дрібного і середнього бізнесу, стосунків податкових адміністрацій на місцях із відповідними структурами. Наприклад, учора я підписував один із наказів, що направляються на реєстрацію в Мін’юст. Начальник відповідного нашого управління мене запевняє, що цей документ не ускладнить роботу дрібного та середнього бізнесу, але я б хотів таку рецензію отримати від самих підприємців. Нехай це навіть затягне розробку документа, але попередня згода бізнесу дозволить уникнути помилок. При цьому я хочу сказати відверто: це зовсім не означає, що ми з усіма їхніми пропозиціями погодимося. Разом із тим, я впевнений, що завжди можна знайти розумний компроміс між інтересами економічного і фінансового контролю держави (чим ми займаємося) та інтересами підприємця. Весь мій досвід вирішення спірних питань свідчить про це. Коли на чільне місце ставлять інтереси справи, компроміс може бути знайдено. На зустрічі з представниками дрібного та середнього бізнесу я сам порушив питання про рівень корумпованості, проблему корупції в податкових органах. Я вважаю, і на користь моєї думки свідчить об’єктивний досвід, що ця проблема розв’язується і ситуація поліпшується. Я роблю висновок із кількості скарг, звернень, покарань. Порівняно з тим, що було три-чотири роки тому, статистика свідчить про поліпшення. Але в цьому процесі, і я про це відверто сказав на зустрічі з лідерами підприємців, беруть участь дві сторони: одна дає, iнша бере. Якщо немає сторони, яка дає, тоді і та сторона, що бере, стає дедалі меншою. Я запропонував підприємцям, насамперед, не давати хабара. Адже це також карний злочин, аморальні дії — приниження власного достоїнства, самоототожнення себе зі злочинцем тощо. І це в той час, коли в нас створено і працює механізм, коли вимагача завжди можна поставити на місце. У кожному місті цілодобово працює телефон довіри. Повідомляти можна анонімно, говорити голосом сусідки, через хусточку, як завгодно, але передати інформацію, назвати прізвище людини, яка займається здирством. Інформація надійде одночасно у два незалежних одне від одного управління — по боротьбі з корупцією та з інспектування та роботи з особовим складом. І її вони перевірять, адже бувають і явно помилкові сигнали, коли хочуть розправитися нашими ж руками з податковими працівниками. При цьому серед інших ознак, що підтверджують або спростовують компрометуючу інформацію, ми особливо виокремлюємо роботу з актом перевірки. Якщо його задокументовано, тобто він має номер, печатку, його підписано і внесено в наш головний комп’ютер, то в ньому навіть коми вже не можна переставити, не те що якісь дані або цифри, і ймовірність корупції розглядається як дуже низька. Такого співробітника ми вже не дамо образити. Але якщо виявиться, що акт не зареєстровано, лежить у столі, тобто перебуває на тій стадії, тоді можна «брати». Підключаться відповідні служби і задокументують факт здирства. Але, звичайно, це відбудеться лише тоді, коли надійде сигнал. Я хочу сказати, що підписана заява, в якій наводяться реальні факти, ставить його автора під наш дуже серйозний захист. Ми опікуватимемося ним і його оберігатимемо, надто якщо його інформація підтвердиться. Будь-кого, хто потім спробує йому помститися, буде суворо покарано, якщо він узагалі збереже своє місце роботи в процесі перевірки скарги. Закон про боротьбу з корупцією не завжди передбачає карну відповідальність, але якщо будуть якісь дії, котрі можна тлумачити як помсту, то заходи будуть найжорсткішими.
Проте я не став би ідеалізувати ситуацію. На жаль, порушення в нас є. Гадаю, доки зберігатиметься нинішній рівень оплати праці податкової адміністрації, доти грунт для таких сумних явищ об’єктивно існуватиме, хоч ми, звичайно, своїми діями повинні та можемо звести його до мінімуму. До речі, факти корупції існують і в країнах із найвищим рівнем оплати праці податкових працівників. На Україну останнім часом, насамперед із політичними цілями, наклеюють різні ярлики, мовляв, це країна, де всі беруть. Однак я вважаю, що це далеко не так. Нашим учителям і критикам слід би звернути увагу на це явище в себе вдома. А ми із цим упораємося в себе самі — послідовно, настирливо, в міру поліпшення економічної ситуації в країні.
«ПРАВОВЕ ПОЛЕ РОЗРАХОВАНЕ НА ЛЮДИНУ, НА ЮРИДИЧНУ ОСОБУ, ЯКІ ХОЧУТЬ ПРАЦЮВАТИ ЗА-КОН-НО!»
— Чи можна в нашій країні займатися підприємництвом і не порушувати податкового законодавства?
— Останніми роками ми зайняли позицію максимальної лояльності до платника податків. Наприклад, діє нормативний документ, що забороняє штрафувати за помилки в податковій звітності, яких припустилися ненавмисно, тобто арифметичні описки, пов’язані з незнанням податкового законодавства. Якщо платник податків добровільно погоджується її виправити, то ніякої відповідальності він не матиме. Ми дуже довго опрацьовували текст так званого закону про платежі і обумовили в ньому всі ці моменти. Будь-яке сумнівне місце в новому законодавстві тлумачитиметься на користь платника податків. Будь-яке непорозуміння, викликане тим, що закон ясно і чітко не виписує якусь норму і дозволяє тлумачити її двояко, податковий орган повинен вирішити на користь платника податків. У цьому законі ми запровадили також таке поняття, як податковий компроміс, коли сторони, проаналізувавши реальну фінансово-економічну ситуацію платника податків, домовляються і знаходять оптимальну можливість сплати податків без погіршення поточного становища підприємства. Податкове поле в цьому законі підкоректовано таким чином, що платник податків може працювати і не боятися податкової адміністрації або податкового міліціонера. Зрозуміло, це правове поле розраховане на людину, на юридичну особу, які хочуть працювати законно! І закон розширює таку можливість, дозволяє працювати, не порушуючи податкового законодавства, на умовах розумного підходу, що грунтується на компромісі. Але завжди знайдеться певна кількість громадян, які вважають, що закони для них не пишуться. Хоч би як ми знижували податки (а я вважаю, що їх треба знижувати), нормально господарюватимуть і абсолютно добровільно платитимуть приблизно 90% платників податків, але відсотків зо три, п’ять, десять залишаться з думкою, що можуть порушувати закон. Точно так само, як збережеться якийсь відсоток браку, попри всі зусилля, і в роботі наших співробітників, серед яких, природно, є різні люди. Але я вбачаю своє завдання як адміністратора в тому, щоб звести наслідки негативної складової людського чинника до мінімуму. Такою мірою, зокрема, сьогодні є норма про те, що будь-яка скарга в управління апеляцій на місяць припиняє будь-яке рішення податкового органу. І далі розбиратимуться вже працівники цього управління, чиїм головним завданням є розгляд правомірності дій податкової інспекції. Якщо при цьому різночитання не усунуто, то можна звернутися до суду і добитися рішення на свою користь. Я хочу, щоб усі знали: ми розуміємо своє головне завдання так, щоб створити нормальні механізми, які дозволять платникові податків орієнтуватися і працювати в правовому полі, звести до мінімуму можливість конфліктів. Тут є спеціальні балансири, які врівноважують владні функції податкового інспектора і можливість платника податків захиститися, отримати правову підтримку в самому податковому органі.
— Часто самі лише податкові ставки роблять неможливими роботу підприємця…
— Наші фахівці нині працюють над пропозиціями та законопроектами, які б передбачали практично цілковите скасування (років на п’ять) оподаткування дрібного бізнесу. Із цим, щоправда, пов’язані певні складності. Кожний працюючий має робити внески до фондів соціального страхування та пенсійного забезпечення, оскільки може настати час, коли і він також буде користувачем їхніх коштів. Держава, на мою думку, може відмовитися від прибуткового податку на дрібний бізнес і від цього нічого не втратить, адже одночасно можна буде відмовитися і від досить відчутних витрат на адміністрування цього податку. А людям ми таким чином дамо щось заробити. Ми повернемо цей утрачений податок у вигляді збільшення інших податків, що спричинить пожвавлення попиту, вихід підприємців із тіні тощо.
«МАСШТАБ ОПЕРАЦІЙ КОРПОРАЦІЇ ЄЕСУ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВИВЕДЕННЯМ ГРОШЕЙ ЗА КОРДОН, БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИЙ»
— Як розвивається ситуація навколо банку «Слов’янський» і чи виявлено зв’язок між ним і екс-віце-прем’єром Юлією Тимошенко в той час, коли вона вже працювала на цій посаді?
— Активна фаза роботи в цьому банку припала якраз на той період, коли Ю.Тимошенко працювала в уряді. Тоді банк практично не здійснював жодних операцій великого плану. Я б не хотів торкатися зараз цієї теми. Можу лише сказати, що карну справу щодо цілої низки епізодів завершено, і обвинувачені та їхні адвокати знайомляться з матеріалами справи. Це зовсім не означає, що всю цю великомасштабну карну справу завершено. Завершено розслідування тільки щодо низки епізодів. Але в процесі слідства й оперативно-розшукових дій розкрилася низка нових епізодів, пов’язаних із зарубіжною діяльністю банку, з різними механізмами виведення з України капіталу, неповернення валютної виручки, з ретельно продуманими схемами віртуальних розрахунків, коли банк прибуткував величезні неіснуючі валютні кредити і платив відсотки за цими кредитами вже в реальній валюті. Ми вийшли на країни, куди перераховувалися ці гроші. Ці епізоди нині ретельно розслідуються. Усе це дуже тривалий процес. Наприклад, Павло Лазаренко вже третій рік сидить в американській в’язниці. І весь цей час триває слідство, а суду все ще немає. І це там, де все в руках надпотужної Феміди. Наш народний депутат Жердицький скоро рік як арештований у Німеччині, і ніхто не дивується, що досі триває слідство. А нам докоряють, що ми дуже довго розслідуємо справи. Згодний, але так відбувається тому, що нам протистоять не простачки, а чудово підготовлені й освічені люди, які розбираються в міжнародному праві, і схеми, які складаються ними, найвищого класу. Розслідування їхніх слідів, усіх деталей — то більш ніж складна справа. Минають роки, щоб довести злочинний намір у цих діяннях і повернути гроші або хоч би порушити питання про повернення грошей з-за кордону в Україну. Це стало можливим тільки останніми роками ще й тому, що наші фахівці набули досвіду міжнародних відносин, ми створили структури, які володіють чудовою інформаційною базою та контактами з рядом країн, що допомагає нам у розшуку незаконно виведених із країни коштів. І я можу запевнити: наш рівень нині такий, що набагато ліпше чесно декларувати прибутки в Україні і платити тут податки, працюючи на себе і на країну, ніж вивозити капітал за кордон.
— Ваші критики твердять, що розслідування щодо банку «Слов’янський» — це слідство на політичне замовлення.
— А до якої партії належить «Слов’янський»? Безумовно, ніякого політичного замовлення не було. Це — аксіома. Просто масштаб операцій корпорації ЄЕСУ, пов’язаний із виведенням грошей за кордон (а «Слов’янський» у цій фінансовій імперії був ключовим), поряд із «Южкомбанком» безпрецедентний. Це в нас не єдині такі махінатори. Але всі інші — за рангом, значно меншим. І ми не могли пройти повз таку великомасштабну операцію з відмивання коштів та виведення їх за кордон. І коли виряджаються в одежу невинних овечок, то я ставлю просте запитання: от нині вже 504 мільйони встановлено, вони пройшли й осіли на рахунках П.Лазаренка та його спільників, тож яка ще фінансова структура в Україні була спроможною перерахувати таку величезну суму протягом 1996-1997 років? Відповідь, як мовиться, на слуху.
НАЙБІЛЬШІ МОНОПОЛІЇ ТА ПЕРЕСІЧНІ ГРОМАДЯНИ ЯК ПЛАТНИКИ ПОДАТКІВ РІВНІ
— Що можна сказати про податкову історію НАК «Нафтогаз України» і про роль у ній народного депутата Ігоря Бакая?
— Мене не цікавить Ігор Бакай як особистість, фахівець тощо, мене цікавить та система, за якої можна не виплачувати до бюджету величезні суми грошей. Якщо ми кажемо, що обов’язок кожного громадянина платити до бюджету, то це іще більшою мірою стосується найбільших наших монополій, найбільших підприємств. І коли «Нафтогаз України», прибутки якого в бюджеті визначено окремим рядком, із року в рік не виконує встановлених завдань, для нас це є предметом особливого розгляду. Природно, я порушував ці питання і перед урядом, і перед Президентом, домагався прийняття рішень, які, на мій погляд, дозволяють виконувати бюджет. Я пропонував зробити кожне підприємство «Нафтогазу» юридичною особою. Це багатотисячні колективи, і вони мають відповідати за результати своєї господарської діяльності. Не повинно бути так, як тепер, коли всі гроші концентруються нагорі, на одному рахунку, як, до речі, Тимошенко робила в рік свого правління в енергетичному секторі, а потім ручним способом розподіляються і відправляються на місця, а до бюджету нічого не потрапляє. От у чому основа конфлікту, який був і з Тимошенко, і з Бакаєм, і з іншими. Ми і тепер іноді конфліктуємо з нинішнім керівництвом «Нафтогазу»: в нього своє завдання — організація експлуатаційної діяльності, а в мене — своє. Щоправда, з ним (головою «Нафтогазу України» Вадимом Копиловим. —
Ред .) легше знаходити спільну мову. Це людина з розвиненішим державним підходом. Але щоб установити, яким чином усе-таки не виплачуються гроші до бюджету, потрібна документальна ревізія підприємства. Ось така перевірка проводилася і в «Нафтогазі». Вона довела, що не всі схеми розрахунків, м’яко кажучи, відповідають нашому законодавству. Тільки-но перевірку було закінчено, її матеріали було передано в управління дослідчої і так званої конфліктної перевірки, де фахівці переглядають усі ці матеріали на предмет виявлення схем умисного ухиляння від сплати податків, тобто кримінальних дій. Якщо знаходяться матеріали, які можуть лягти в основу карної справи, то вони передаються в слідче управління, яке й порушує кримінальну справу. Так-от, усе йде відповідно до встановленого в нас порядку. Нещодавно було завершено великообсяговий досить серйозний акт, його було передано в управління дослідчої перевірки. По-моєму, тепер він уже в слідчому управлінні, де розглядається питання про порушення карної справи за фактом ухиляння від сплати податків цим підприємством. Якщо в процесі розслідування буде встановлено намір конкретних осіб, то карну справу «за фактом» буде перетворено на справу проти конкретних посадових осіб, відповідальних за ті чи інші порушення. Я зараз не можу сказати, чи буде когось конкретно притягнуто до відповідальності. Це залежатиме від міри провини та наміру посадової особи. У нас переважає так званий апріорний похід, коли заздалегідь оголошуються судження про те, що хтось там винен, що він шахрай абощо. Проте намір у цій справі можна встановити тільки завдяки величезній копіткій роботі, для якої необхідно дуже багато часу і сили. Поступово міра провини учасників розкривається. І я не хотів би забігати наперед і навішувати якісь ярлики. У процесі слідства ми будемо інформувати…
— Спустімося від рівня найбільших підприємств до рівня сім’ї. Чи можна побудувати бюджет нашої країни таким чином, щоб у ньому насамперед було враховано інтереси сім’ї, як казали раніше, — первинного осередку суспільства, і вже потім — усіх інших?
— Я вважаю, що саме так треба чинити. Це єдино можливий механізм справедливого формування бюджету. Ми маємо вийти з реальних можливостей бюджету кожної сім’ї. Це не означає, що сім’я безробітного і сім’я мільйонера однаковою мірою повинні брати участь у формуванні державного бюджету. Але це означає, що ми повинні враховувати, скільки ми можемо забрати в сім’ї безробітного і скільки в мільйонера. Далі ми маємо порахувати, скільки той чи інший населений пункт може віддати обласному бюджету, а обласні бюджети — державному. Ось чим ми повинні займатися. Нині ж протилежний підхід. Ми визначаємо суму державних витрат — 36 мільярдів гривень — і думаємо над тим, як їх узяти. Визначаємо податки, збори, які в сукупності дають 32 мільярди. Тепер думаємо, де взяти те, чого бракує. А має бути інший підхід. У нас в Україні 12 мільйонів сімей. Однак прибутки в усіх різні. От із цього низького рівня ми нічого не можемо і не повинні брати. Навпаки, для таких сімей треба вiдкрити суспільний гаманець і додати до сімейного бюджету. Інакше і люди не виживуть, і не буде купівельної спроможності населення, достатньої для розвитку економіки. А от із цієї категорії можна щось узяти. З тієї — можна взяти якнайбільше тощо. Якщо побачимо, що не вистачає не лише на нові тротуари в столиці, але й на зарплату вчителям, тоді треба почати спочатку і подумати, в кого ще і скільки можна взяти. Таким чином ми маємо вийти на баланс між суспільними витратами і витратами сімейних бюджетів. Це означає, що ми кожну суспільну копійку витрачатимемо, сім разів її порахувавши. Припустімо, на утримання податкової адміністрації має бути витрачено 700 мільйонів гривень. А якщо ми підемо від сімейного бюджету, то може виявитися, що на це є тільки 400 мільйонів. Доведеться із цим погоджуватися і не витрачати ні на копійку більше. Те ж і з іншими державними структурами. А коли ми приведемо витрати у відповідність до своїх можливостей, то доведеться ці витрати не розмазувати, а, де треба, добре урізати. Так і чинять у країнах, де бюджетний процес налагоджено. Там немає зайвих витрат. Кожна копійка економиться. Наприклад, коли я був у Греції, нам принесли дві склянки чаю і кілька сухариків. І той, хто мене приймав, у відомості за це розписався. Ви були свідками такого в нас? Президент неодноразово казав: заборонити фуршети. За великим рахунком, це — копійки. Але з таких струмочків складаються витрати державного бюджету. І щоб враховувати насамперед інтереси сімейних бюджетів, треба дуже жорстко економити. А в нас після 1990 року відбулося небачене зростання непродуктивних державних витрат. Ми нічого не інвестуємо в розвиток наукоємних галузей, зате представницькі витрати зросли до найвищого рівня. Якщо країна не може собі цього дозволити, то і не повинна. Усе має бути націлене на підвищення купівельної спроможності людей, підвищення добробуту і розвиток країни. Ось позиції, куди повинні піти кошти від перерозподілу прибутків суспільного виробництва. У цьому випадку зовнішній інвестор побачив би, що країна навчилася економити, і отримав би могутній стимул для внесення інвестицій. А економіка вимагає поштовху, і коли вона почне працювати, то сама залучатиме додаткові кошти. Там, де уряд думає про своє населення, про створення внутрішнього ринку, бюджет формується, починаючи із сім’ї. У нас же експорт зріс, а внутрішній ринок звузився, і це абсолютно ненормальне явище. Якщо ми так багато відправляємо за кордон, то повинні б у себе жити, як у раю. А цього якраз і немає. Значить, треба думати про власний розвиток і власних людей.
ОСТАННІЙ РЕСУРС ДОВІР’Я — ПРИВАТИЗАЦІЯ
— А як ви дивитеся на те, щоб розрахуватися з людьми, в яких пропали вклади в Ощадбанку, за рахунок прибутків од приватизації?
— Хочу нагадати, що 1995 року в бюджеті України з моєї ініціативи з’явився рядок про компенсацію внесків населення. Ми тоді, звичайно, виходили з можливостей бюджету, а тому суми були дуже невеликі. Сьогодні в нас є остання можливість для погашення внесків — використання нашого приватизаційного ресурсу. Нині його спрямовано на фінансування загальних витрат бюджету. На мій погляд, це неправильно. Його треба спрямувати на компенсацію вкладів населення. Він усе одно частково повернеться до бюджету як податки на споживання, яке зросло, а частково перетвориться на накопичення, котре так чи інакше працюватиме на економіку — як банківські кредитні ресурси. Таким чином, замість того, щоб проїдати приватизаційні ресурси через витрати державного бюджету, я вважаю більш ефективним споживати їх, нарощуючи споживання наших громадян, що продуктивніше для держави, для розвитку країни. У нас є ще приблизно на 100 мільярдів гривень майна, яке держава ще не встигла приватизувати. І приблизно на таку ж суму — борг держави перед вкладниками Ощадбанку. Теоретично можна всі прибутки від приватизації спрямувати на погашення цього боргу. Зрозуміло, має бути вироблено механізм рівномірного розподілу цих коштів. Крім того, ми могли б нашим вкладникам уже тепер видати цінні папери держави, які б гарантували або прибутки від приватизації, або участь у державних проектах. Чому б не дати людям заробити на прибутковості цих паперів? Адже є рентабельні, прибуткові державні підприємства. Доки ми ще не проїли всю державну власність, доти реальний механізм компенсації внесків іще існує. Але чимдалі, тим більше в цьому буде труднощів. Якщо ми цього не зробимо, то через десять років я просто не бачу реального механізму повернення вкладів. А якщо ми його сьогодні запровадимо, то приблизно за десять років зможемо розрахуватися або із вкладниками, або з їхніми спадкоємцями. Я не хочу малювати якихось ідеальних картинок. І не казатиму про те, що вже завтра можна буде всіх задовольнити. Але це може бути зроблено, якщо розв’язувати проблему послідовно і настирливо. Якби держава вирішила це завдання, то створила б могутній стимул для нових вкладників банків, переконала їх у стабільності та надійності банківської системи і вкладів у неї. Тоді люди пересвідчилися б, що цій державі можна довіряти.
«ХОЧ БИ ЩО КАЗАВ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР ЧИ БУДЬ-ЯКИЙ МІНІСТР, ТРЕБА МОВЧАТИ? ТАК ВИХОДИТЬ?»
— Нещодавно Віктор Пинзеник заявив, що відомства не мають права давати будь- які дані, відмінні від тих, які офіційно повідомляв уряд...
— Я не чув цієї заяви, і мені важко її коментувати. Просто хочу викласти свій погляд щодо проблеми інформації. Безумовно, будь-який орган центральної виконавчої влади має подавати урядові затверджену законом звітність. Якщо ми збираємо податки, то ми відповідаємо за цифру, надану урядові. Її в нас належним чином перевіряють, погоджують із казначейством, Нацбанком тощо, і вона прямує до відповідних державних органів, перелік яких визначено. І які можуть існувати різночитання, якщо у всі держоргани та відомства йде однакова інформація? Чи може вона розійтися з інформацією інших органів? Крім нас, ніхто такого обліку не провадить. Це абсолютно очевидно. Але якщо повернутися до того вересневого конфлікту, то він був викликаний заявою віце-прем’єра (Юлії Тимошенко. — Ред.) , що паливно-енергетичний комплекс сплатив до бюджету стільки-то. Але звідки вона могла взяти ці дані? Ми зауважили, що насправді треба говорити про іншу цифру. І заявили про це. Прем’єр нас виправив, сказав, що ми це зробили некоректно, поза рамками уряду. Я прийняв зауваження прем’єра. Але як я розумію цю ситуацію, скажімо, на майбутнє? Хоч би що казав віце-прем’єр чи будь-який міністр, треба мовчати? Так виходить?
