Михайло Чечетов — один з яскравих персонажів нинішньої Верховної Ради. Ймовірно, лише він здатен так щиро і натхненно вихваляти навіть найбільш сумнівну ініціативу нинішньої влади.
Саме за змахом руки цього регіонала відбувається голосування у Верховній Раді. Щоправда, саме через ці характерні рухи в народній свідомості він став таким собі узагальнюючим образом того, що всім не подобається в українському парламенті. Втім, ця обставина Михайла Васильовича абсолютно не бентежить. В інтерв’ю «Дню» він відверто сказав, що за рейтингом не женеться.
А почали ми нашу розмову з підбивання підсумків дев’ятої сесії нинішнього скликання Верховної Ради.
— Михайле Васильовичу, в п’ятницю, 13-го, Володимир Литвин закрив дев’яту сесію парламенту, назвавши її найбільш продуктивною. Опозиція дотримується іншої думки. Вони вважають цю сесію однією з найбільш корупційних і антинародних. Якою вам бачиться ця сесія?
— Сесія, на мій погляд, закінчилася в позитивно-конструктивному ключі. Не було гострих конфліктів між опозицією і владою. А спроби опозиції постояти біля трибуни були зроблені для того, щоб зберегти обличчя. Ми не загострюємо конфлікти. Ось вони в п’ятницю вийшли, постояли. За бажання можна було б їх, звичайно, від трибуни відтіснити. Але навіщо?
Я вдячний опозиції за те, що цей рік пройшов під знаком стабільності. Вони ухвалили закон про вибори такий, який хотіли. І вони зараз скрізь розповідають, що це найбільш чесний і об’єктивний закон.
Я навіть скажу інше, на сьогоднішній день вперше в Україні з’явилася єдина державна влада. Опозиція у нас завжди була, а влади не було. Можна критикувати, що влада щось не так робить, недостатньо активна. Але влада є. Вона єдина. І на сьогодні ніхто не може стати на заваді ухваленню рішень.
— «Газпром» може завадити. Спочатку мали намір ухвалити бюджет з урахуванням нової ціни на газ, але в результаті заклали стару ціну — 419 доларів. Думаєте, в новому році вдасться отримати нову ціну?
— Зруйнувати стосунки з Росією було дуже просто. Дуже просто було не думаючи підписати газові угоди. А ось тепер виправити — не так вже й просто. Але в будь-якому випадку іншого шляху розв’язання, ніж консультації, переговори на різних рівнях просто не існує. Стежкою війни ми не підемо, як би нас не провокували. Треба враховувати градус політичної температури. І у нас, і у них. У них зараз дуже напружений градус політичної температури. Це пов’язано з тим, що трохи більше місяця залишилося до президентських виборів. І ми це розуміємо прекрасно. І як тільки оберуть Володимира Володимировича Путіна (а його оберуть в один тур і, зрозуміло, що на дві каденції), це відразу знизить градус політичної температури до нормального. І тоді, я вважаю, усілякі політичні крайнощі, емоційні вислови зникнуть.
— На початку нашої розмови ви зазначили, що опозиція у нас начебто не всерйоз блокує. Але тоді треба визнати, що і парламент у нас оперетковий. Кажуть, що всі рішення ухвалюються на Банковій і голосуються за змахом руки однієї людини. І як ви розумієте, йдеться про вашу руку. Ви, до речі, не ображаєтесь, що вас постійно згадують у такому контексті?
— Те, як у нас ухвалюються рішення, це ціла технологія. Я очолюю експертну раду, ми на експертній раді обговорюємо порядок денний на тиждень. Кожен депутат має право внести свої пропозиції. Ми синхронізуємо свою позицію з Кабінетом Міністрів, з Адміністрацією Президента. Потім я це виношу на раду фракції і доповідаю з кожного питання. А фракція вже ухвалює політичне рішення. І коли вже це рішення прийняте, воно кожному депутату повідомляється.
— Якщо ви так скрупульозно і ретельно ухвалюєте всі рішення, і всі депутати в курсі, навіщо тоді махати руками?
— У залі шум такий, що не чути, про що йдеться. Хтось відвернувся, хтось говорив по телефону... І тому я в даній ситуації виконую роль координатора... От і все.
— А вас ця роль не обтяжує? Ви вже стали певним уособленням негативних процесів в українському парламенті.
— Я за рейтингом не женуся. Я дивлюся на те, що є команда. Знову ж таки, в чому сила команди? У нас кожен на перше місце ставить не своє «я», а інтереси команди.
У Партії регіонів є унікальні, неординарні особистості. Олімпійські чемпіони, державні топ-менеджери, десятки губернаторів, мери міст, академіки... Це люди успішні, які вже чогось досягли кожен у своїй сфері. У кожного є своя думка. В опозиції теж є яскраві особистості. Але це солісти. Вони не здатні на командну гру.
— Ви в п’ятницю махнули рукою і відправили Андрія Шевченка у відставку з посади голови комітету ВР з питань свободи слова та інформації. Це теж було колективне рішення?
— Звичайно. Це не політика. Свого часу ми за Андрія голосували, хоча він не «наш». Просто як професіонал він сильний, а як менеджер слабкий. Буває, навпаки, сильний менеджер, слабкий професіонал. Я Андрія дуже поважаю як людину, талановитого політика. Я думаю, що це не перший парламент для Андрія і не останній. І організаторські функції ще напрацюються.
— Щодо єдиної команди. Минулого тижня прозвучала інформація, що в середу на засіданні фракції нібито було висунуто серйозні претензії на адресу Миколи Яновича.
— Знаєте, я інколи дивлюся телебачення і сміюся. Я знаю, що насправді робиться по той бік екрана. І думаю, за яких дурнів намагаються наших людей тримати!
Я там був присутній. Що було насправді? Був цікавий обмін думками. Я навіть під час свого виступу сказав, що це було одне з найпродуктивніших засідань фракцій цього року.
А те, що ми інколи називаємо речі своїми іменами і критично оцінюємо ті чи інші законопроекти — це добре. Якщо критики всередині колективу немає — колектив нежиттєздатний. Радянський Союз тому і розвалився, що критики не було. У нас досить критично всі висловлюються, але до моменту ухвалення рішень. Як тільки рішення ухвалюється, воно залізно виконується всіма, що нас і відрізняє від опозиції.
— В опозиції теж зараз відбуваються цікаві процеси. Намагаються об’єднатися проти вас, створити єдиний список мажоритарників...
— В опозиції з’явилася нова молода генерація. Раніше були Ющенко і Тимошенко — вони вже на узбіччі політичного процесу. Тепер замість Ющенка — Яценюк. Замість Тимошенко — Королевська. І для того щоб врятувати «Батьківщину» від остаточного колапсу, стара генерація повинна відійти і передати прапор Королевській.
— Ви серйозно вважаєте, що Королевська — рівноцінна заміна Тимошенко?
— Тимошенко вже немає. При всій моїй повазі до Юлії Володимирівни. У загальному підсумку її політтехнологи зробили все, аби був такий фінал. Їй нав’язали таку гру і таку поведінку.
— Взагалі Тимошенко — не та людина, якій можна щось нав’язати.
— Я все-таки хочу закінчити свою думку. Незамінних людей немає. Не буде Чечетова координатора, буде інший координатор. Коли в людини з’являється манія незамінності — це вже все, капут. Йде зміна поколінь. Молода еліта має прийти. Ось Королевська та Яценюк — це молода парость. Цікаві, симпатичні, розумні, освічені, грамотні, ерудовані.
— Не знаю, як Королевська, але Арсенію Петровичу точно не подобається, коли ви йому так сиплете компліменти. Думає, що це ви його таким чином підставляєте.
— Чому? Та Боже збав! Крім того, що я політик, я ще доктор наук, професор, декан факультету. Ось зараз аспірантів веду. Мені приємно працювати з молоддю. Я завжди люблю розумних хлопців і дівчат. Я дурнів не люблю.
— А вас суто по-людськи не покоробила ситуація з Тимошенко, коли о шостій ранку перед Новим роком її етапували до колонії.
— Суто по-людськи мені взагалі шкода, що вона туди потрапила. Я взагалі намагаюся завжди в людині бачити добре. І завжди намагаюся її виправдати, хоча вона може якусь гидоту зробити. Мені шкода і Юлії Володимирівни, й Луценка.
Але це ж не просто Юлія Володимирівна, це попередній прем’єр-міністр. Якщо світ бачить, що при владі в Україні були такі корупціонери, то яке ставлення до України буде.
— Але суд так і не довів, що в Тимошенко був особистий мотив, була особиста користь. Не думаю, що хтось може собі уявити, щоб Путін передав їй валізу з грошима у вигляді відкату.
— Я не фахівець у юриспруденції. Але я міркую так, ми кілька мільярдів сьогодні переплачуємо Росії. Якби ми ці гроші не переплачували, ми б збільшили зарплати, ми б збільшили виплати афганцям, чорнобильцям. А чому ми цього не робимо? Хто заліз до їхньої кишені? Той, хто створив договір щодо газу. А які там були підводні мотиви при підписанні, я не знаю.
— У принципі, про договір уже було багато сказано. 19 грудня в Києві відбувся саміт Україна—ЄС, який мав стати історичним, але таким не став. Чи варта дрібна помста Тимошенко європейської перспективи України?
— Ми повинні передусім поважати себе. У чому відмінність сьогоднішньої влади від минулої? 18 років Україну, мов м’ячик, штурхали всі кому не лінь на політичному полі. Ми були об’єктом, а не суб’єктом. І тут уперше ситуація змінилася. Ні, любі! Ми робитимемо не так, як подобається комусь. Ми нікому не дозволимо, щоб до нас застосовувалися подвійні стандарти.
Я спілкувався з американцями й запитував їх: «Ось скажіть, що було б, якби Барак Обама зателефонував судді й дав би вказівки, кого посадити, а кого звільнити». Імпічмент був би.
— Виходить, це суддя Кірєєв і судді Апеляційного суду стали на шляху євроінтеграційних прагнень України.
— А до чого тут суддя Кірєєв? Він, керуючись законодавством, вів справу. Я вважаю, що нам така європейська перспектива не потрібна, щоб нас знову футболили всі, кому не лінь. Ні! Ми чинитимемо так, як вигідно нам.
— А ви можете собі уявити, щоб у Франції або США президенти своїх головних опонентів кинули до в’язниці?
— Я не можу собі цього уявити в нашій країні.
— Якщо у нас усе так чесно й справедливо, як ви поясните, що Тимошенко на три відсотки обійшла Януковича в президентському рейтингу?
— Дякувати Богу, що до влади прийшла людина, котра не дивиться на свої рейтинги. Ось чому за 20 років ми так і не досягли економічної потужності України 1990 року. Тому що перші три президенти — це були політики, котрі більшою мірою, напевно, думали про рейтинг. Усі розуміли, що потрібна якнайглибша модернізація країни, яку починати не дуже приємно.
Наприклад, пенсійна реформа. Це ж не ми вигадали! Подивіться, що в Європі відбувається. Практично всі європейські нації старіють, зокрема й ми. Кількість літніх людей зростає, навантаження на бюджет зростає, отже, треба приймати рішення. Пролонгація пенсійного віку скрізь відбувається. І оплесків ми тут теж не отримаємо.
Ті ж таки податки. Тіньова економіка є в усіх країнах. Десь 7%, десь 12%. У нас — 50%. А тепер, що означає вивести економіку з тіні? Треба було зробити одну просту річ — засвітити обіги кожного. І тут здійнявся галас — не можна. Але ж ми йдемо до Європи. Інакше не може бути.
— А коли ми побачимо обіги родини Президента? З яких доходів Віктор Янукович так розкішно облаштував собі Межигір’я? Як старшому синові Президента вдалося так розбагатіти цього року, що він увійшов до сотні найбагатших людей України?
— Старший син займається бізнесом.
— Якийсь у нього підозріло прибутковий бізнес.
— Я вам наведу приклад, от є Костянтин Жеваго. Він молодший за сина Президента, й він мільярдер. Просто талановитий хлопець. Йому просто треба піти з парламенту, от і все. Це чудово, коли людина знаходить свою сферу й там себе реалізує. Одна в бізнесі, друга в політиці, третя в журналістиці, четверта на естраді, п’ята в науці. Це нормально!
Дивіться, сьогодні розпочався ще один важливий процес — відділення бізнесу від влади. У нас є супер-ліга бізнесу. Я б до неї відніс 5—6 осіб. І той-таки Рінат Леонідович, і той же Пінчук, і той же Коломойський, і той же Ярославський, і той же пан Жеваго. Усі вони віддаляються від політики. Другий поверх бізнесу має подивитися й теж зробити свої висновки. Тобто за Віктора Януковича розпочався процес відділення бізнесу від влади. Це й на Заході так. Одні займаються бізнесом, інші — політикою.
— Є ще й інші тенденції. Перша, Президент віддаляє від себе сильні політичні фігури й починає концентрувати владу в своїх руках. Віктор Федорович віддав практично всі ключові посади близьким до сім’ї людям. Друга — з’явилися політичні біженці.
— Гарно жити не заборониш. Комусь подобається жити в одній країні, комусь — в іншій.
— Але Арсен Аваков і Олександр Тимошенко явно не за гарним життям виїхали.
— Буває, що піарівська акція, яку роздувають деякі ЗМІ, несумірна з масштабом особи. Ну, виїхала людина до Чехії, ну й нехай там живе. Може, подобається йому там. У нас вільна країна. Це в Радянському Союзі кордони були закриті.
— Зараз, швидше, можна почути, що ми не вільна країна, а гібридний режим. Але хоч би як там було, 2012-й — це рік виборів. Партія вже визначилася, як розподілятиме округи. Адже є виграшні для вас округи на південному сході, а «погані» — на Західній Україні. Хто у вас може у Львові конкурувати з Тягнибоком? Як розв’язуватимете цю проблему?
— Проблему мають розв’язувати люди. Чому в нас змішана система? Адже пропорційна система зменшувала конкуренцію. Адже в нас 36 мільйонів виборців, а в депутати могли потрапити лише члени партії (десь два мільйони осіб). Виходило, Лозинський або якийсь педофіл може потрапити до парламенту, а нормальна людина не може. А ми кажемо: це неправильно, нехай кожен має можливість потрапити до парламенту.
Парламент тепер оновиться дуже міцно. Ви просто не впізнаєте. Двох третин не буде в парламенті. Нові люди будуть. Гадаю, якісний склад людей буде набагато вищим, і саме за рахунок мажоритарки.
