Аби успішно розвиватися, а не ходити по колу, дуже важливо знати свої недоліки, бути самокритичним і працювати над помилками. Це стосується як конкретної людини, так і держави загалом. Володимир Берсенєв, автор методики метамерного впливу на хребет, який повернув до нормального життя понад 60 тисяч людей, вважає, що основна вада українців — саме в хребті. В прямому і переносному значенні. В прямому — тому що, на його думку, практично кожна людина хворіє на остеохондроз, в переносному — тому що в нас немає мудрих керівників, а самі українці, на жаль, ще не навчилися організовуватися. Під час круглого столу він сказав, що отримав задоволення від спілкування зі здоровими людьми (оскільки більше часу проводить із хворими), а ми, у свою чергу, отримали користь від спілкування з дуже неординарною людиною. Пропонуємо читачам цю розмову.
Ганна ШЕРЕМЕТ.: — Володимире Андрійовичу, розкажіть про поширеність проблеми, якою ви займаєтеся...
— Остеохондроз як процес є в усіх людей без винятку. У багатьох людей цей процес набуває патологічних форм перебігу, й тоді виникають неврологічні синдроми. Їх 76, і у кожної людини свій синдром. Розповім детальніше. Наш хребет складається з 23 міжхребцевих дисків і в кожного з них — своя проблема (лікар роздає кожному учасникові круглого столу макети хребців). Найчастіше — в нижніх поперекових дисках або в шийному відділі. Остеохондроз — це перш за все захворювання міжхребцевих дисків. Я хотів би звернути увагу на одну обставину. Поблизу кожного диска є потовщення. Це — спинальні ганглії, в них народжуються й транслюються всі болі людини без винятку. Цих гангліїв із кожного боку — 33. У голові три злилися в один — трійчастий нерв. І ось ці ганглії своїми нейронами контролюють суворо свою територію в організмі людини — в кістках, м’язах, суглобах, внутрішніх органах, судинах, шкірі, ендокринних залозах тощо. Тобто 33 ганглії й 33 території.
А от тепер — парадокс. Я якось одержав листа з Верховного суду США — мене просили бути експертом. Чому? Річ у тім, що більшість хворих з грижами дисків оперують. З трьох прооперованих у двох — ускладнення. Люди потрапляють у патові ситуації, оскільки 70% усіх операцій, зроблених у світі, дають негативні результати. Американці роблять 250 тисяч таких операцій на рік, весь світ оперує людей (це аморально), хоча оперувати треба одну людину з 300. Але медицину в усіх країнах світу перетворили на бізнес, і на людських стражданнях заробляють неймовірні гроші. Так от до мене вони звернулися після того, як з’ясували, що єдина монографія про це утворення, виявляється, моя. Ось рівень вивчення проблеми.
Г.Ш.: — Чому?
— Я можу вас іще здивувати. У всіх хворих на остеохондроз болі починаються з подразнення синувертебрального нерва. Він іннервує все, що всередині хребта. Я взяв міжнародну анатомічну номенклатуру, в якій перераховані всі утворення, що є в людині. А цього нерва там немає. Це щось типу сталінізму — немає людини, немає проблеми. При цьому 9 людей із 10 страждають на біль (деякі — щодня, деякі — зрідка, але страждають).
Г.Ш.: — Ви хочете сказати, що це робиться умисне?
— Розумієте, медицина — це така галузь знань, у яку останнім часом йдуть люди, щоб заробити грошей. У мене була серйозна практика в Женеві, в медичній столиці світу, й я реально уявляю ситуацію: лікувальну справу перетворили на бізнес. Еволюція моєї присутності в Києві така. Мене в Київ запросив уряд офіційним рішенням. І приїхав я сюди 1978 року саме підсилювати медицину. Так вийшло, що я очолив групу патологій вегетативної нервової системи при інституті отоларингології, який потім перетворили на лабораторію патології вегетативної нервової системи Інституту ортопедії та травматології, яка була перетворена на відділ нейрології й проблем болю. Але одного дня у мене з’являється заввідділом науки ЦК Компартії України Сердюк, через день приїжджає Продан — помічник Щербицького, й мене відправляють до Москви. Була така організація ВПК — Військово-промислова комісія при Раді міністрів СРСР. Це був корпус «А» Кремля. Він об’єднував дев’ятку оборонних міністерств. Рішення ВПК не обговорювалися, а виконувалися. Мене направили туди й призначили керівника. Це був генерал-лейтенант Кіясов Борис Олександрович — шеф Сергія Корольова. І понад 10 років мій підрозділ відпрацював на оборону. Усе це фінансувала Військово-промислова комісія. У результаті в медицині був створений новий науковий напрямок. Цей напрямок був затверджений, окрім оборонних відомств, Президією Академії наук СРСР у групі найважливіших фундаментальних прикладних досліджень Президії Академії наук СРСР. Він серйозно розвивався — працювали під грифом «цілком таємно»... Тоді були створені такі умови, що я особисто міг купувати будь-яке устаткування в будь-якій країні світу. У нас було 800 одиниць приладів, 5 тисяч квадратних метрів. Це викликало багато негативного. Коли припинили фінансування оборонних програм, виявилося, що весь відділ треба знищити. Щось на кшталт 30-х років минулого століття, коли розоряли куркулів — те саме було з моїм відділенням. Розтаскали по всіх інститутах обладнання, знищили серйозний науковий напрямок. І тоді я створив приватний медичний науковий інститут, який називається «Інститут проблем болю» і який працює під моїм керівництвом уже 15 років. Але, розумієте, наука — це галузь виробництва нових знань, а наукові й нові знання — це різні речі. Наука виробляє наукові знання, але вони у більшості випадків не є новими. І якщо хтось сказав: «Нове», то... це підлягає ліквідації з боку колег.
Г.Ш.: — Це унікальний випадок для наших широт чи це взагалі властиво медицині?
— Це властиво саме для нашого слов’янського менталітету. Я довго працював у Швейцарії й знаю, що там успіхам колег аплодують. А у нас від успіху колег не сплять і мучаться. Нещодавно я прочитав книжку «Енциклопедія пороків людини». Там описується 105 пороків. І найгірший — це заздрість. Як ви думаєте, для чого існують лікарі? Допомагати жити людям. А те, що коїться в медицині, — це цілковитий кошмар. У мене, зокрема, лікувалися люди із 57 країн світу й приїжджають зараз. Але є багато «але». Медицина в Україні — супер-консервативна. Так, як лікують людей, далі лікувати не можна. Наприклад, учора мій пацієнт, який страждав колись на невралгію трійчастого нерва, привів свою 23-річну дочку. Жодних показань до операції немає — а її мали вже терміново оперувати... Призначаються абсолютно неадекватні способи лікувальної дії. Влада у лікаря — величезна! І тут потрібні культурні люди.
Розповім іще одну історію. Були останні вибори президента. Приходить до нас одна пані. Американка. Її супроводжували два чоловіки. Один із сенату США, а другий — банкір. Вона представляла ЮНІСЕФ, фонд Клінтона і фонд Гейла. Вони вирішили створити в Україні міжнародний центр для лікування аутизму. Ми обговорювали ці питання в науковому плані, й вона розповіла, що була на прийомі у міністра охорони здоров’я — минулого. Так він їй відповів: «Аутизму в нас немає». І ми в такій атмосфері розвиваємося!
Хочу декілька слів сказати щодо проблеми дитячого церебрального паралічу. У чому причина дитячої інвалідності? Висловлюючись мовою нафтовиків, у голову вступають усього чотири труби. Дві — сонні артерії, які живлять півкулі мозку (інтелект людини), й дві хребетні артерії, які йдуть прямо по шийних хребцях. Ось це — найпідступніші артерії в людині. Вони живлять ствол мозку, а це — серцебиття, дихання, рух, мова, жування, ковтання, зір. Там має проходити повний об’єм крові. Кому вже є 50 років, у всіх є шийний остеохондроз. А це обов’язково позначається на кровообігу в цих судинах. Якщо є така проблема, то відкачування бракуючих порцій крові йде із сонних артерій — кров перекидається в хребетні артерії. Як казала наша колишній прем’єр-міністр, іде секвестування бюджету — забирають звідти й дають сюди. Але в цьому випадку позбавляють крові вищі вегетативні центри організму — їх переводять на голодний пайок.
Г.Ш.: — Від цього знижується інтелект?
— Тут якраз не інтелект, а депресії, емоційна поведінка, особливо у дітей (їх лікувати треба, а не виховувати), панічні атаки, знижується концентрація уваги, погіршується оперативна пам’ять (людина нічого не може вивчити), я вже не кажу про метеозалежність. Адже багато людей на це страждають.
Але тепер — про дітей. При народженні дитини матка виштовхує плід. Голівка зупинилася в родових шляхах, і шия плоду перегинається. Сонні артерії відкриті, а хребетні — перекриті. Якщо це триває більше п’яти хвилин, то народжується дитина з ішемічним інсультом у стволі мозку. Вона втратила здатність рухатися й говорити при повністю збереженому інтелекті. Цю хворобу знаменитий психоаналітик Зігмунд Фрейд назвав дитячим церебральним паралічем. Зараз дітей із ДЦП народжується більше, чим раніше. При кесаревому розтині, коли плід, наприклад, лежить упоперек, його вже здавило, асфіксія настала. І лише тоді приймається рішення про кесарів розтин. До нас кожного понеділка приїжджають мами, зовсім молоді, їм би на дискотеки ходити, а в кожної на руках — маленьке паралізоване дитя. Якось приїхало водночас 17 таких жінок із Казані. Такі проблеми є в усіх країнах.
Г.Ш.: — Із чим пов’язана така негативна динаміка?
— Пояснення вкрай просте. Організм дівчинки, , молодої жінки не має права на якісь інтоксикації, не має права хворіти на бактеріальні, вірусні інфекції, отримувати травми, поки вона не народила й не вигодувала своїх дітей. Найголовніший період розвитку людини — до 12 тижнів вагітності. Наприклад, на третьому тижні після зачаття закладається мозок дитини й не менш важлива структура — серце. До пороку серця немовляти може призвести будь-яке отруєння організму матері — сигарета чи протибольовий укол у зубному кабінеті. На п’ятому-шостому тижні навіть незначна отруйна дія може позначитися на розвитку губ, закінчитися тією ж «заячою губою» й так далі. До токсичних, тобто отруйних, дій на організм матері та її нервову систему в період вагітності треба обов’язково віднести всілякі емоційні перевантаження. Часом вони значно небезпечніші для розвитку плоду, ніж інші побутові інтоксикації. На п’ятому тижні у плоду формуються зародки всіх відділів головного й спинного мозку. Треба пояснити молодим людям, що в перші 12 тижнів вагітності жінка має бути убезпечена від усього негативного.
У нас зараз 71% пологів в Україні проходять патологічно. Зі 100 дітей 70 перенесли гіпоксію, а вона безслідно не минає. До речі, 1993 року 63% пологів були патологічними. У Києві й Севастополі нормально народжує одна жінка з десяти. Велике начальство про це не знає. Наші доблесні міністри навіть не знають про стан справ. Нещодавно ми зустрічалися з колишнім президентом України — він уперше чує такі цифри. Зараз у нас у країні 320 тисяч дітей із неврологічною інвалідністю. Й про цих дітей усі мовчать. А треба їм допомагати...
Зараз виникла нова проблема. До нас все більше звертається людей літнього віку, яким все складніше і складніше жити через хронічний біль. Хронічний біль — це проблема проблем. Як ви вважаєте, який сегмент ринку на землі розвивається зараз найшвидше? Фармацевтика, а саме — виробництво знеболюючих препаратів. До нас сьогодні звертається багато людей літнього віку. Але, на жаль, ми не можемо їх прийняти на амбулаторне лікування, оскільки їм необхідні умови стаціонару (під наглядом лікаря). Тому я написав для них книгу «Лікарський порадник для третього віку». Вона науково-популярна, 700 із гаком сторінок, і присвячена принципам здоров’я. За модель я взяв самурайську систему, адже вони схожі на наших хлопців із Запорізької Січі — одне мислення, один спосіб життя. Якщо коротко, то є п’ять принципів здоров’я. На першому місці — апетит (у людини має бути апетит, коли вона сідає за стіл), на другому місці — сон, на третьому місці — випорожнення вранці (органи травлення мають працювати як швейцарський годинник), на четвертому місці — бажання працювати, на п’ятому — почуття гумору. І якщо щось розладилося, то треба починати працювати над собою. Перші п’ять глав присвячені аналізу цих принципів. Потім йдуть рекомендації.
Марія ТОМАК: — Ви розповіли про медичну проблему, а якщо говорити метафорично, чи є в українців проблеми зі спиною, чи властива нам безхребетність?
— Хребет росте до 21 року і до цього часу перенавантажувати його не можна. Це призводить до остеохондрозу. Всі види спорту, пов’язані з вертикальними навантаженнями — заборонені. Стрибкові види спорту — теж протипоказані. Лише після 21 року можливе навантаження. Якщо жінка народила до 21 року, а центр ваги у людини — другий крижовий хребець, і якщо він при цьому переміщається, то навантаження на диски, які формуються, в десятки разів збільшується. В результаті жінка все життя страждатиме поперековим остеохондрозом.
Із приводу безхребетності емоційної. Чим мене вражає Україна, адже красивішої країни немає. Природа — найкраща в світі, клімат унікальний. Я розмовляв із першим послом Швейцарії в Україні, і вона говорить: «Приїхала до вас і ніяк не можу зрозуміти: у вас — найкраща в світі земля, у вас — найкращий клімат, багато сонця і води. Ви повинні краще за всіх жити на світі... Я от собі думаю, чому ви так погано живете і дійшла такого висновку, що останнім вашим розумним керівником був Ярослав Мудрий»... Народні депутати мають бути аристократами. А це люди, які ніколи не образять іншу людину, ніколи не вкрадуть. Потім — рівень освіти. У нас інтелігентні люди (їх не дуже багато) не йшли до парламенту, а не інтелігентні швиденько зорієнтувалися. Перший набір у нардепи привів до того, що «маємо те, що маємо...» А є люди з чітким хребтом. Для мене приклад справжнього патріота — Щербицький. Потім — народний депутат Єрмак був патріотом. Їх мало. Патріоти виховуються на принципі — «Честь дорожча за життя», та, на жаль, грошові знаки псують людей.
Але похмуро на ці питання дивитися не треба. Тому що великі об’єми води здатні до самознезараження; великі маси людей здатні до самодиференціювання. Але наша проблема в тому, що неформальні відносини переважають над формальними. А це — мафіозний принцип. І потім усі прагнуть обійняти посади, яким не відповідають. Також — не можна брехати, а в нас дуже багато побудовано на брехні.
Є люди, які прокидаються і мріють комусь зіпсувати настрій. Але ж можна по-доброму вирішувати всі питання. У нас велика проблема — людина примушує іншу людину принижуватися. Середній українець хоче отримати посаду, на якій хоча б декілька людей, але були б у його абсолютному підпорядкуванні. Мене вразило написане першим президентом України Грушевським, що є три категорії мешканців України — малороси (які розмовляють російською мовою), друга — «хахли», через «а» (люди, які на кого завгодно працюватимуть і що завгодно робитимуть — аби платили), і дуже вузький прошарок українців. Мені здається, що треба боротися за одне — аби до влади приходили культурні люди, які не примушують принижуватися інших людей. Має бути якась селекція. Перше, щоб я зробив як лікар, — у всіх, хто йде в народні депутати, я б вимагав документ про повноцінне психічне здоров’я.
Оксана МИКОЛЮК: — Ви з власного досвіду знаєте, як важко в Україні «проштовхнути» інновацію. Як ви вважаєте, чому так виходить?
— У нормальному суспільстві всі аплодують успіху одне одного. Радіють за них і допомагають. А наша велика проблема — заздрість. Нове пробити дуже складно, я з досвіду знаю, наскільки це важко. Наприклад, я побудував лікувальний корпус — Україна не дала жодної копійки. Результат — відібрали. У науці є термін — «б’ють на злеті». Наприклад, у нас є Академія медичних наук, педагогічних і була Академія артилерії. І коли Корольов почав створювати ракети, всі прекрасно зрозуміли, що він їх ніколи не створить, тому що опоненти — артилеристи. І уряд ухвалив єдине правильне рішення — закрили Академію артилерії. Інакше Корольов ніколи б не створив своїх ракет.
О.М.: — Вам пропонували працювати за кордоном, чому ви не виїхали, аби працювати без тих проблем, які є в Україні?
— Я можу хоч сьогодні виїхати за кордон і там спокійно працювати. Але там мені не подобатися. Не подобається менталітет, спосіб життя, який вони ведуть. Дуже нудні люди. У нас абсолютно інше виховання. Я зустрічався з найбагатшими людьми планети (лікаря пускають туди, куди нікого не пускають, — за що мене люди поважають, так за те, що немає витоку інформації), і мені доводиться вислуховувати нескінченні сповіді. Я знаю, як вони живуть. Багато грошей людині не потрібно, достатньо певного об’єму коштів... Можливо, якість життя там краща, а у принципі, всі люди однаково живуть, мають однакові потреби. При капіталізмі все зводиться до грошових знаків. Я зустрічався з людьми, які нічого у своєму житті, крім грошей, не бачили.
М.Т.: — У минулому українцям довелося немало страждати. Чи потрібно про це згадувати?
— Пам’ять людська має бути обов’язково. Однозначно у людей існує і генетична пам’ять Але потрібно ставитися до цього дуже об’єктивно і не шукати причини там, де її немає. Зараз усі звалюють на сусіда. Так не можна. Громадянські війни за своєю жорстокістю — найжахливіші. І в гімні «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля...» від спочатку не та мотивація в житті... Або ж мовна проблема — це взагалі біда. Гине мова — гине культура. І вона реально гине, і ніхто нічого не робить задля її збереження. Я весь час закликаю до збереження, але в такій формі, як це робилося — не годиться.
О.М.: — У книзі Михайла Слабошпицького «Приватна справа дисидента в науці» в епіграф винесена ваша фраза «Я на перше місце серед усіх бід сьогодення поставив би навалу людей, які зовсім розучилися червоніти... Це справжня біда». Як вам вдається зберегти співпереживання, співчуття до кожного пацієнта?
— Моя професія переоцінює цінності. Якщо людина погляне на паралізовану дитину і проблеми, які є в цій сім’ї, то вона на свої проблеми подивиться по-іншому. Ми щодня бачимо таке, після цього по-іншому дивишся на життя.
Г.О.: — Чи вистачає вашим співробітникам часу на всіх пацієнтів?
— У нас створена система гарантованої та ефективної лікувальної допомоги. Працює невеликий колектив — усього 30 чоловік, шість лікарів, але ми здатні лікувати велику кількість людей. Це нова ідеологія в принципі, і її розуміють наші пацієнти. Пацієнтам із проблемами хребта я пояснюю, що потрібен комплекс лікувальних дій у поєднанні та послідовності. Відновлюється в людині все, але в різні терміни. Не відновлюються лише зуби. Курс лікування в середньому 1,5 — 2 роки, і у нас усі видужують — хто того хоче. За цей період ми проводимо два-три самостійних курси лікування. У перервах між лікуванням пацієнти виконують наші рекомендації.
Наприклад, до нас кілька років тому поступила на лікування дев’ятимісячна паралізована дівчинка, у якої були паралізовані навіть губи, — вона не смоктала материнське молоко. На її одужання пішло п’ять років. Зараз вона вчиться у другому класі в звичайній школі. А нервова система дорослого повністю регенерується за 10—16 років. Цього теж ніхто зрозуміти не хоче. Виявляється, що виробляти нове у нас — небезпечно... Всі лікарі, з якими я працював раніше, всі влаштовані. Але в інших країнах.
Професійно працювати не дуже люблять. Багато ліні. Потім людина себе не береже абсолютно, вона дбайливіше ставиться до власної машини, ніж до дружини. Не вистачає культури.
Г.О.: — Як на вашу думку, чи потрібно реформувати медицину в Україні, аби переламати ситуацію?
— Медицина має бути і державною (безкоштовною), і приватною. Приватну медицину треба розвивати в першу чергу, тому що вона підтягне за собою державну. В усякому разі люди так влаштовані, що на кваліфіковану медичну допомогу кошти завжди знайдуть. І людина повинна знати, скільки що коштує. Чому в нас таке недбале ставлення до власного здоров’я? Адже в цьому винна безкоштовна медицина. Адже коли людина віддала за щось гроші, вона вже вимушена стежити за своїм здоров’ям. Вона має знати, скільки все це коштуватиме. Людина має знати, що продаються не лише товари, а й послуги. Але послуга має бути надана професійно.
ДОВІДКА «Дня»
Володимир БЕРСЕНЄВ — автор метамерних методик лікувального впливу, заслужений лікар України, лікар-невропатолог вищої категорії, член Національної спілки письменників України. 1968 року закінчив Архангельський медичний інститут, 1970 року захистив дисертацію на звання кандидата медичних наук. Молодого фахівця, що подавав блискучі надії, 1978 року запросили до столиці України. У Києві Володимир Андрійович Берсенєв очолив групу патології вегетативної нервової системи в Інституті отоларингології. Результати роботи групи звернули на себе увагу, на її базі була створена лабораторія патології вегетативної нервової системи в інституті ортопедії. Лабораторія переросла у відділення нейровегетології та проблем болю. Наприкінці перебудови відділ, що ним керував В.А. Берсенєв, став філією Харківського НДІ неврології та психіатрії. Роботи, що проводяться під керівництвом і за участю В.А. Берсенєва, звернули на себе увагу провідних наукових центрів країни та Президії академії наук СРСР, який уключив їх до числа найважливіших фундаментальних і прикладних досліджень.
Після розпаду СРСР В.А. Берсенєв близько десяти років працював у провідних клініках Західного Берліна й Женеви, але без відриву від Києва. У 1995 році заснував і очолив перший в Україні приватний науковий медичний підрозділ — Інститут проблем болю. За сприяння народного депутата України А.В. Єрмака був зареєстрований «Міжнародний доброчинний фонд доктора Берсенєва». В.А. Берсенєв — автор сотні науково-популярних книжок.
Головне, що зробив доктор — провів фундаментальне дослідження з вивчення закономірностей нейронметамерної іннервації тіла людини, на базі чого розроблено технології гарантованої й ефективної лікувальної допомоги хворим із хронічними больовими синдромами, а також дітям із церебральним паралічем.
